Місячний камінь - Вилки Коллінз

Розгорніть першу частину «Робінзона Крузо» на сторінці сто двадцять дев'ятій, і ви знайдете такі слова: «Тепер я зрозумів, — хоч і надто пізно, — наскільки нерозсудливо починати будь-яку справу, не розрахувавши всіх витрат на неї і не зваживши, чи вона нам під силу».

Тільки вчора я розкрив мого «Робінзона Крузо» на цьому місці, а сьогодні вранці, 21 травня 1850 року, прийшов до мене племінник міледі, містер Френклін Блек, і почав зі мною таку розмову.

— Беттередж, — сказав містер Френклін, — я був у нашого стряпчого з приводу деяких сімейних справ, і, між іншим, предметом наших розмов була пропажа індійського алмаза, що сталася в будинку моєї тітки в Йоркшірі два роки тому. Містер Брефф, так само, як і я, вважає, що всю цю історію слід було б, в інтересах істини, викласти в письмовій формі, і чим швидше, тим краще.

Не розуміючи ще його наміру і вважаючи, що заради миру і спокою завжди слід бути на боці стряпчого, я сказав, що і я вважаю так само. Містер Френклін вів далі:

— Як вам відомо, пропажа алмаза кинула тінь підозри на репутацію невинних людей. Пам'ять невинних може потерпіти і в майбутньому через брак письмових матеріалів, до яких могли б вдатися ті, що житимуть після нас. Не може бути сумніву, що ця наша дивна сімейна історія варта того, щоб про неї розповісти, і мені здається, Беттередж, ми із стряпчим Бреффом придумали правильний спосіб, як це зробити.

Безперечно, вони придумали чудово, але я ще не розумів, яким чином це стосується мене.

— Ми повинні розповісти про певні події, — вів далі містер Френклін, — і є цілий ряд осіб, причетних до цих подій і здатних передати їх. Завдання полягає в тому, щоб, узявши за основу ці незаперечні факти, ми всі по черзі написали історію Місячного каменя — в межах нашої особистої обізнаності, не більше. Нам треба почати з того, яким чином алмаз потрапив до мого дядька Гернкасла, коли він служив у Індії п'ятдесят років тому. Таке вступне слово у мене вже є — це старий фамільний рукопис, у якому очевидець розповідає про всі істотні подробиці. Далі треба викласти, яким чином алмаз потрапив у будинок моєї тітки в Йоркшірі два роки тому, і як він потім зник через дванадцять годин. Ніхто краще вас, Беттередж, не знає, що сталося в той час у будинку. Отже, ви й повинні взяти перо в руки і почати розповідь.

Ось у таких виразах повідомили мене, яку участь повинен я взяти в написанні історії алмаза. Якщо вам цікаво знати, що я зробив за таких обставин, то дозвольте сказати, що я зробив те, що, напевно, зробили б і ви на моєму місці. Я скромно заявив, що мені таке завдання не під силу, а сам подумав, що виконати його я таки зможу, якщо тільки візьмусь як слід за діло. Здається, містер Френклін прочитав мої таємні думки в мене на обличчі. Він не повірив у мою скромність і настояв на тому, щоб я взявся як слід за діло.

Минуло дві години, як містер Френклін залишив мене. Не встигли за ним зачинитися двері, як я вже пішов до свого письмового столу, щоб почати оповідь. І ось я сиджу безпорадний, незважаючи на всі свої здібності, і все більше переконуюсь, подібно до вищезгаданого Робінзона Крузо, що нерозумно братися за будь-яку справу, не розрахувавши спочатку всіх витрат на неї і не зваживши, а чи під силу вона тобі. Прошу вас, пригадайте, що я цілком випадково розгорнув цю книгу саме на цьому місці напередодні того дня, коли так необачно взявся за справу, яку маю тепер виконувати; і дозвольте запитати — невже це не було пророцтвом?

Я не вірю в забобони; за своє життя я прочитав дуже багато книжок; я, коли хочете, свого роду вчений. Хоч мені минуло вже сімдесят, пам'ять у мене міцна і ноги теж. Ради бога, не вважайте мене неуком, якщо я висловлю свою думку, що такої книжки, як «Робінзон Крузо», ніколи не було і не буде написано. Багато років звертався я до цієї книги, — звичайно, в хвилини, коли палив люльку, — і завжди вона була мені вірним другом і порадником у всіх труднощах цього суєтного життя. Коли в мене поганий настрій, звертаюсь до «Робінзона Крузо». Тоді, коли дружина занадто допече, і тоді, коли хильну зайве, — знову звертаюсь до «Робінзона Крузо». На своєму віку я розтріпав шість грубезних примірників «Робінзона Крузо». В останній день свого народження міледі подарувала мені сьомий примірник. З цього приводу я хильнув зайвого, і «Робінзон Крузо» знову наставив мене на путь істини. Коштує він — у голубій оправі та ще й з малюнком на додачу — чотири шилінги і шість пенсів.

Чи не здається вам, що все це не дуже скидається на початок історії про алмаз? Я наче блукаю бозна-де і шукаю бозна-що. Ми, з вашого дозволу, візьмемо новий аркуш паперу й почнемо спочатку, з найукліннішою повагою до вас.

Кількома рядками вище я згадав про міледі. Алмаз ніколи б не потрапив у наш будинок (де він і пропав), якби його не подарувала доньці міледі; а донька міледі нізащо не могла б одержати цього подарунка, якби міледі в стражданнях і муках не народила її на світ. Але якщо ми почнемо з міледі, нам доведеться розпочати здалека, а це, скажу я вам, справжня втіха для людини, що має виконати таке завдання, як у мене.

Якщо ви хоч трохи знаєте великосвітське товариство, ви, напевне, чули