Книги Якова - Ольга Токарчук
— Ось, прошу, подивіться зблизька, — каже господиня і подає Еві крихітну масницю. Та бере предмет двома пальцями і підносить до очей. Обережно кладе назад.
Вночі Ева не спить, і Ануся чує, що вона тихо плаче. Ступає по крижаній підлозі до ліжка своєї пані й тулиться до її спини, яку стрясають приглушені ридання.
Небезпечний запах малинівки та мускату
Вночі Якубовський переписує на чистовик сон Володаря. Йому снилося таке:
Я бачив дуже старого поляка, в якого сиве волосся сягало грудей. Поїхав я з моєю Авачею до нього, до його житла. Дім його стояв самотньо на рівнині під високою горою. Ми йшли до його дому, а під ногами в нас була крига, на якій росли буйні трави. Палац увесь був під землею, і було в ньому шістсот кімнат, кожна — оббита червоним сукном, і в них сиділо безліч польських магнатів: усі ті Радзивілли, і Любомирські, і Потоцькі; жодних дорогих поясів на них не було, всі були молоді і вбрані просто, мали чорні й червоні бороди і займалися кравецьким ремеслом. Дуже мене здивувала ця картина. А потім господар показав нам краник у стіні, з якого можна було налити собі напою, і ми з Авачею пили той чудесний напій, неймовірно смачний, схожий за смаком на малинівку чи мускат. Навіть прокинувшись, я відчував той смак.
Надворі — пізня груднева ніч, вогонь у печі згас, і Якубовський збирається йти до сну. Зненацька чує знизу якийсь гуркіт, ніби щось металеве впало на підлогу, а наступної миті — крики жінок і тупіт ніг. Накидає на плечі плащ і обережно спускається крутими сходами. На другому поверсі мерехтять вогники свічок. Його обганяє стривожена Звєжховська:
— Володар знепритомнів!
Якубовський пробивається до кімнати. Тут уже майже всі (чи то нижче живуть, чи швидше ходять тими жахливими сходами). Якубовський проштовхується наперед і починає голосно молитися: «Dio mio Baruchja…», але хтось його зацитькує.
— Не чути, дихає він чи ні. Зараз прибуде лікар.
Яків лежить навзнак, неначе спить. Ледь-ледь тремтить. Ева стоїть біля нього навколішках і безгучно плаче.
Доки прийде лікар, Звєжховська просить усіх вийти з кімнати Якова. Тепер вони стоять у коридорі, чути завивання вітру, нестерпно холодно. Якубовський закоцюблими пальцями притримує плащ і тихо молиться, похитуючись вперед-назад. Чоловіки, що ведуть оффенбаського лікаря, відштовхують Якубовського неначе зі злістю. Він стоїть там разом з іншими до ранку, і аж перед світанком комусь спадає на думку принести сюди, в коридор, турецькі печі.
Ранок наступного дня видається дивним, наче день узагалі не почався. Кухня не працює, сніданку нема. Молодь, що зібралася, як зазвичай, на заняття, вже знає, що вони скасовані. Люди з міста приходять до замку поцікавитися здоров’ям барона.
Дивна річ: усі кажуть, ніби Володар знав, що таке станеться, бо чого ж інакше він надсилав останнім часом листи до Варшави, в яких закликав усіх правовірних приїхати до Оффенбаха? Але хто його послухав?
Сюди, до Оффенбаха, переселилися його сини Рох і Юзеф; приїхали зі скринями та слугами. І якщо вони сподівалися, що батько поділиться з ними владою, яка належить їм правом народження, то дуже помилялися. Отримали красиві кімнати, але, якщо їм потрібне золото для якихось потреб, мусять, як і всі, просити його в Чернявського. Богові дякувати, для дітей Володаря він не скупиться. Переїхав також Пьотр Якубовський з двома доньками, Анною та Розалією (старша лишилася у Варшаві). Після смерті дружини Якубовський вирішив, що в Польщі йому робити більше нічого, і віддався під опіку Володаря. Живе тепер у кімнатці на горішньому поверсі, з одним віконечком у похилій стіні, і там — за розпорядженням Чернявського — впорядковує науки Якова та віддається своїм химерним студіям. Коли Чернявський, користуючись відсутністю Якубовського, заходить до тієї крихітної нірки, знаходить на столі стос паперів і не соромиться їх гортати. Він нічого не розуміє в гебрайських підрахунках Якубовського, в його малюнках і начерках. Ще натрапляє на записані нерівним почерком дивні пророцтва, наче хроніку подій далекого майбутнього, а ще — на зшиті вручну аркуші, де на першій сторінці стоїть заголовок «Рештки». Чернявський з цікавістю гортає, але не розуміє, що то за рештки і що то була за колишня цілість.
Антоній Чернявський, син Ізраеля Османа з Чернівців, того турецького єврея, який переправляв Франкове товариство через Дністер, нічим не схожий на батька. Той був смаглявий, худий і темпераментний, а цей — вже трохи повнуватий, дуже спокійний, зосереджений. Антоній — невисокий мовчазний чоловік із вічно насупленим чолом, борозни на якому додають йому літ. Попри молодий вік, він уже нажив чимале черевце, і через те вся його фігура здається масивною. У нього густе геть чорне волосся до плечей і борода, яку він регулярно підстригає. Володар заплющує очі на ту його бороду, єдину в замку. Яків безмежно йому довіряє, доручає розпоряджатися фінансами, що нелегко: прибутки немалі, зате дуже нерегулярні, а витрати — теж суттєві, але, на жаль, постійні. Ще він виконує функції секретаря і звик входити всюди, куди йому забагнеться, без стуку і попередження. Його темно-карі очі уважно вивчають кожну дрібницю. Говорить він короткими точними реченнями. Іноді ледь усміхається, радше очима, які перетворюються на дві шпаринки.
Саме він, Чернявський, виявився гідним руки наймолодшої сестри Володаря — Рути. Сам Антоній вважає, що отримав скарб. Рута, Анна Чернявська, — то жінка розумна й розважлива. А через колишню близькість Якова з Антонієвою сестрою, Евою Єзерянською, він почувається подвійним шурином Володаря (Ева давно втратила чоловіка і стала неначе дружиною Якова). А це вже те саме, що брат. Тепер, коли Яків занедужав, Антоній Чернявський дивиться на нього саме так: як на старшого брата, який втрачає сили. Сам Антоній не має владних амбіцій. Воліє стежити за порядком, організовувати. Єдина його слабинка — то смачна їжа. Раз на тиждень він відправляє до Бюргеля та Заксенгаузена віз по яйця та птицю, зокрема цесарок, яких особливо полюбляє. Ще у нього в місті є великий кредит у Куґлера, продавця сирів. Опиратися цим сирам Чернявський не може. Та й місцеве вино купує бочками. Саме це йому крутиться в голові — бочки вина й копи яєць, — коли він отак ходить тихими коридорами замку.
Чернявський усвідомлює,
