Синi етюди - Микола Хвильовий

Марiя пiдiйшла до лiжка.

I побачила раптом у Вадимових очах гарячий день. Взяла його руку. Вадим на хвилину завмер, але несподiвано рвонувся й одкинув голову.

Ловив ротом повiтря, видно було, що хоче щось сказати - i не може.

Далеке, замрiяне промайнуло в головi. Марiя голосно й схвильовано сказала:

- По оселях урочисто ходить комуна.

На момент обличчя Вадимовi покривилось посмiшкою.

Тодi Марiя в нестямi похилила голову i з жагою промовила…

…Те, що вона промовила, здавила тиша.

…I тиша запахла сосною.

Марiя подивилась на чорне обличчя й зрозумiла.

Пiдiйшла до свiчки, погасила її й вийшла на повiтря. Побрела по станицi, в степ на схiд.

Скоро заметушилось повiтря, з моря джигiтували солонi вiтри.

В синiй ночi не було видно, як летiли гори.

Тiльки сивий Ельбрус велетнем маячiв праворуч.

Марiя йшла на схiд.

Кавказ мовчав у гiрськiй задумi.

На далекiй цегельнi скликали нiчну змiну:

- Гу-у!

ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА

I

Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.

Осiло.

Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п'є чай з блискучого самовара.

Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:

- Ш-ш!

I зимою: - Ш-ш!

I лiтом: - Ш-ш!

I восени: - Ш-ш!

Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його - канарейка в клiтцi.

…Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон, зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.

…Все йде, все минає й вiдходить, не вертається, а обиватель знову намагається впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного життя.

Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чує обиватель - блукає мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.

I каже вiн, зiдхаючи:

- Да, шерочко.

…Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти до манастиря - Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя Чумака.

Мрiйник загинув в iмлисту київську нiч, а маленька комуна й досi живе в повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.

II

Бiля ворiт написано: "В сєм домє прожiваєт дворянiн Гараєм".

…А коли на бруку дiтвора здiймає гамiр, молодий поет Андрiй (Андре) деклямує з Чумака:

Безнадiйно. Є надiя: ось, на цьому бруку.

Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.

Бiля комуни проходять i тiнi минулого - черницi чорнi (тепер живуть невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).

Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.

Iнодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спадає гаптований серпанок.

…До Андрiя пiдходить Варвара й оповiдає про яму - недалеко яма, куди черницi скидали колись "незаконних" немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.

Пiдходить товаришка Валентина - високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).

Валентина заїкається до Варвари:

- Ви пппрро це вже ка-а-зали.

А Варвара буркотить:

- Ну й казала, i ще скажу. Забула, значить.

Андрiй наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.

Отже, в комунi живуть ще такi особи: I/ Iван Iванов, 2/ Же, З/ Мура (останнi двi - Бобчинський i Добчинський: зрiст), 4/ Йосип Гордiєнко - безпартiйний (i Андрiй безпартiйний). Здається, всi.

Проте забув: коли теплiнь, а в манастирськiм саду пахтить медом, у комунi завжди гнiздиться стороннiй люд. Словом, так: бувають товаришi з сiл i губернiяльного мiста. Зимою стороннiх мало.

А сьогоднi весна. Розумiєте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобi… Сьогоднi весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кiнця…Д'ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в свої залiзнi обiйми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

…Прилетiв традицiйний соловей, порозчиняв вiкна - правильно!

…А в їдальнi двi дошки, чорна й червона. На чорнiй написано:

"Товаришка Же за буйство".

На червонiй написано:

"Товариш Андре за"… (далi розвезено пальцем).

…Же - надто неспокiйна. Же - циганочка, а Iванову спiває:

- Мiй симпампончик i вкраїнофiльчик.

Тодi Мура каже:

- Ах, моншерамi, це ж моветон.

Розшифровую:

Iванов - пiтерський слюсар, а українську мову знає краще за українцiв. (Буває). Так мiркує: нацсправа, мов уюн (це, здається, в Кавтського), а на мову - плювать. "За якою наказуєте? За китайською? - Будь ласка!"

Але Iванов каже:

- У нас, у Пiтерi, так. Ми, пiтерськi, так.- Словом, авторитет Пiтера непорушний. А Пiтер - це Iванов. Це, звичайно, щодо публiцистики.

…Ну-с.

Же - циганочка. Очi iнституткою i гадючкою до Iванова:

- Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почуваєте тут буржуазного духу? А то хочемо ще купити.

Iванов знає жарти, але досить серйозно наказує:

- Щоб оселедцiв бiльш не купувати. Досить. Можна жити скромнiш.

… У манастирськiм саду гримнув традицiйний соловей. За манастирем заграло сонце в рожевi сурми.

Мура каже (промова в нiс):

- Ан-дре.

Це так поважно, нiби в сальонi графинi X. Але - це не так: тiльки погляд маман, а взагалi - йолки зеленi. I все.

…Нарештi комуна розiйшлась на роботу. Залишились: Варвара i Андрiй.

Тут i кiнець другому роздiловi.

III

Варвара варить борщ на примусi, а Андрiй чистить картоплю. Рожевi ранковi сурми бiлiють. Iде день i бiла музика дня. Традицiйний соловей замовк. Над манастирем сонце.

Звичайно, Варвара буркотить:

- Ну от: була у панiв - робила. Тепер у комунiї - i знову роби.

Андрiй каже:

- Так ви не робiть, Варварушко. Ми й самi справимось.

- Не робiть! А хто ж обiд зварить?! Га?!

- Ну, то робiть, Варварушко.

Хвилюється:

- Варварушко… Варварушко… Нi в якiм разi й баста. Ну-с…

Андрiй раптом зривається з мiсця й мчиться до столу.

Навздогiн йому смiх:

- Ага. Приспiчило!

Андрiй хапає папiрець i олiвець i нервово накидає нерiвнi лiтери. Це - поезiя. Вiн увiйшов у творчу екстазу. Суєтиться по кiмнатi, спiшить полетiти й бурмоче незрозумiлi фрази.

А Варвара? О, Варвара спокiйна, як курка на сiдалi. Картоплю покинув? I бiс iз нею, з картоплею. Приспiчило - значить будуть грошi. О, Варвара це вже знає.

Коли до Варвари заходить сусiдка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки каже їй, вказуючи на Андрiя:

- Ви не думайте, що вiн абищо. Вiн не абищо, а ось…

I виймає з кишенi Шевченкiв портрет.

- Знаєте хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на сполкомi висить. А вiн (жест на Андрiя), значить, пiд Шевченка пише рiзнi пiснi, скажемо, та iншi прозвiдєнiя.

…Андрiй по кiмнатi носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над примусом булькає. А за вiкном повiтове мiсто, де пахне Гоголем, i вiдходить за