Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату
— Розумієш, я працював на трьох Генасамблеях поспіль. У мене там уже наїжджені шляхи, звичні точки прямих увімкнень, насиджені місця в прес-ложах залів Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки…
— Caro mio, якщо чесно, то я не знаю, чим торішня Генасамблея відрізняється від цьогорічної. Як на мене — це просто тонни балаканини!
— Я б сказав, тонни цинічної балаканини! — втрутився професор Рассел.
Я аж закляк.
— О! І ви туди ж! Ось він, поганий вплив полковника! «ООН — це купа гімножуїв і пискосрак!» — обурено перекривив я Вескотта. — Знаєте, від чого такі «оцінки»? Від елементарного незнання кон’юнктури! Я вже не кажу про знання структури Організації і того, як вона функціонує!
— Джорджіо, це ж яка має бути складна структура ООН, щоб пересічна людина не збагнула, як працює Організація? — скептично спитала Франческа.
— Треба мати спеціальні знання, щоб розуміти, що п’ять членів Ради Безпеки, переслідуючи політичні інтереси, фактично блокують своїми «вето» роботу Ради? — добив мене професор.
Я відчув, що потрапив у пастку, а козирів у мене майже нема.
— Але миротворча діяльність… — пробекав я.
— Як у Грузії? Чи як у Руанді? Чи, може, в Югославії? Миротворці запобігли різанині в Сребрениці? А може, вони зараз у М’янмі наводять порядок? Я чув, їх хочуть запустити в Україну. Ну-ну! — це був останній цвях у віко труни.
— Професоре, я розумію ваш скептицизм. Так, Рада Безпеки недосконала й потребує реформ. Так, питання ефективності миротворчого контингенту болюче й складне. Але без ООН усі міжнародні політичні процеси зайдуть у глухий кут…
— Де вони, власне, і є, Джорджіо.
— Але ігнорувати ООН не можна! Це міжнародна трибуна! — я розумів, що мої візаві не мають рації. Але мені бракувало слів, щоб захистити свою позицію. Я змахнув руками, як папуга крильми, і видав останній аргумент:
— Міжнародні процеси в ООН деякі не особливо чистоплотні країни використовують як засіб пропаганди, перебріхуючи події і маніпулюючи фактами! Тому висвітлювати діяльність ООН дуже важливо для мене, як для журналіста!
Напарниця зняла окуляри й подивилася на мене своїми чорними очима. Її зіниці зараз нагадували дула двох рушниць.
— Mio caro, якби це було справді важливо, ти б постійно сидів в ООН, а не займався би корекцією траєкторій. А тепер ти дуже потрібен тут. Працюй, у нас сьогодні справи значно важливіші!
Мабуть, кожен має бути на своєму місці. Моє місце тепер — за пультом у командному центрі.
* * *
Уже четвертий день у нас у командному центрі цілковите пекло.
У цього пекла є назва.
Ви помилилися. Цього разу не Франческа.
Це пекло зветься НУОАД — Національне управління океанічних і атмосферних досліджень. В Атлантиці діється щось незвичне. Щось страшне. «Ірма», «Хосе», «Марія» — небезпечні урагани силою чотири-п’ять балів, які зароджуються над центральною Атлантикою і проносяться над Карибами. Безліч дрібних штормів, що мають загрозу об’єднання, і ще як мінімум три потенційні вогнища суперураганів. Усе це не дає НУОАД розслабитись. А НУОАД, відповідно, не дає спокійно працювати нам та ще трьом командним пунктам НАСА.
Уже четвертий день ми, відклавши майже всі планові корекції, займаємося тільки сателітами НУОАД.
Усі анімації, усі супутникові фото ураганів, які ви бачите на сайтах НАСА та в стрічках світових новин, отримано зі супутників, які ми з напарницею в ці дні рухаємо.
У НУОАД два типи супутників — POES (Polar-orbiting Environmental Satellites) для довготривалих прогнозів і GOES (Geostationary Operational Environmental Satellites) — для короткочасних.
Тепер уся увага НУОАД прикута до Атлантики, де відбувається небачений досі рух різнотемпературних повітряних мас, який породжує шторми та урагани. Для детальних досліджень науковцям потрібні сателіти, що летять або стоять над Атлантичною частиною Світового океану. Оскільки в Атлантиці відбувається безліч процесів, то всі сателіти доводиться рухати, змінювати траєкторії, орієнтацію і пересувати в потрібному напрямку сенсори, камери й датчики.
У понеділок ми зіткнулися з тим, що всі кейси накопичуються в Центрі Джонсона у Г’юстоні й потрапляють до нас із запізненням. А якщо потрапляють із запізненням, то, виходить, корекція потрібна «на вчора». Тим часом, невчасно зроблена корекція чи переорієнтація — це неточний прогноз і чиїсь загублені життя.
Відчуваєте зв’язок?
— Що потрібно зробити, щоб пришвидшити процес? — питає позивний «Світленд» (НУОАД).
— Забрати з ланцюжка посередників, — відповідаю я.
— Це ж кого? — питають із НУОАД.
— Г’юстон.
— Нема питань!
— Як «нема питань»? — ображається Г’юстон. — А хто вам готуватиме розрахунки?
— Нам простіше порахувати все тут. Ми швидко!
— Ви пропонуєте повністю віддати вам розрахунки траєкторій? Це не за протоколом! У нас спеціальний відділ!
— К бісу відділ! — заперечує НУОАД. — Нам потрібно негайно!
— Робіть, що хочете! Якщо це вас влаштовує… Тільки ви однаково повинні подавати нам звіти. А ми проводитимемо аудит.
— Це все? — питає «Світленд».
— Ні. Вас теж треба вилучити з ланцюжка, — кажу я.
— Як?! — обурюються в НУОАД. — Ми координуємо!..
— Ми марнуємо час! Хай NESDIS (National Environmental Satellite Data and Information Service) працює з нами безпосередньо. Вони вказуватимуть, що й куди їм потрібно посунути, який кут і яке охоплення вони хочуть, а ми тут самі проводитимемо розрахунки й даватимемо в NESDIS результат. Вони вже передаватимуть його вам в Аналітичний центр.
— Нічого собі… — незадоволено й навіть ображено пробурчав «Світленд». — То ми, виходить, тут зайві!..
— Просто таким чином ми за годину зможемо обробити не одну, а чотири корекції. Це 16 корекцій за зміну! — підрахувала Франческа.
— А ви нам сьогодні навалили 18 корекцій! — сказав старший офіцер Баррел. — Повірте, все це перекидання кейсами віднімає безліч часу.
— Ми попрацюємо без перерв, — сказала напарниця. — І зробимо вам 18 корекцій!
— Завтра буде двадцять! — пообіцяли в НУОАД.
— І звіти вчасно! — ображено просопів Г’юстон.
— Трейсі, встанови нам пряме з NESDIS!
— Уже на третьому каналі!
Отож якщо будете розглядати анімацію про те, як рухається «Марія» або який вигляд має ураган із космосу, то знайте, що там є частка нашої оперативної роботи.
* * *
Тиждень видався супернапружений. На перерві в мене вже не було сили встати з-за пульта, і я залишився сидіти в командному центрі. Раптом до мене на своєму кріслі під’їхала Франческа.
Мене завжди вражала ця безглузда офісна звичка їздити по приміщенню на стільці, перебираючи ногами. Ну що заважає відірвати дупу від стільця й пройти два метри до смітника, щоб викинути папірчик? Ні, треба перебирати ногами і, наче жирний пінгвін, тягти свою п’яту точку на стільці. Я не міг зрозуміти, в чому фокус, навіть якщо сам таке робив.
— Джорджіо… — таємничо заговорила напарниця. — Мені з тобою треба серйозно поговорити…
Я підняв голову, яку хвилини дві тому поклав на руки, щоб спробувати заснути. Окулярів на мені не було, тому я примружився, як кіт од сонця.
— Уважно слухаю тебе, ragazza mia.
Напарниця якось дивно зітхнула, зиркнула вбік і спитала:
— Тобі подобається твоя робота?
Франческу інколи тягне на філософські теми. Вона може нескінченно довго міркувати на теми «хто я і де мої речі яке моє місце в житті», «я і моя роль
