Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Юрій Романович Іздрик

— Слухайте, — трохи очунявши, кажу я. — Якщо ви вже зібралися зробити з мене абсолют-абстинента, то дайте випити останнє в моєму житті пиво. Навіть засудженому до страти належиться остання цигарка. А абстинентство — гірше від страти.

Я примушую Артура зупинитися коло найближчого кіоска й виходжу. Цього разу я вибираю BEAR BEER — найміцніше, яке є, хоча й гидке. На ньому можна протриматися довший час.

Всідаючи до авта, відкриваю бляшанку і з невимовною насолодою роблю перший ковток, стримуючи блювотний рефлекс — BEAR BEER має препаскудний запах.

Подальшу подорож моє астральне тіло має змогу спостерігати ніби з балкона обласного музично-драматичного театру:

Я. Прекрасний хмелю аромат![64] (помічаючи  А р т у р а) Привіт, Артурчик. (А р т у р  з острахом кидає погляд в дзеркальце на  м о ю  д р у ж и н у, котра сидить іззаду й уважно слідкує за дорогою.)

М о я  д р у ж и н а (цілком незрозуміло що маючи наказі). Ти сьогодні повинен був спати до полудня. Після обіду ліжко буде зайняте.

Я. Не можу. В мене з'явилася нова ідея. Хто тут п'є пиво? А-а, це я (робить черговий ковток)…

А р т у р (з відразою). Ти хоч би защіпнувся. Ходиш, як сексуальний маньяк з перлюстрованою ширінькою. Застебнися.

Я. Ого, які ми слова знаємо! «Перлюстрованою»? Треба запам'ятати. Одного лише не розумію. Застебнутися? Нащо?

А р т у р. Як це «нащо»? Що значить «нащо»?

Я. Но власне. Нащо? Бачиш, таке просте питання, а ти не годен на нього відповісти.

А р т у р. Бо… бо… це непристойно.

Я (продовжує пити пиво). Ну от (до речі, хто б це говорив про пристойність) — твоя відповідь нічого не означає. Вона не витримує жодного інтелектуального аналізу. Типова банальна відповідь.

А р т у р. Тобі цього замало?

Я. Мені — так. Я глибокомисляча людина. Якщо вже ми змушені дискутувати, то повинні дійти до тонко нюансованих факторів, таких, як, наприклад, кальсони.

А р т у р. Бога ради, ти можеш спочатку защіпнутися, а потім поговоримо?

Я. Це було б порушенням розумового процесу. Наслідок випередив би причину. Людина не повинна жити бездумно, керуючись лише механічними рефлексами.

А р т у р. То ти що, так і будеш ходити з розщіпнутими штанами?

Я. Ага. Нічого з цього не вийде, синку — ґудзиків катма (випиває чергову порцію пива). Тобі відоме слово «катма»? А «катманду»?

А р т у р. Які в біса ґудзики? В тебе ж джинси на зіппері.

Я. «Джинси на зіппері» — сильно сказано. Круто. А ще крутіше — запитання «які в біса ґудзики?» Ну, спробуй сам подумати. Поворуши нарешті своїми курячими мізками. Біс — це ж дух. А які в духів можуть бути ґудзики, га? Матерія взагалі з духу не виникає. Принаймні в даному випадку. (М о я  д р у ж и н а простягає руку, намагаючись відібрати в Я бляшанку з пивом, але той не віддає).

А р т у р. Про це, власне, я б і хотів з тобою поговорити, батьку.

Я. Потім, потім (допиває пиво). Ти можеш їхати повільніше? Так хочеться насолодитися останніми хвилинами свободи (впадає в дрімоту).

Коли ми нарешті опиняємося в кабінеті фрау Де, вона запрошує сісти, й задає мені питання, котре я так сподівався почути від неї під час першої зустрічі:

— Скажіть мені, чому ви п'єте?

— Нез'ясованість основних світоглядних принципів, — відповідаю я неохоче, розвалившись у фотелі й защіпаючи нарешті джинси.

Мій астральний двійник знічев'я вирішив розважитись, урізноманітнивши гру, і роздвоївся на пару близнюків. Щоб остаточно не заплутатись, я назвав одного BEAR VOLENS, а іншого — BEER NOLENS. Оскільки тепер вони були в більшості, тобто мали наді мною відчутну чисельну перевагу, то глядачем наразі виявився я. З огляду на пожмаканий вигляд мене не пустили навіть на гальорку, тому довелося сиротливо стовбичити під дверима лікарського кабінету, прислухаючись, як BEAR VOLENS розмовляє з присутніми. Нема нічого принизливішого за коридорне очікування, особливо якщо повз тебе вештаються не звичайні прохачі, а очманілі наркомани й прибиті горем алкаші. Хитрий BEER NOLENS натомість уже вмостився на ліжку в палаті під номером, річ ясна, шість, — чого ще було чекати від цього кічмена-нікчеми, — і заголяв сідниці для заштрика. Здається, він так до останнього й не защіпав штанів, знаючи, що їх однаково доведеться скидати.

В цей час у кабінеті відбувалося щось дивне. BEAR, очевидно ще не прийшовши як слід до тями після роздвоєння, уявив чомусь, що це не його, а Артура привезли на лікування:

B E A R (зриваючись із фотелю). Я протестую! (Артур хапає його за барки й штовхає назад.)

М о я  д р у ж и н а. Що з тобою? Він такий блідий!

А р т у р. Ти, напудрений трупе…

Я (з-за дверей). Артурчику, це я, твій хресний батько! Не впізнаєш мене? Разом за новим життям, визволення світу, ти і я, пам'ятаєш? Не души мене, ми ж з тобою разом, це я, не души мене…

А р т у р (продовжує крок за кроком відтісняти В Е A R'а до фотелю). Ти, напханий нікчемо, штучний організме, зогнилий протезе!..

М о я  д р у ж и н а (до фрау Де). Зробіть що-небудь, він його задушить!

А р т у р. Каналія! (Відпускає В Е A R'а, той знеможено падає у фотель, А р т у р  стомлено повертається до свого). Брехня, всюди брехня й лицемірство (поринає в забуття).

Я (просовуючи голову в двері). Він зовсім п'яний.

B E A R. Це наклеп, це безсовісна олжа. Цей чоловік знає міру і обов'язки!

М о я  д р у ж и н а. Я теж не вірю. Артур ніколи не п'є.

Я. Хто-хто, а я на цьому розуміюся найліпше, здасться.

М о я  д р у ж и н а. Але щоб якраз сьогодні? Ми ж могли розбитися.

Я. Вчора, мабуть, знову на шашлики їздив з компанією (ф р а у  Д е наливає з графина воду і поїть  А р т у р а).

B E A R. Це якесь непорозуміння. Не варто робити поспішних висновків.

Я (насмілившись нарешті зайти до кабінету). Ага. Зажди трохи, й Артур все тобі розповість. Він уже навіть був почав.

М о я  д р у ж и н а. Тихіше, прокидається!

А р т у р (піднімає голову і вказує на Я). Це що таке?

М о я  д р у ж и н а. Хресного батька свого не впізнає, бідолаха! (Плаче.)

Ф р а у  Д е. Послухайте…

А р т у р. Тихо, бабното! Я не питаю про своє походження, ані про духовне, ані про фізичне. Мене цікавить… (він глибоко над чимось замислюється й вмовкає).

B E A R. Артур трохи втомився, та незабаром все прийде до норми. По місцях, струнко! Жодних змін у сценарії! (Запобігливо до Артура.) Х-хе, Артурчику, це ж був тільки жарт, правда? Ну ти й дотепник! Але знай, ми всі тримаємося твердо. Кожен защіпнутий, як і належиться, на всі ґудзики, зверху донизу, раз і назавжди. Фрау Де навіть