Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс
Тож чимало іноземних володарів вважали для себе за честь поріднитися з Ярославом Мудрим. І таких було чимало, тож великий князь навіть міг собі дозволити вибирати з претендентів на руку його дочок кращих із кращих. Женихів для них підбирав і справді достойних.
І дочки його були гідні кращих претендентів на їхні серця. Королю Генріху чимало розповідали – просто прогули вуха, – що далеко-далеко в слов’янських краях живе молода, красива, освічена і розумна принцеса. Це – особливо освіта Анни – навіть заінтригувало Генріха, який, як і інші «просвещенные монархи» тієї епохи, був неписьменним.
Київська Русь була «ведома и слышима» у всіх краях землі, а Київ називали «суперником Риму і Константинополя», «прелестью мира», «северным Римом». Чимало європейських государів багли породичатися з київським двором і особливо із знаменитим і славним у тодішніх світах великим київським князем Ярославом Мудрим.
Спершу княжичу не таланило – він народився калікою і до якогось там часу взагалі не міг ходити. А вже коли, переборовши хворобу, звівся на ноги, то звідтоді і все життя ходив накульгуючи. Кульгав таки відчутно. Тож чи не тому не відчував якогось там потягу до військової справи, а більше покладався (а це – своєрідна мудрість) на дипломатію, аніж на зброю. Неохоче їздив верхи (не любив верхової їзди, не кажучи про коней), а більше читав, вивчав іноземні мови, писав та перекладав. А ще, як свідчить польський хроніст Анонім Галл, князь полюбляв рибалити і частенько з рибальським причандаллям накульгуючи поспішав до озера чи й до Дніпра. Сидячи на березі, залюбки думав, міркував, тож зростав філософом-любомудром. А коли повертався додому з уловом, бодай то була й дрібненька плотвичка чи бубирі-йоржі, радощам його не було меж, і він себе почував найщасливішим. Коли ж везло, й вивуджував велику рибу, особливо коропа, то хоч і кульгавим був, а додому з риболовлі поспішав, як на крилах…
З офіційної біографії князя Ярослава Мудрого:
Великий князь Київський Ярослав найважливішим своїм завданням вважав збереження цілісності держави. Саме тому основними засадами його внутрішньої політики стали боротьба з місцевими автономіями та абсолютна влада київського князя. У зовнішній політиці головною метою було відновлення та зміцнення старих кордонів на заході, а також підтримка дружніх та союзницьких відносин із сусідніми країнами.
Не останнє місце посідала й боротьба з кочовиками. Ярослав продовжив справу свого батька, розбудовуючи «Змієві вали»: 1032 р. «поча ставити городи по Роси», створюючи нову захисну лінію проти печенігів. А 1036 р. він нарешті поклав край печенізькій загрозі, розгромивши їхні орди під Києвом і примусивши назавжди відійти від кордонів Русі. «Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали куди бити», – розповідає літописець.
Подальше князювання Ярослава позначилося загальним піднесенням країни: зростали численні міста, підтримувалися сталі зв’язки з провідними країнами Центральної та Західної Європи, Скандинавією, Візантією, країнами Сходу, поширювалося християнство та зміцнювалися його позиції. Русь досягла рівня єдиного територіально-політичного та правового організму.
За Ярослава розгортається й активне церковне і цивільне будівництво в Києві, розмах якого відповідав міжнародному престижу держави і значенню її столиці. Значно збільшилася територія міста, було зведено могутні оборонні споруди. Новий київський центр майже усемеро перевищив за площею старий.
Значне будівництво розгорнулося й в інших містах. У Новгороді та Полоцьку за зразком Києва споруджуються Софійські собори, у Чернігові – величний Спасо-Преображенський собор. Всі храми оздоблюються мозаїками та фресками, різьбленням, іконами. Справжніми шедеврами давньоруського декоративно-прикладного мистецтва стають предмети церковного начиння.
З ім’ям Ярослава Мудрого пов’язаний і значний злет давньоруської культури й наукових знань. Князь дбає про освіту і літописання, про переклад давньоруською мовою та переписування необхідних книжок. Звичайно, більшість літератури була церковною, богослужебною, але поширювалися й книжки для світського читання, у тому числі трактати з історії, філософії, права, юридичних наук. Зусиллями князя створюється бібліотека при Софійському соборі, де дбайливо зберігалися не лише книжки, а й важливі державні документи. Кожна книжка являла собою неабияку цінність. Текст писали на пергаменті, оклади оздоблювали дорогоцінним камінням, емаллю, золотом і сріблом. На жаль, Ярославове книгозібрання не дійшло до наших днів. Можливо, книжки загинули під час монголо-татарської навали 1240 року, а може, просто були розділені між кількома монастирськими бібліотеками. З Софією Київською пов’язаний і новий етап розвитку київського літописання. Статті цього періоду містять не лише розповідь про історичні події, а й підсумок діяльності Ярослава Мудрого.
Про піднесення авторитету Русі свідчили також династичні зв’язки її зверхників. Київська правляча династія підтримувала родинні відносини з більшістю феодальних країн Європи. Кожен шлюб знаменував собою політичну угоду, мирні та союзницькі стосунки з конкретною країною. Так, дочки Ярослава Мудрого стали королевами Франції, Угорщини і Норвегії; сестра князя Добронега була видана за польського князя Казимира; син Святослав одружився з дочкою саксонського графа Леопольда Одою, Ізяслав – з родичкою імператора Генріха III Гертрудою, а Всеволод – з дочкою візантійського імператора Анастасією.
Взагалі, династичні шлюби стали одним з елементів його зовнішньої політики. Ознакою престижу й могутності династії в ті часи вважалась готовність інших ведучих династій вступати з нею в шлюбні зв’язки. Тож і не дивно, що Ярослава Мудрого історики часто називали «тестем Європи».
Перед кончиною Ярослав заповідав київський престол старшому з синів, Ізяславу, не стомлюючись наказував дітям:
«Любіте одне одного… Якщо будете жити в любові між собою, то Бог буде з вами. Він підкорить вам всіх ворогів, і будете
