Місячний камінь - Вилки Коллінз
Не встиг я знову задрімати після того, як пішла моя донька Пенелопа, мене розбудив брязкіт тарілок і блюдець у кімнаті для слуг, а це означало, що обід готовий. Сам я обідаю в себе дома, і до загального обіду мені нема ніякого діла, а тому залишилось тільки побажати їм усім приємного апетиту і знову заспокоїтись у своєму кріслі. Тільки-но я простягнув з цією метою ноги, як прибігає інша жінка. На цей раз не моя донька, а Ненсі, посудниця. Я перегородив їй дорогу й помітив, що, коли вона просила мене пропустити її, обличчя в неї було надуте, — а таке, принципово, як глава служниць, я ніколи не залишаю без з'ясування причини.
— Чому це ви втекли з-за столу? — спитав я. — Що трапилось, Ненсі?
Ненсі спробувала було мовчки вислизнути від мене, але я схопив її за вухо. Вона — гарненька, повновида молода дівчина, і я маю звичай саме ось так виявляти свою дружню увагу до неї.
— Так що ж трапилося? — запитав я вдруге.
— Розанна знову спізнилась на обід, — відповіла Ненсі, — і мене послали по неї. Всі важкі роботи випадають на мої плечі в цьому будинку. Пустіть мене, містер Беттередж!
Розанна, про яку щойно згадала Ненсі, була наша друга покоївка. Оскільки я співчутливо ставився до нашої другої покоївки (чому — ви зараз довідаєтесь) і помітив по обличчю Ненсі, що вона побіжить і накинеться на свою подругу з лайливими словами, — а цього обставини зовсім не вимагали, — мені спало на думку, що мені зараз нічого робити, і що я сам можу сходити за Розанною і натякнути їй бути надалі справнішою. Я знав, що вона терпляче стерпить це від мене.
— А де Розанна? — запитав я.
— Звичайно, на пісках! — відповіла Ненсі, хитаючи головою. — Їй, бачите, сьогодні було знову погано, і вона відпросилась подихати свіжим повітрям. Вона виводить мене з рівноваги.
— Іди обідать, моя люба, — сказав я, — вона не виводить мене з рівноваги, і я сам сходжу по неї.
Ненсі (в неї чудовий апетит) лишилась задоволеною. А коли в неї задоволений вигляд, вона мила дівчина; тоді я поплескую її по підборіддю. Це не розпусність — це звичка.
І ось я взяв ціпок і пішов на піски.
Ні! Так справа далі не піде. Мені прикро, що я вас знову затримую, але вам неодмінно треба вислухати історію пісків і історію Розанни, — з тієї причини, що справа про алмаз тісно зв'язана з ними. Як старанно намагаюсь я вести безперервну розповідь, і як погано мені це вдається! Та що ж я маю робити! Люди й речі так прикро переплутуються в цьому житті і самі напрошуються на вашу увагу. Сприймімо це спокійно; я коротко все розповім, і ми незабаром проникнемо в саму глибину таємниці, — обіцяю вам!
Розанна (говорити про особу раніш, ніж про річ, вимагає елементарна ввічливість) була єдиною новою служницею в нашому будинку. Місяців за чотири до змальовуваних подій міледі була в Лондоні і їздила у виправний заклад, який мав дбати про те, щоб злочинниці, звільнені з тюрми, не ставали більше на хибний шлях. Начальниця, бачачи, що міледі цікавиться цим закладом, вказала їй на одну дівчину, Розанну Спірман, і розповіла дуже невтішну історію, яку в мене не вистачає духу тут повторити, бо я не люблю хвилювати себе без потреби і вас також. Річ у тім, що Розанна Спірман була злодійка, але не з тих, які створюють компанії в Сіті і обкрадають тисячі людей; вона попалася в руки поліції, її запроторили до в'язниці, а потім направили у виправний будинок. На думку начальниці, Розанна (незважаючи на її попередні вчинки) — дівчина, яких мало, і їй потрібна тільки нагода, щоб показати себе гідною звання християнки. Міледі (вона дуже щира християнка), сказала начальниці:
— Розанна Спірман знайде цю нагоду в мене на службі.
Через тиждень Розанна Спірман найнялась до нас у будинок другою покоївкою. Крім міс Речел і мене, ніхто не знав історії цієї дівчини. Міледі, яка багато в чому зі мною радилась, порадилась зі мною і з приводу Розанни. Перейнявши в останній час звичку покійного сера Джона завжди погоджуватися з міледі, я щиро погодився з нею й відносно Розанни Спірман.
Рідко трапляється краща нагода, ніж та, що випала цій бідній дівчині у нас. Ніхто із служниць не міг з докором нагадати про її минуле, тому що ніхто його не знав. Вона одержувала платню і користувалася всіма пільгами нарівні з іншими, і час від часу міледі дружнім слівцем заохочувала її. Розанна, я повинен сказати, виявилась гідною такого лагідного обходження. Хоча вона була далеко не міцного здоров'я і часом непритомніла, про що я вже згадував, свої обов'язки виконувала скромно і беззаперечно, старанно й добре. Проте якось не знайшла друзів серед служниць, окрім моєї доньки Пенелопи, яка була завжди ласкава з Розанною, хоча й не дуже близько трималась до неї.
Не знаю, чому ця дівчина не подобалась їм. У ній не було краси, яка викликала б в інших заздрощі; вона вважалась найнекрасивішою дівчиною в нашому будинку, і, крім того, в неї одне плече було вище другого. Я гадаю, що слугам найбільш не подобались її мовчазність і схильність до самотності. Вона читала або працювала у вільні години, коли інші теревенили. А коли наставала її черга відпочивати, в дев'яти випадках з десяти спокійно надівала капелюшок і йшла собі погуляти. Розанна ніколи не сварилась, ніколи не ображалася, тільки вперто і ввічливо трималась осторонь інших. Додайте до цього, що, хоч вона була й негарна, в ній було щось таке, що робило її схожою не на служницю, а на пані. Можливо, це проявлялося в її голосі, можливо, у виразі
