Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Читаємо онлайн Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
«краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти», а Данилові — «бери жінку в самій льолі, аби була до любові», — Боженко поспішив до гурту поважних людей.

Підсів до рибалок і Андрій Іванов, його роль весільного батька фактично вже вичерпалась. До безсловесної риби Іванов був байдужий, але його завжди тягло до людей, коли вони балакали між собою. До революції Іванов таки ніколи й не обідав вдома, на квартирі Дюбина, де стояв, а неодмінно ходив аж на Бессарабку, в чайну Германовського, де кредитувалися до «получки» робітники: тут можна було погуторити вільно, розкидаючи зерна більшовицького протесту, а в закапелку за буфетом переховувалася завжди така–сяка «література» — для того, хто виявить особливий інтерес.

З появи Іванова негайно ж і скористався дядько Оксентій Нечипорук: він знав, що цей керівник більшовиків «Арсеналу» має серед робітників найбільший авторитет.

— От ви мені, товариш главний робочий, — почав Оксентій, встряваючи в розмову про методи риболовецтва, — може, до ладу відповісте, спасибі вам, на самий главний вопрос?

— Давайте, дядьку, — охоче озвався Іванов, — ваш вопрос. Якщо я не відповім, то, може, всі гуртом подужаємо!

— От в Узині, к приміру, на Васильківщині, — зразу й повів Оксентій, — тобто в сусідньому з нами повіті, збунтувалися батраки проти свого пана, поміщиці графині Браницької: домагаються, як от і ви, робочі, щоб робити у полі, як і на заводі, тільки вісім годин…

Повідомлення викликало інтерес. «Політики» присунулися тісніше, і перебіг насторожений гомін.

— Ну, ну? — підбадьорив Оксентія Іванов. — Дуже цікаво! Кажіть, товаришу, далі?

— А в Лосятині, скажімо, теж по сусідству з нами, тільки Гребінківської волості, і теж у графині Браницької, так селянський земельний комітет і зовсім заборонив панському управителеві обсіватися, тобто наклав, як тепер кажуть, на панські землі народний «секвестр», — дядько Оксентій дуже полюбляв вимовляти нові слова, — щоб, значиться, поділити землю поміж селянами–хліборобами…

— Ну, ну? — пересів до Оксентія ближче, запалившися інтересом, і Боженко. — Кажи, кажи, що ж далі було?

— А далі, — зітхнув Оксентій, — нічого й не було. Бо не знали люди, як же його ділити землю: всім нарівно чи, може, бідним — більше, а багатіям — і зовсім не давати нічого? Хто ж його знає, як по справедливості буде?

— Чи бач! — скрикнув Фіалек, і всі заворушились. — А ми на село й не поткнемось! А ще більшовиками прозиваємось! Допомогти ж людям треба, роз'яснити…

— А треба, треба! — гаряче відгукнувся Оксентій. — Бо, скажімо, в Рокитному або й Юзефівці, в пана Шмінке, так люди геть розтягли по хатах реманент, ще й костьол за димом пустили, бо туди пан з переляку заховався…

— Здорово! — гукнув Боженко і ляснув сусідів по плечах.

— Та яке ж там — здорово? — з скрухою озвався Оксентій. — Зразу ж, точнісінько, як ще за царя бувало, козаки з–під фронту прибули. Вишомполювали півсела і наказали панське добро нести назад. І в Лосятин, — додав вже зовсім сумно Оксентій, — теж прибула комісія з папером: мовляв, до Установчих зборів землю ніяк не ділити. І в Узині теж: заборонив комісар Тимчасового уряду робити батракам тільки вісім годин, бо ж то — завод, а то — земля: лозунг непідходящий, особливо — в сезон…

— От веремія! — аж підхопився Боженко і замахав кулаками. — Та коли так піде далі, товариші…

Але Оксентій його перебив:

— Веремія і є! Так от, і питаюся, товаришу главний робочий, як же воно буде тепер? Наділятиме революція селян землею чи не наділятиме? Га?

Всі обернулись до Іванова.

Іванов оправив пояс з солдатською бляхою на гімнастерці і не поспішаючи відказав:

— Що ж, коли питаєте, товаришу, то я вам відповім.

— Ну, ну? — Оксентій аж звівся з призьби, так йому нетерпеливилося почути нарешті відповідь.

— Не наділятиме! — сказав Іванов.

Оксентій вдарив у поли:

— Як? Революція та й не дасть хліборобові землі? А мій Дем'ян з фронту пише… — Він захапався по кишенях за Дем'яновим листом.

— Революція, — сказав Іванов, — всяка буває. Для буржуїв і для трудового народу. У нас, дядьку, щоб ви знали, революція зараз уже не для трудового народу: буржуї прибрали революцію собі до рук. Буржуазна, виходить, революція. І трудовому народу — чи робітникам по заводах, чи селянам коло землі, — ще гай–гай боротися треба за свої права! І поки ми, робітники та селяни, не візьмемо владу в країні в свої власні руки, до тої пори…

— Так треба ж брати її, владу, значить! — аж гукнув Оксентій. — Чому ви, робочі, ви ж таки — передовий елемент, у вас — всякі партії,

Відгуки про книгу Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: