Понтиїзм. Казки кінця світу - Олександр Міхед

Служба безпеки збирала досьє на людей, яких замовляв Олексій Юрійович. Соцмережі давали доступ до кожної домівки і до кожної старечої голови. Служба безпеки, ознайомившись із листуванням, фінансовими даними, телефонними розмовами, натягувала посмішку професійних менеджерів і стукала у двері клієнтів.

«Респектабельна старість для респектабельних панів. Євро-клас. П’ять зірок. Арт-терапія. Пігулки нового покоління. І ми платимо вам за можливість допомогти. Фонд Олексія Юрійовича бере всі витрати на себе. Ну, ще ваш батько або ваша мати можуть раптом утратити пам’ять чи раптово померти від нашого лікування, але вам про це не варто ні знати, ні піклуватися», — останні слова вони, звісно, тримали при собі. Але навіть якби ці слова було промовлено, у родичів залишалося мало шансів — надто велика та благородна спокуса. Кілька разів, щоправда, люди відмовлялися, тримаючи в пам’яті історії батьків про пришелепкуватого Льошу. Та й, певно, пам’ятаючи про високу смертність у «Золотій осені». У такому випадку їхні батьки випадково зникали безвісти, не знайшовши шлях додому — від лавки біля свого під’їзду. А діти їхні ставали в чергу, яку постійно оновлювала Служба безпеки, піклуючись про свою клієнтську базу на 30—40 років наперед.

Останнім часом Капітан дедалі більше і швидше стомлювався. Миттєві затемнення відносили його в інші виміри. Пам’ять зраджувала. Швидким миготінням пролітали óбрази та обрáзи. Втім, часом Капітан радів затемненням. Вони робили його щасливим. Біг пам’яті призупиняється, і він бачить свою «Пандору», що виблискує на сонці. Вітрила напинаються, як груди грайливої юнки. Капітан ступає на облавок судна, відчуваючи, як тепло розливається по тілу.

Затемнення відходить.

* * *

Капітан із соромом повертається в реальність. Тепла сеча швидко холоне і мокра пляма розтікається на штанях. Капітан удає, що він іще не тут.

До нього підбігають двоє санітарів і медсестричка Катя, яку він спеціально шукав на конкурсі «Міс-Медичний технікум».

— Скільки вже казать, треба на памперси переходить, — каже один із санітарів.

Другий обачливо мовчить.

— Щас я ще судно йому принесу. Може, ще надумається.

Капітан мружить повіки і ледь їх відкриває. Зграя бабць, як п’ятикласниці, дивляться на нього, тикають кривими пальцями і хихотять.

— От тупі курви. Недовго вам ще лишилося, — люто шепоче Льоша.

Затемнення.

Помста

«Все складно» — часто пишуть у своїх профайлах користувачі соцмереж.

«Все складно» — це і є ідеальна формула, щоб описати хоч у кількох словах безглуздість і непередбачуваність долі.

Звісно, часом буває легше, або навпаки — ще складніше. Одначе середнє арифметичне, з яким доводиться миритися, — «Все складно».

Але в їхній родині все було настільки складно, що, певно, довелось би креслити схеми й таблиці, щоби докладно розказати цю історію.

Отож, є два близнюки. Він і він. Умовно позначимо їх — Один і Три.

Також у цій історії є дві близнючки. Вона і вона. Їх будемо називати Два і Чотири.

Вже тривалий час вони разом утворюють таку схему:

1 ♥ 4

3 ♥ 2

Вони познайомилися випадково, дорогою на південь. Місця в сусідніх купе. Кілька дотепних збігів і недолугих жартів з улюбленою грою у дзеркальні відображення. Так усе й починалося. З відпустки вони поверталися разом, в одному купе.

Якось відразу було зрозуміло, що Один буде ♥ Чотири, а Три явно ♥ Два. Від перестанови складових усередині цих пар результат не змінювався.

Два і Чотири легко могли відрізнити Один і Три, знайти в кожному з них щось своє особливе. За що можна було би закохатись у кожного окремого.

Коли вони були разом, вчотирьох, виникало відчуття особливої гармонії, магії. Взаєморозуміння з напівслова, з напівпоруху. Ця магія не зникала, коли вони були й на самоті — Два з Три, а Один із Чотири. Два і Три першими почали стосунки. Першими одружилися. Першими знайшли не просто гарну роботу, а започаткували «справу всього життя».

Можливо, вони робили все першими, тому що були старшими від своїх близнюків на кілька хвилин.

Можливо, тоді вони першими і помруть.

* * *

Минуло кілька років від часів випадкового знайомства дорогою на південь. Справи рухалися вгору. Вони могли спокійно провести відпустку за кордоном. Але намагалися підтримувати свою традицію — як учасники містичного обряду, щороку вони здійснювали свою месу: брали квитки на той самий потяг, у той самий вагон, якщо пощастить, то й приблизно ті ж місця. Вони могли літати, могли вибрати кращий вагон, але Два і Три завжди наполягали на повторенні, наче боялися, що магія чисел, диво стосунків кудись розвіється. Часом їхня одержимість деталями і скрупульозність, яку вони ховали за посмішками, доводили Один і Чотири до сказу.

Та відпустка швидко миналася. Один і Чотири поринали в ненависне офісне гаяння часу. Засмага змивалася. Ненависть накопичувалася, як відсотки на банківському рахунку Два і Три.

* * *

Квартира Два і Три.

Три має скоро повернутися додому з мандрівки.

Один і Два відхекуються після бурхливого сексу.

— Уффф, — тільки й може видихнути Один.

Два горнеться до нього:

— Знаєш, я з тобою така щаслива.

— Мені теж із тобою класно, — намагається перервати її Один.

— Ні, ти не розумієш. З тобою я почуваюся повною. Не знаю, як це пояснити, — Два дивиться в стелю. — Я ніби наново живу. Ти розбудив у мені щось таке.

Один намагається пропустити повз вуха її маячню і сконцентруватися на головному.

— … тільки коли ти в мені, я відчуваю, як ти заповнюєш мене. Наче я вже не сама. Я не я.

Один зважує останні «за» і «проти». Намагається наважитись.

Два піднімається на лікті:

— Один, зрозумій. Я не можу більше ні про що думати. Тільки про ту довбану поїздку на південь. Я уявляю, як усе могло скластися, якби я не відповіла на тупуваті залицяння твого брата. А була б із тобою…

Один намагається перебити її нісенітниці поцілунком. Вона розсуває ноги і просить бути з нею, бути в ній.

Один тільки й думає: «Будь обережним, не лишай слідів». Він перериває поцілунок і тягнеться за презервативом.

Два стогне:

— Не треба ніяких резинок. Хочу тебе. Давай.

— Потім, — тільки і відповідає Один.

Вона млосно примружує очі.

Один тягнеться до своїх джинсів. Витягає з кишені ножа, поцупленого з кухонного набору Два і Три.

Два здивовано схоплюється, коли