Мама для дочки рятівника - ліліанаа

Ейворі заснула на мені і Авенір допомогла мені віднести в її кімнату. Коли ми вийшли і я зачинив двері, глянув на дівчину перед собою.

 - Ходімо я приготую для тебе кімнату. - сказав я і збирався йти, як вона зупинила мене взявши за передпліччя.

 - Ми можемо поговорити? - запитала вона.

 - Так, звичайно. Ходімо до мене поки. - ми зайшли в мою кімнату, вона сіла на ліжко. А я хотів переодягнутися, бо босі був у брудному одязі.

 - Картере, мені дуже прикро, що так вийшло. Через мене ти постраждав, через мене те маленьке мишеня сильно злякалося, весь час тебе кликала. Я не можу тут знаходитися, я не хотіла цього обговорювати при дитині. - я глянув на неї та став розстібати сорочку. Точніше пробував її розстібнути.

 - Авенні, ти була у нього на прицілі і торочила мені лише про Ейворі. Так, я першу без варіантів забрав би дочку, але і тебе покинути не міг і не хотів, тому повернувся за тобою ризикуючи собою. Тарло міг вистрелити в тебе поки я виводив Ейворі, але він цього не зробив. Він залишив вас обох цілими і не ушкодженими. - вона підійшла до мене і сама почала розстібати мою сорочку.

 - Я благала його вбити там мене, але і пальцем не чіпати дівчинку. Картере, та я люблю твою дівчинку.. - сказала вона і зняла з мене сорочку, приклавши чоло до мого правого здорового плеча. Я торкнувся її талії і вдихнув її запах.

 - А вона тебе і можливо я також. - останні слова я сказав ледь чутно, тому велика ймовірність, що вона не почула.

 - Я їй пообіцяла, що поговорю з тобою про дещо. - сказала вона і підняла на мене погляд.

 - Давай зробимо вигляд, що ми закохані і разом? Вона просила мене стати для неї матір'ю, а я не можу з кожним її поглядом на мене моє серце рветься.. - сказала Авенір. Я притиснув її до свого тіла і прошепотів на вухо.

 - Я ні за що не стану брехати своїй дитині. Тут є варіанти або ми закохуємося або ти просто працюєш, іншого не дано. - вона дивилася на мене, її обличчя не читалося та й вона нічого не казала. Ми довго так стояли, нам обом було приємно відчувати тепло одне одного. 

 - Авенні, мені здається, що ти мені подобаєшся. - тихо прошепотів я. Вона мовчала, геть нічого не казала. Я глянув на неї і ледь стримав сміх, вона заснула стоя в моїх обіймах. Не дивлячись на сильний біль та заборону лікаря я підхопив дівчину на руки та поклав у ліжко. Накривши її ковдрою я легко торкнувся плеча яке нило від пекучої болі.

 - Може я і самовпевнений, але точно знаю, що ти будеш моєю. Це лише питання часу, Авенні. Солодких снів. - я усміхнувся видовищу як вона знову спала у моєму ліжко, а я знову пішов на диван. Підготувати кімнати для себе геть не було сил, тому коли тільки голова торкнулася подушки на дивані, я миттю заснув.

АВЕНІР

Я прокинулася від того, що хтось шумів в кімнаті. Я піднялася і побачила Картера який шукав одяг.

 - Картере, що сталося? - він повернувся до мене і зітхнув.

 - Пробач, що розбудив. В мене рана кровоточила і прийшов переодягтися, сильно шумів? - запитав він зачиняючи двері гардеробу.

 - Ні, все нормально. І чому рана кровоточила? Ще тобі треба рану перев'язати. - сказала я, чоловік сів на край ліжка.

 - Ти вчора заснула стоячи у моїх обіймах, тому мені потрібно було тебе перенести в ліжко. Думаю це і є результатом цього. - я закрила обличчя руками і зітхнула.

 - Ти міг просто мене розбудити. Але з рештою я не розумію як так сталося, що я заснула стоячи. - сказала я відвернувшись від вікна, бо крізь штори виднілися промені сонця.

 - Ти вчора сильно налякалася і стомилася, це було нормально для таких подій. - сказав я.

 - Зніми футболку я перемотаю твоє плече і оброблю шви. - я зняв футболку, вона підійшла до мене стала розмотувати бинт. Вона робила це обережно, а я не зводив очей з неї. Я був мов зачарований нею, а її ставлення до дитини дає мені нове життя. Коли вона кинула бинт на підлогу, то нарешті глянула на мене і посміхнулася.

 - Довго ти так дивишся на мене? - він посміхнувся і відчувала як він спостерігав за мною, я стала обробляти його рану.

 - Я дивлюсь на тебе так від першої нашої зустрічі, Авенні. - я знову глянула на нього, посмішка на моєму обличчі не сходила.

 - Звідки ти знаєш, що мені потрібно для оброблення рани? - запитав він мене.

 - У лікарні лікар мені все розповів, але звісно ж для цього потрібно було знову сказати, що я твоя наречена. - я відійшла та взяла новий бинт і стала обмотувати плече.

 - Знову? - він не дуже зрозумів моїх слів.

 - Так, я вчора Тарло сказала, що ти мій наречений. Пробач, що я так сказала. - я ніяковіло промовила і закінчила перев'язування. Я зробила крок від нього, а він схопив мене за руку, я сіла на його коліна і торкнулася його міцніх грудей.

 - А може ти так говориш, бо хочеш бути моєю нареченою? - промовив він усміхаючись.

 - Картере, не можна, я боюсь.. - я уткнулася в його праве плече.

 - Кого ти боїшся? - запитав він мене.

 - Тебе. Так, я готова бути мамою для Ейворі, але Девід мені сказав, що тебе жінки абсолютно не цікавлять. - я стиснула свої руки в кулаки.

 - Я думаю якби це було так то я тебе не поцілував, не старався торкнутися, не тримав би вчора в обіймах. Але я змушу тебе перестати так думати. - він посміхнувся, а я глянула на нього з недовірою в очах.