Герострати - Емма Іванівна Андіївська

посланця сатани. Я сам це на власній шкірі пережив, тільки в мене надто товстий хребет, аби його надломити, мене Дом не знівечив, хоч це мене в кінцевому рахунку переконало, що за Домом криється сатана. Вам смішно, ви не вірите, ви вважаєте себе поступовими, вам це дике, але я вам кажу: це саме так, і я знаю, що кажу! Дом прийшов каламутити світ і в цій каламуті ловити собі жертви. У щонайконкретнішому значенні цього слова. Лише мене він не спромігся обдурити. Я його побачив наскрізь, хоч і не зразу, крізь його личину доброти. Диявол ловить овечок у свої облудні сіті, послуговуючися добром. Та мене добротою не приспиш! Власне, ця його неприродна доброта й відкрила мені очі. Я сказав собі, людина не буває аж такою доброю, а якщо вона такою є, то це від лукавого, і таких людей треба негайно нищити, бо вони лише баламутять світ. У світі мусить панувати не доброта, а справедливість. Ті, що занадто і проповідують доброту, завжди підозрілі, бо добротою найліпше служити злу; це той плащик, яким послуговуються такі посланці диявола, як Дом, щоб паплюжити людство, і лукавий це знає. Бо якби Дом виявився дійсно лише доброю людиною, а не спокусником, хіба просторікував би він про людський геростратизм? Міркування, які не лише гідні кари, а які й недвозначно свідчать: людина, яка додумалася до такого, ненавидить людей і бажає лише їх загибелі. Аджеж це так ясно, навіть дитина з цим погодиться! Якби д диспонував бодай деякою владою, я його негайно засудив би на страту не тому, що мені не подобається його ніс чи я проти цього настроєний, а тому що він поганить людство, саму суть людства, наше століття, поминаючи вже його висловлювання про Бога. Він затруює слово, дії і вчинки, і якщо хтось справді любить людей, то мусить визнати: така людина не має права на існування. Я люблю людей, і тому я проти Дома, бо він проти усього живого. Я виступаю в обороні людства. У мене кров кипить від одної його згадки про Бога, який нібито воліє не існувати. Бота, який існує сам-один і поза яким – ніщо. Який приходить на землю з образі Будди, Христа, майбутніх Месій не звільняти нас від гріхів (гріхів за дуже зручною теорією цього негідника взагалі не існує) чи приносити нам вічне життя, а вмирати, бо людство, мовляв, лише смертна ілюзорна периферія Бота, оскільки Бог-отець, творець усесвіту, Бог-дух і Бог-син, Спаситель – лише різні втілення єдиного божевільного Бота (за теорією цього богохульника, Бог може бути лише божевільний, як вам це подобається?), який страшний своєю нелюдською божественною добротою. Божевільний Бог, який силою своєї божественности нікого не каратиме навіть за найстрашніші злочини, тільки в Нього рівночасно не існує і для людей вічности. Припущення, яке могло впасти на думку лише божевільному або злочинцеві, бо Пощо комусь Бог, якщо у Нього нема для людей вічности? Що Це за вивихнене поняття, нібито віруючі такі ж самісінькі герострати, як і невіруючі, що вірять лише в тутешню людську вічність, яка згине з останньою людиною? Адже це диявольська думка вважати, нібито вірити в людську вічність У Бога – неморально й егоїстично, натомість вірити в Бога, який не має для людей вічности, Бога, що не каратиме, і не нагороджуватиме, тобто Бота, який рішуче ні до чого – Найвище щастя: вірити в божевільного Бога, який не спроможний дати людям краплі безсмертя! І після цього всього я, Глибоко віруюча і високоморальна людина, погоджуся – іти Розважатися на гроші цього богохульника? Цього хулителя Усіх понять, які щось означають для людей, цього виродка, якому ніщо не святе! Ні, такого я не приймаю. Я не йду на компроміси. Я відверто заявляю: я ненавиджу цього посланця сатани. Я скоріше відрубаю собі руки, ніж прийму щось від нього, і Господь мене за це винагородить, бо я ненавиджу Дома не за себе, а за те, що він інших псує своєю єрессю. Такій глибоко релігійній людині, як я, людині з виробленим, оформленим світоглядом, Дом не страшний і його розмови просто смішні; натомість для молодої, духовно не зформованої людини вони – отрута, і це мені болить і не дає спокою. Якби йшлося тільки про мене! За себе я цілком певний, тільки ж я не егоїст, я не ница креатура, я страждаю за інших, і тому, навіть якби я слабував на симпатію до Дома, а я на неї не слабую, він її не заслуговує, мій обов’язок християнина – каменувати його! Дом – богохульник і злочинець. Це я проголошую не за його плечима. Це я ладен повторити йому в очі. Він найрафінованіший богохульник, якого ще світ не знав! Аджеж хіба не помітно, що Бог у його розповідях, як дві краплі води, схожий на самого Дома, навіть якщо ця схожість і викликана через посередні, здавалося б, зовсім недоречні натяки? Дом посідає диявольську здібність, говорячи про когось і не називаючи жодних окремих ознак, про кого він говорить, обхідними шляхами викликати в уявленні слухача повний образ з найменшими подробицями, і цей образ якимось дивним робом отримує кості, обростає м’ясом, аж годі від нього відпекатися, бо він стоїть на кожному звороті думки, примушуючи все обертатися навколо своєї осі. І Дом цією спроможністю зловживає, проте я бачу, до чого усе це прямує. Я бачу, де тут починається злочин. Бог Дома сумнівно добрий, замість бути справедливим, і тому мимоволі, майже підсвідомо, уявляєш собі: якби Бог прийняв людську подобу, то Він скидався б на Дома з його непорушними сатанинськими очима, навіть у такому самому небесному халаті і фесці. А це ж блюзнірство! Така богоманія страшніша, ніж радієві випромінювання. Це найвище лукавство, до якого людина здібна лише дійти від цього лукавства мене дрижаки хапають. Я не терплю… – Дивіться, дивіться, як розходився наш християнин, – прицмокнув Ціма. – Просто соловейко! Це так на нього впливаЄ ваша присутність. Не робіть нещасного обличчя і не пробуйте заперечувати. Зрозумійте: наш християнин щасливий: нарешті він надибав слухача. Ми все це давно вже чули, а ви свіжак. Крім того, ви справді добрий слухач. Це така рідкість, у наші дні слухача треба шукати з свічкою серед білого дня, бож кожному кортить говорити, а не слухати. Ви просто не уявляєте собі, який ви скарб для балакунів, якщо, звичайно, з часом не зіпсуєтеся.

– Я не знаю, що вам на це відповісти, – вимовив я. – Я почуваю