Синi етюди - Микола Хвильовий

Добре, скажу.

IV

Йосип Гордiєнко - хороший хлопець. Але - "педантична пунктуальнiсть": слова Бобчинського чи Добчинського - не пам'ятаю. Йосип, спец з Упродкому, завжди виголений i свiжий, мов хлоп'яча ковзалка.

…Це з його записної книжки:

…"Пiдвiддiл голiння" (пiдсумок за п'ять рокiв) 113 р. голився своєю бритвою, з них: 14 - на дворi (кiмнату зайняли бiльшовики), 99 - у кiмнатi; з цих 993 - порiзався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув помантачити бритву. 118р. голився в мiсцевого цилюрника, що квартирує за Паланкою; з них 5 - в отрядi: цилюрник одступав з Червоною Армiєю. I т. д. А це з вiддiлу самоосвiти: 18 вересня прочитав З сторiнки (такої-то) книги, звичайно, з марксизму, тодi ж одна година пiшла на вивчення англiйської мови для ознайомлення з тред-юнiонами в оригiналах, звичайно, з марксистського погляду" й т. д.

…З другої кiмнати чути:

- Товаришу Гордiєнко.

Вiн пiдводиться й резонно пiдкреслює:

- У нас прiзвище одкидається. Кажiть просто: товаришу Йосипе.

А Варвара пiдслухала:

- Варваро. Йдiть-но сюди.

Варвара незадоволено:

- Можете виражаться: товариш Варвара.

…Комуна гигоче, пес у сiнях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:

- А ще комунiя… Тьху!

А над мiстом мчиться, як революцiя, молода весна. Зазирає в обивательськi вiкна, показує язика й летить далi.

…Д'ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в свої залiзнi обiйми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

V

П'ятий роздiл пишу, заплющивши очi:

…Жила-була велика iмперiя - дроти, лiси, тракти. Сходились тракти, були станцiї, були допотопнi наглядачi: гужевих трактiв, гужевих станцiй. Iдуть лiси, а там, десь у гущавинi, дзвоники - це дрижула, поштовi конi. Раптом дзвоники стихають - це злодiї… А потiм посунули стовпи, за стовпами - шинки… А от iде до царя хохол iз скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив… А далi ще станцiя, а за нею корчма… за лiсами оселi, за оселями туман… I знову чути дзвоники…

…Це ж до чого? - Так собi.

…А з повiтового мiста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комунiстiв хазяйствечком обзавiвся й будиночок збудував.

…"Е-е-ех, мамочко, замiж хочеться".

…Поле, поле й оберемки з сонця.

Пролiтає весна, iде лiто.

Комуна живе так: о 4 годинi вдень, як курчата пiд квочку, в будинок, до себе.

А втiм, високолоба Валентина рiдко буває вдома: на коростивих клячах через бандитськi лiси тягнеться вона по волоснiй периферiї - агiтувати, органiзовувати, iнспектувати, iнструктувати й ще "вати" й "вати".

Високолоба Валентина - завжiнвiддiлом повпаркому.

Iванов каже:

- I в Пiтерi б згодилась.

А Мура каже з апломбом:

- Пiтер - цитаделя революцiї, й форт його - Кронштадт.

…А Же ще не прийшла, замiсть чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.

Мура зазначає:

- Так i треба. Буде знати, сволочишка. В комунi "сволочишка" - слово ласкательне, i буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: "человєцi в благоволєнiї".

…Коли всi сходяться - гармидер.

Мура кричить:

- Ан-дре!

…А от про телефон так i забув сказати: в комунi є телефонний апарат без дроту.

Андрiй пiдскакує до телефону, бере трубку i -

- Агов!

Мура з апломбом:

- Не агов, а альо!

Всi:

- Ша!

- Ша!

…Тиша.

Андрiй голосно:

- Агов!

Комуна:

- Агов!

Потiм вiд телефону урочисто-надхненна промова:

- Ша. Перекличка йде по соцiалiстичнiй федеративнiй радянськiй республiцi… Вiдкiля? Ага, чую. Передавайте далi по лiнiї. Чумакiвська комуна в бурю непiвського лихолiття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республiки. Капiтан комуни, Iванов, салютує в усi кiнцi, в гнiзда братерських комун федерацiї. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенiї. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунiзму. Гряде час свiтової революцiї. Слава комунам федерацiї! Слава Чумакiвськiй комунi!

В комунi крик:

- Слава!

- Слава!

Екзальтований Андрiй скочив на стiл, приймає позу диригента й заводить:

- Чуєш, сурми заграли.

- Слава! Слава!

…А потiм сiдають пити чай.

…Манастирський годинник.

- Бов! Бов!

Iз сходу надходить синя гроза. Пiвнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Нi шелесне. Далеко гримає, а блискавицi рiжуть безкраї степи.

Ой буде горобина нiч! Буде!

…Мура похилила голову на Андрiєве плече, а Андрiй у задумi. Бiдний хлопчисько: гiгантськi образи рiжуть його мозок - вiн поет. Завтра почуємо вiд нього чудову поезiю "громовиця".

…Iз сходу надходить синя гроза. Iванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнiсiнькi iнструкцiї: треба переробити й розiслати завтра по волостях.

Же:

- Iване! Подивись - гроза.

- Не мiшай, Же.

Мура надхненно:

- Нещасна гроза. Коли б вона знала Iвана, не одну б молонню послала сюди.

…А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усi, крiм Валентини: Валентина в Дубiвськiй волостi на роботi.

Же язвить:

- Товаришу Йосипе. Вiдкiля це: "гонителi земства й анiбали лiбералiзму"?

Гордiєнко спокiйно вiдповiдає:

- Здається, записано… (виймає записну книжку)… Це з книги "за 12 лет" Вл. Iльїна (Н. Ленiна), видання Петроградської ради депутатiв 1919 року, сторiнка 157.

Iще говорить спокiйно:

- Можна взнати й це, наприклад: "Ернст Геккель i Ернст Мах" - є роздiл теж iз книги Ленiна "Матерiялiзм i емпiрiокритицизм", Держ. видав. 1920 р. Або, скажiмо, передмова до третього видання "Анти-Дюрiнг" написано… зараз скажу… Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з половиною мiсяцi й один день пiзнiш мого народження.

Кiмната не витримала - регiт.

Гордiєнко спокiйно п'є чай.

…Гроза йде.

VI

Валентина… ах, який у неї високий лоб, як башта (люблю високолобих М.Х.). Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комунi за Зубiвською левадою. А Iванов-начальник кампанiй. Мiсяць має чотири тижнi, а два з них призначається для кампанiй. Наприклад, тиждень уборки червоноармiйських казарм (iде вся комуна), тиждень марксистського знання й т. д.

Бiгли днi (в комунi завжди бiжать днi). Вибивалась городина. Пiсля обiду всi виходили на роботу до Зубiвської левади. Андрiй декламував свої експромти, Iванов пiдганяв комуну, а комуна кричала:

- Нещасний прикажчику… Геть комбурiв!

А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирi звонили до Вечiрнi, комуна становилась у два ряди й з пiснями йшла мiстом додому.

Iванов iшов попереду й командував зводом, вiн же починав пiсню. Одна рука в Iванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою вiн розмахує в такт:

- Ать! Тва! Ать! Тва!

Iнодi Же каже:

- А