Балаган, або Кінець самотності - Курт Воннегут

— Скажіть мені,— спитала вона,— що станеться з моїми рабами, коли я помру?

— Не турбуйтеся про день завтрашній,— відповів я,— бо завтра само подбає про себе. Довліє дневі злоба його.

Амінь,— закінчив я.

Розділ 42

Там-таки, на східцях будинку, ми з Війрою згадували битву на озері Максінкукі, на півночі штату Індіана. Я свого часу спостерігав те бойовище з кабіни вертольота, коли летів у містечко Ербана. Війра разом зі своїм алкоголіком-чоловіком Лі Молюском-Тринадцятим Заппою перебувала в самому пеклі битви. Подружжя служило кухарями на одній з польових кухонь у війську короля Мічігану.

— Всі ви там унизу здавалися мені метушливими мурашками,— сказав я.— Або мікробами під мікроскопом. Проте ми не наважувалися знизитись: боялися, що нас можуть підстрелити.

— Ми теж цього боялися,— мовила Війра.

— Якби ми вже тоді були знайомі, я спробував би вас врятувати,— сказав я.

— Це однаково, Відбере, що врятувати одного мікроба з-посеред мільйонів інших мікробів.

Війрі довелося рятуватися не лише від снарядів та куль, які свистіли над кухнею, а й від свого п'яного як чіп чоловіка. Той заходився лупцювати її в самому розпалі битви.

Він наставив їй синців на обидва ока і зламав щелепу. Потім вишпурнув її з кухонного намету надвір. Вона впала горілиць у грязюку. Після цього чоловік вийшов до неї, щоб сказати їй кілька слів, і в цю мить ворожий кіннотник продірявив його списом.

— І яка, на вашу думку, випливає з цієї історії мораль? — запитав я.

Війра поплескала мене своєю мозолястою долонею по коліну.

— Відбере, ніколи не одружуйтесь,— сказала вона.

Ми трохи поговорили про Індіанаполіс, який я тоді відвідав. Перш ніж потрапити в армію короля Мічігану, Війра разом з чоловіком прислуговували в тому місті як офіціантка й бармен у клубі Тринадцятих.

Тож я запитав у неї, який вигляд мало всередині те приміщення.

— О, ви знаєте,— відповіла вона,— там стояли опудала чорних котів, попід стелею світилися гарбузові маски-ліхтарі з прорізаними очима, носами й ротами. Інтер'єр доповнювали гральні карти, приколоті до стін кинжалами, і таке інше. За традицією я надягала сітчасті панчохи, пригвинчувала остроги, накладала на себе маску та інші деталі вбрання. Усі офіціантки, бармени та викидайло носили накладні вампірські ікла.

— Гм,— сказав я.

Розділ 43

Мене вже вшановували і як мультимільйонера, і як лікаря, і як сенатора, і як президента. Але жодну з тих зустрічей не можна рівняти з тим, як зустрів мене Індіанаполіс, вітаючи в моїй особі Нарциса.

Люди там жили бідно, смерть косила їх тисячами, давно припинили свою діяльність усі комунальні служби. До того ж поблизу міста точилася запекла битва. Проте, незважаючи ні на що, всі городяни вийшли на вулиці міста, щоб узяти участь у багатолюдних маніфестаціях на честь нашого з Карлосом Нарцисом-Одинадцятим Віллавіченчо прибуття. Я певен, що навіть у Стародавньому Римі не зустрічали своїх героїв з такою урочистістю.

Побачивши таке, капітан Бернард Орел-Перший О'Хара сказав мені:

— Хай йому чорт, містере президент! Якби я знав, то попросив би вас назвати мене Нарцисом.

— Тож висвячую тебе в Нарциси!— урочисто оголосив я.

Але найдужче вразили мене з усього побаченого в Індіанаполісі чергові щотижневі збори родини Нарцисів.

Мені навіть випала честь узяти участь у голосуванні, як і моєму пілотові, як і Карлосу, як, до речі, кожному чоловікові, жінці й дитині, старшій за дев'ять років.

Якби щастя трохи всміхнулося, я навіть міг би головувати на родинній раді, хоч у місті я був без місяця тиждень. Але того вечора присутні обрали головою зборів одинадцятирічну дівчинку-негритянку Дороті Нарцис-Сьому Гарланд.

Вона виявилася чудово підготовленою до головування на зборах. Як, зрештою, очевидно, кожен з присутніх.

Розміреною ходою Дороті наблизилася до трибуни, мало не вищої за неї саму.

Не довго роздумуючи, моя маленька кузина вилізла на стілець. Стукнувши по трибуні жовтим молоточком, вона закликала присутніх до порядку й оповістила:

— Як багатьом уже відомо, сьогодні на наші збори завітав президент Сполучених Штатів. З вашого дозволу я попрошу вельмишановного брата сказати нам кілька слів наприкінці порядку денного. Отже, хто сформулює пропозицію, щоб поставити її на голосування?— спитала дівчинка.

— Пропоную просити кузена Вілбера, щоб він виступив на наших зборах,— сказав дід, який сидів поруч мене.

За пропозицію проголосували. Щоправда, не одностайно, а простою більшістю голосів. То там, то там пролунало й кілька вигуків: «Ні».

Отак воно.

Найпершим питанням порядку денного були вибори чотирьох людей, які замінили б полеглих у битвах Нарцисів, що служили під прапором короля Мічігану. Той монарх був у стані війни з піратами Великих Озер та герцогом Оклахомським.

Пригадую, як підвівся високий на зріст коваль і звернувся до зборів:

— Пошліть мене! Я охоче повипускаю кишки кільком ледацюгам-оклахомцям, бодай за те, що вони не Нарциси,— І таке інше.

На мій подив, наступні промовці картали того забіяку за войовниче завзяття. Мовляв, війна — це ніякі не жарти, і краще б йому зважати на це, бо інакше його виженуть зі зборів.

Отож «ледацюгами» називали жителів штату Оклахома, багато з яких, природно, служили в полках герцога Оклахомського. Під його проводом також воювали «недовірки» (штат Міссурі), «партизани» (штат Канзас), «соколині очі» (штат Айова) і багато інших.

Ковалеві пояснили, що «ледацюги»— теж нічим не гірші і нічим не кращі за жителів штату Індіана.

А дід, який запропонував, щоб під завісу мені дозволили виступити з промовою, підвівся й мовив таке:

— Слухай-но, юначе, ти нічим не кращий за албанський грип або «зелену смерть», якщо можеш задля розваги вбивати людей.

Я був вражений. Раптом я виразно усвідомив: якщо деякі народи не можуть збагнути, що війна — справіжнє пекло, то наші розширені родини не тільки можуть, а й повинні це зрозуміти.

Слава їм!

Та найголовнішою причиною, чому ковалеві не дали дозволу стати під рушницю, було те, що цей молодець на той час уже встиг наробити байстрюків трьом жінкам. І, як хтось зауважив, «ще двоє печуться в духовці».

Отож йому не дозволили втекти від турбот про своїх нащадків.

Розділ 44

Здавалося, на цих зборах навіть діти, п'яниці та недоумки добре обізнані з парламентськими порядками. Мале дівча на трибуні настільки досвідчено і вправно виконувало свої обов'язки, що закрадалася думка: перед вами стоїть богиня зі жмутом блискавок у руці.

Саме тоді я й сповнився поваги до таких зборів, що