Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

— Гаразд. Я їду до тебе. Також хочу поспілкуватися з нападником! Не добий його до мого приїзду!

— Як скажеш! — хмикнув у слухавку Лука. — Чекаю на тебе.

Сабін до самого ранку не могла заснути. Спочатку брат не брав слухавку, а згодом його телефон взагалі став вимкнутим. Задрімавши лише на пару годин, при перших гучних звуках прокидалася. Охорона заспокоювала її й говорила, що з містером Неро все нормально. Утім, все одно ці слова для дівчини були, як вилами по воді. Вона тинялася будинком туди-сюди, і навіть місіс Джуд не могла вгамувати дівчину.

Коли залізні ворота відчинилися, Сабін рвонула до них. Побачивши, як з автівки виходить Артур, різко зупинилася й ледве не спотикнулася.

— Гей, мала, дивися, а то так будеш бігти, ще й травми нові отримаєш! — підходячи до дівчини, промовив чоловік.

— Артуре, зараз не до жартів! — захитала головою Сабін й обійняла його. — Ти знаєш, де Лука? Я хвилююся за нього!

— З ним все нормально!

— Чоловіки, ви мене до сказу доведете! — нахмурилася Сабін і пішла разом з Артуром у будинок.

Подумавши, якщо Артур такий спокійний і охорона також, зачинилася у своїй кімнаті й узяла мобільний телефон. Крутячи-вертячи ним, за кілька хвилин зайшла в інтернет почитати новини. Перегорнувши нецікаві сторінки, знайшла статтю про напад на ресторан, в якій також йшла мова, що серед тих, хто вижив у злочинному обстрілі, був і Адам Воррен. Сабін не стримала усмішки на обличчі.

— Вітаю, Адаме Воррене, що ти вижив, — прошепотіла Сабін.

Вимкнувши телефон, лягла на ліжко й пробурмотіла:

— Тільки де ж мій Лука?

Ще через кілька хвилин спохватившись, почала збиратися в лікарню до Серени.

«Якщо я ще кілька днів пропущу навчання, мені, сподіваюся, нічого не буде?» — подумала Сабін і зателефонувала подрузі.

Дізнавшись, що Серену сьогодні виписують, і почувши, що вона хоче, щоб Сабін приїхала до них у гості, присіла на ліжко.

— Подруго, а як же твій батько й твоя неадекватна сестриця? Я можу приїхати до тебе перед випискою.

— Я втомилася боятися, Сабін….

Із цими словами Серена вимкнула мобільний телефон. Поглянувши на себе в дзеркало, заплела косу набік і витягнула пасма волосся, щоб не так видно було синець на шоці. Вранці приїздив батько… І він був розгніваний! Серена перший раз насмілилася суперечити йому, за що отримала ляпас по шоці. Не втримавшись на ногах, вона похитнулася й вдарилася щокою. Батько лише розвів руками й вийшов із палати.

Серена, зібравши речі, які передала їй Сабін, забрала виписку в лікаря й отримала рецепт ліків. Наостанок лікар Мердок, на думку Серени, якось дивно на неї поглянув і закашлявся. Дівчина запитала, у чому проблема, і відповідь чоловіка ніби вибила землю з-під ніг.

— Міс Блек, ви повинні розуміти, що я фальсифікував документи про первинний огляд. Але я повинен був вам про це розповісти. І дуже хочу вірити, що ця розмова залишиться між нами.

— Так, я все зрозуміла, — кивнула Серена. — Батько… бачив їх?

— Ні. Містер Блек бачив лише те, що… потрібно було. Я наслуханий про темперамент прокурора.

Лікар Мердок зі співчуттям поглянув на дівчину.

На душі Серени був тягар. Він ніби здавлював її грудну клітку. Вона повільно волоклася коридором лікарні й, вийшовши на вулицю, примружилася від пекучого сонця. Учора вночі була гроза, а сьогодні від духоти й спеки хотілося чимскоріше опинитися в прохолоді. Присівши на лавку, тяжко зітхнула й схилила голову. За кілька хвилин до неї підійшов помічник батька й повідомив, що в прокурора Блека є невідкладні справи й він сам відвезе її додому.

На порозі, з посмішкою, ніби вона тільки що виграла в лотерею, стояла Марина. Серена вийшла з машини й з опущеною головою пройшла повз сестру. Піднявшись на другий поверх, зайшла у свою кімнату й гримнула дверима. За нею поспішила Марина й, відчинивши двері, без запрошення зайшла. Розмітившись у кріслі, промовила:

— До нас неочікувано приїхав Ісаак Хантер! Він такий красунчик! — замріяно промовила.

Серена, почувши його ім’я, глибоко вдихнула й оглянулася.

— Батько, звичайно, був напруженим від його візиту й вони розмістилися в його кабінеті, — додала сестра й, помітивши, як Серена здригнулася, хмикнула. — Ісаак Хантер власник кількох нафтових компаній у місті Каррен-Стоун. А ще, крім того, що він красунчик і до біса сексуальний…

— А ти не хочеш дізнатися, як я себе почуваю? — відвернувшись від Марини, щоб вона не помітила її здивований вираз обличчя, запитала Серена.

— Маєш… гм… втомлений вигляд.

Серена стиснула вуста й захитала головою.

— Втомлений вигляд, — пробурмотіла. — Можливо, завдяки тобі я маю цей, як ти виразилася, втомлений вигляд.

— Ти на що натякаєш? — фиркнула Марина.

Серена, кинувши одяг на ліжко, обернулася до Марини й закричала:

— Що ти в клубі підсипала мені в бокал?

— Навіжена! — закричала у відповідь Марина й підстрибнула на місці.