Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс
Змальовано в романі й яскраві образи дітей, зіпсованих злочинним середовищем. Серед них і підліток Джек Докінс, па прізвисько «Спритний Пройда». Він нахабний, зарозумілий, з бистрими й зухвалими очицями. Проте він не позбавлений почуття власної гідності й гордості: краще бути злодієм, аніж залежати від будь-кого, каже він Оліверу, коли той хотів порвати з бандою. У Джека одна мрія і мета — розбагатіти, тому всяке інше ремесло, крім злочинного, він вважає принизливим.
Саме цим і визначається специфіка поведінки й промови Джека в суді. Англійська прогресивна критика (зокрема А. Кеттл у своїй статті «Діккенс і його творчість») акцептує увагу насамперед на викривальних мотивах Джекової промови, яка свідчить, що він не хоче коритися несправедливому закону й усьому лицемірному суспільству буржуазної Англії. Та в цілому поведінка й слова юного злочинця настільки смішні й недоречні в своїй зухвалості, що їх можна сприймати як свідому пародію на промову в суді інтелектуального героя роману Бульвера «Пол Кліффорд».
Ще один типаж із злочинного середовища — Ной Клейнол, «співучень» Олівера у трунаря. Пройшовши «школу» дитячого притулку, де його виховали себелюбним, жадібним, жорстоким, де його навчили бути донощиком, він опинився в банді вже дорослим, але одразу «вписався» в неї. Пограбувавши трунаря й шукаючи легких великих заробітків, Ной охоче береться грабувати дітей, як це йому пропонує Фейгін, і, за іронічним зауваженням автора, належним чином оцінює таке «почесне» призначення. І тим, що він завершує свою кар'єру як штатний поліцейський інформатор, Діккенс показує, яка мала різниця між мораллю буржуазії і злочинців, наскільки органічний зв'язок між дном суспільства та буржуазними державними установами.
Поведінку Джека й Чарлі, які, рятуючись, кидають Олівера напризволяще, Діккенс іронічно порівнює з прагненням «справжніх англійців-патріотів» відстояти свободу особистості — і бачить у цій поведінці ілюстрацію до буржуазної філософії, яка заперечує «геть усе, що стосується серця, благородних поривань та почуттів». Саме зі сферою почуттів, а не з розумом і спритністю, тільки й пов'язує письменник свої пошуки людяності навіть у злочинному світі, де й виділяє лише двох спільників Фейгіна: згаданих уже Чарлі та Ненсі. Хоч як схилявся Чарлі перед здібностями й розумом свого приятеля Джека, хоч як вірно служив він Фейгінові, проте він не може змиритися з убивством Ненсі. Тому Діккенс вірить у те, що Чарлі знайде в собі сили і стійкість, щоб повернутися до чесного життя.
Наскільки спонтанне прозріння Чарлі, настільки ж детально підготовлене й психологічно вмотивовано прозріння Ненсі. На відміну від інших членів банди, вона здатна жаліти людей і співчувати їм. Захищаючи Олівера й прагнучи допомогти йому, Ненсі знаходить у собі сили, витримку і мужність ціною власного життя здійснити свій план допомоги. Її людяність так само переконливо виявляється і в її ставленні до Сайкса.
Саме через те читач і вірить у щирість її прагнення розпочати нове життя десь за межами Англії — так, як це колись пощастило Моль Флендерс, героїні однойменного роману Діккенсового попередника у висвітленні життя лондонських низів — англійського письменника-реаліста XVIII століття Данієля Дефо. Варто сказати, що образ Ненсі — найяскравіший з жіночих характерів у романі «Олівер Твіст».
І хоч Діккенс прямо й не розкриває соціального коріння злочинності, але мораль і суспільне життя, злочинність і злидні об'єктивно взаємопов’язані в «Оліверові Твісті» тонкими й виразними образними асоціаціями так само, як лондонське дно, злочинний світ і робітний дім. Його мешканці — деморалізовані жебраки й п'яні старі жінки — вельми схожі і на лондонських жебраків, що борсаються у багні острова Джекоба, і на відвідувачів та завсідників резиденції Фейгіна — трактиру «Три каліки».
Ще будучи клерком у конторі адвоката та репортером по судових справах, письменник, глибоко вивчивши англійський правопорядок, дійшов висновку про повну безпорадність бідняка перед антинародною системою правосуддія. Тому вже в «Піквікському клубі» з'являються сатиричні образи судових чиновників Додсона й Фогга, яким байдуже, на чиєму боці правда. А в «Олівері Твісті» так само байдужий до цього й поліцейський суддя Фенг. Хоч він інколи й «силкується стати в позу оборонця покривджених», але в його очах усі, хто потрапив йому до рук, якщо не злочинці, то симулянти й порушники присяги.
Не кращі від служителів закону й церковники. Щоправда, епізодична постать парафіяльного священика, який рівно на годину запізнюється на похорон жебрачки і справляє обряд за чотири хвилини, не такий художньо виразний, як сатиричний образ проповідника Стіггінса, що обдурює своїх парафіяни («Піквікський клуб»). Але там ще немає тих узагальнюючих висновків, до яких приходить письменник щодо церкви в романі «Олівер Твіст»: «Відберіть у єпископа його сутану або в парафіяльного бідла його капелюх та галуни — що від них лишиться?»
Переважна більшість людей, з якими стикається Олівер під час своєї мандрівки до Лондона і в самій столиці, не егоїстичні, до всіх байдужі обивателі. Якась старенька леді, бідняк-сторож, скромний книгар, котрі співчувають і допомагають Оліверу, сприймаються в романі майже як виняток.
В такому оточенні, правдиве змалювання якого становить головну цінність і новаторство роману, переживає свої пригоди йото маленький герой. Сюжетна лінія Олівера була б традиційною для англійської літератури, якби не те, що він — незаконнонароджений. На противагу жорстокій моралі тогочасних англійських буржуа, Діккенс-гуманіст чи не перший в англійській літературі прагне в образі Олівера показати, що діти від «гріховного» зв'язку, нічим не відрізняються від дітей, народжених у церковному шлюбі, і можуть мати від природи таку стійку чистоту й благородство, що їх не здатні викоріняти найпотворніші умови життя. Емоційний вилив цього образу на читачів був таким, що після публікації роману дітям-жебракам в Англії почали давати більше милостині. І це ніби підтвердило думку автора, що треба покладати надію лише на індивідуальну приватну філантропію, носіями якої й виступають позитивні персонажі роману.
І Браунлоу, і місіс Мейлі матеріально забезпечені, оскільки, на думку письменника, тільки такі люди мають реальну можливість робити справжнє добро. Вони далекі від буржуазного діляцтва. Саме завдяки цьому їм вдається бути безкорисливими, незалежними від буржуазної моралі й загальноприйнятих міщанських поглядів. Навряд чи часто зустрічалися Діккенсу такі люди в сучасній
