Про любов. Школа пані Фреймут - Ольга Фреймут
За кілька кроків вниз по вулиці стояв кіоск, у вікнах якого нагромаджувалися книги і журнали. Місіс Соммерс купила два дорогих журнали, таких, які вона мала звичку читати тоді, коли й інші приємні речі були частиною її життя. Вона несла їх незапакованими. Як уміла, піднімала спідниці на переході. Панчохи, і черевики, і добре припасовані рукавички творили дива з її поставою — вони додали їй упевненості, відчуття належності до ошатного натовпу.
Вона добряче зголодніла. Іншим разом вона б відкидала бажання попоїсти, доки не дістанеться власного дому, де вона заварила б собі чашку міцного чаю і перекусила б тим, що знайдеться. Та порив, який вів її, не допускав подібних думок.
На розі був ресторан. Вона ніколи не переступала його порогу. Інколи, знадвору, вона мимохіть помічала бездоганні скатертини з адамашку і мерехтіння кришталю, м’яку ходу офіціантів, які обслуговували модних людей.
Коли вона ввійшла, її поява нікого не здивувала й не нажахала, всупереч її побоюванням. Щойно вона сіла за маленький столик, як одразу ж з'явився офіціант — щоб узяти замовлення. Вона не хотіла надміру. Вона попросила апетитний і смачний перекус — півдюжини устриць, соковиту відбивну з крес-салатом, щось солодке, як-от крем фраппе, склянку Рейнського вина і маленьку чашечку кави насамкінець.
Чекаючи свого замовлення, вона неквапливо зняла рукавички і поклала поруч. Тоді взяла один із журналів і проглянула його, розрізаючи сторінки тупим краєм ножа. Все було дуже підхоже. Адамашок був навіть бездоганнішим, ніж він виглядав через вікно, кришталь — більш мерехтливий. За маленькими столиками, як той, за яким сиділа вона, обідали пристойні леді й джентльмени, які її не помічали. Лилася м’яка, приємна мелодія, легкий вітерець залітав у вікно. Вона скуштувала шматочок, прочитала слово чи два, ковтнула янтарного вина, поворушила пальцями в шовкових панчохах. Ціна не мала значення. Вона відрахувала необхідну суму й додала ще монету офіціантові, після чого той уклонився їй, наче княгині знатного роду.
У гаманці все ще лишалися гроші, і наступна спокуса постала у формі афіші денного спектаклю.
Дещо з запізненням вона зайшла в театр, п’єса вже почалася і, здавалося, зал був переповнений. Але тут і там виявилося кілька вільних місць. Її провели до одного з них, між яскраво одягненими жінками, які прийшли сюди, щоб згаяти трохи часу, поїсти цукерок і показати своє вигадливе вбрання. Там було багато і тих, хто прийшов заради п’єси та акторів. Але можна сміливо сказати, що там не було нікого, хто б ставився до навколишнього так, як місіс Соммерс. Вона вбирала все — і сцену, і акторів, і людей, — одним широким враженням, захоплювалася і насолоджувалася ним. Вона сміялася з жартів і плакала — як і барвиста жінка поруч — над трагедією. Вони трішки обговорили те, що відбувалося. Барвиста жінка витерла очі, висякалася в маленький квадратик міцного, напахченого мережива і запропонувала місіс Соммерс своїх цукерок.
П’єса завершилася, музика стихла, юрба злагоджено вийшла. Здавалося, завершився сон. Люди розсипалися в усіх напрямках. Місіс Соммерс дійшла до рогу і зачекала на трамвай.
Чоловік з пильним поглядом, який сидів навпроти, здавалося, вивчав її дрібне, бліде лице. Його бентежило те, що він бачив. Насправді ж, він не бачив нічого, хіба що був чарівником настільки, аж міг помітити палке бажання, сильне прагнення, щоб трамвай ніде не зупинявся, а просто віз її, все вперед і вперед, вічно.
1887 рік
Дні народження митців слова. Жовтень
1. Валер'ян Поліщук 1897
2. Іван Багряний 1906
3. ЛуЇ Араґон 1897
4. Юрій Клен 1892
5. Богдан-Ігор Антонич 1909
6. Іван Кочерга 1881; Марія Домбровська 1889
7. Вернон Дюк 1903
8. Марина Цвєтаєва 1892
9. Іво Андрич 1892
10. Михайло Драй-Хмара 1889
11. Єді Огнецвіт 1913
12. Андрій Бєлий 1880
13. Саша Чорний 1880
14. Стефан Жеромський 1864
15. Вергілій 70 р., до н.е.; Ілля Ільф 1897
16. Оскар Вайлд 1854
17. Артур Міллер 1915
18. Євгенія Ярошинська 1868
19. Лі Хант 1784
20. Артюр Рембо 1854
21. Альфонс Алле 1854
22. Борис Олійник 1935
23. Джанні Родарі 1920
24. Арман Лану 1913
25. Гліб Успенський 1843
26. Володимир Желєзняков 1925
27. Джеймс Макферсон 1736
28. Майк Йогансен 1895
29. Жан Жироду 1882
30. Надія Мандельштам 1899
31. Джон Кітс 1795
Оля Фреймут. Дамський лікар
У хаті Безробітьків гнали самогонку.
Такий дурман розповзався по подвір’ю, що навіть кури, здавалося, сп’яніли — шпорталися в деревії; а в гіллі пелехатої вишні у романтику впадали шпаки — цілувалися і закусували ягідками, мов коханці на третій здибанці.
Бражки було мало, і Ганна це помітила. Знову діти після школи пили. Всі в тебе, йолопе.
Йолоп, тобто чоловік її Андрій, тільки вдома набував такого звання. На роботі його шанували: поважний гінеколог, один на весь район, монополіст на ринку у справах вагінних. До нього несли геть усе: й цистити, й кандидози, лишаї теж. Усіх лікував. Навіть здоровим вигадував болячки — а що, дурно жіночка долала відстань? Хай лікує запалення яєчника: жінці потрібна болячка, щоб плекати нарешті себе. Чорновусий і високий — аж до карниза, Андрій Семенович вклякав між розчепіреними ногами жінки у кріслі-лякалці — і та, сп’яніла від небаченої уваги, чекала нагоди повернутися до пана доктора обличчям.
От і зараз, згадавши свої професійні здобутки, Андрій відфиркнув делікатно Ганні і всівся на стілець під портретом Франка. Дружина знала: зараз почне ділитися гінекологічними таємницями. Тому взяла дві чарки — налила собі та чоловікові. Поправила на шиї кулончик-сердечко...
— Вчора зі самого Львова одна приїхала, — Андрій сьорбнув самогонки, зморщив носа, ніби після прання рушник викрутив, — така вся модна, на обцасах, замість колгот — панчохи.
— І що? — приревнувала Ганна, бо до таких омоднених не належала. Халат дзюндзюрових кольорів був їй і за хатнє, і за парадове до склепу. Андрій добре заробляв, але жінка економила, збирала гроші на чорний день: раптом Андрійко нахабно вмре? То хто її потребуватиме!? Най буде заначка: в шкарпетці, шкарпетка у мохеровому береті, берет — у баняку в пивниці між слоїками з вогірками та тушонкою. Або на зуби
