Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

А дівчинка зосталася.

Її звали Пруденс.

Тобто Поллі.

А точніше Поллі-яка-стала-Пруденс. Її історія була огидна. В Білому Акрі намагалися її приховати, але таке важко тримати в таємниці, тому за кілька днів Алма про все дізналася. Дівчинка була донькою старшого городника в їхньому маєтку, мовчазного німця, який вигадав нову конструкцію теплиці для динь, що дало немалий прибуток. За жінку городник узяв місцеву з Філадельфії. Вона походила з бідної родини, але славилася своєю вродою — і була всім відомою блудницею. Чоловік обожнював її, але втримати коло себе не міг. Про це теж усі знали. Дружина роками невтомно наставляла йому роги, навіть не стараючись приховати своїх походеньок. Він мовчки терпів — не помічав, а може, вдавав, нібито не помічає — аж тут ні з того ні з сього терпець йому увірвався.

Тієї ночі, у вівторок, у листопаді 1809 року, городник збудив свою дружину, яка мирно спала біля нього, виволік її за волосся надвір і перерізав їй горло від вуха до вуха. А тоді повісився на в’язі. Серед інших робітників Білого Акру зчинилася буча — вони повибігали зі своїх будинків подивитися, що там сталося. А посеред цього гармидеру, що його здійняли дві наглі смерті, стояла маленька дівчинка на ім’я Поллі.

Поллі була такого ж віку, як Алма, тільки делікатніша й напрочуд гарна. Наче філігранна фігурка, вирізьблена з найкращого французького скла, яку хтось оздобив парою блискучих, переливчасто-блакитних очей. Проте особливої краси дівчинці надавали вуста, схожі на крихітні рожеві подушечки — вони перетворювали її на маленьку спокусницю, що позбавляє душевного спокою, на мініатюрну Вірсавію.

Коли тієї трагічної ночі Поллі привели до Білого Акру в супроводі констеблів і кремезних роботяг, які хапали її своїми ручиськами, Беатрікс із Ганнеке відразу відчули, що дитині загрожує небезпека. Дехто з чоловіків запропонував віддати дівчинку до сирітського притулку, тоді як інші відверто заявляли, що охоче самі подбають про сирітку. Половина чоловіків у тій кімнаті вже колись злягалися з матір’ю дівчинки — для Беатрікс і Ганнеке це не було таємницею — і їм не хотілося думати про те, яка доля може чекати на цю маленьку красуню, на цей плід розпусти.

Обидві жінки, наче змовившись, вихопили Поллі з натовпу й притиснули до себе. То було ані продумане рішення, ані жест милосердя під покровом материнського тепла й доброти. Ні, то був інтуїтивний вчинок, продиктований глибоким, негласним жіночим знанням про те, як влаштований світ. Таке мале красиве дівча не залишають посеред ночі наодинці з десятьма збудженими чоловіками.

Але коли Беатрікс із Ганнеке захистили Полі, коли чоловіки подалися геть, — що було з нею робити? Тоді вони вже подумали й вирішили. Точніше, вирішила Беатрікс, позаяк тільки вона мала право вирішувати. І прийняла воістину приголомшливе рішення — назавжди залишити Полі собі, зараз же удочерити її, зробивши однією з Віттекерів.

Пізніше Алма дізналася, що батько був запротестував проти цієї ідеї (Генрі розсердився, що його підняли з ліжка посеред ночі, вже не кажучи про звістку, що в нього раптом з’явилася ще одна донька), але Беатрікс метнула на нього лютий погляд, і він розважливо замовк. Що ж, хай буде так. Їхня сім’я і так надто мала, а Беатрікс досі не спромоглася її поповнити. Хіба після Алми не народилося ще двоє немовлят? Невже він забув, що вони так і не зробили першого подиху? І хіба двійко тих мертвих діток не лежить тепер на лютеранському кладовищі й нема від них ніякого зиску? Беатрікс завжди мріяла про другу дитину, і ось — за волею провидіння — те дитя саме до них прийшло. Якщо вони візьмуть Поллі до себе, нащадків Віттекерів за одну ніч побільшає удвічі. Вигідно, як не крути. Беатрікс усе вирішила швидко й рішуче. Генрі згодився без жодного слова протесту. Зрештою, він і так не мав вибору.

Крім того, що дівчинка була красива, вона виявилася не такою вже простачкою. Коли все вляглося, Поллі виявила неабияку вихованість — ледь не аристократичну стриманість, якої ніхто не сподівався від дитини, в якої перед очима недавно загинули обоє батьків.

Беатрікс розгледіла в Поллі неабиякий потенціал і не уявляла для неї іншого достойного майбутнього. Вона була переконана, що порядна родина й правильний моральний вплив підштовхнуть дівчинку до іншого життєвого шляху, ніж той, сповнений пошуку чуттєвих насолод і розпусти, за який поплатилася життям її матір. Але найперше дівча треба було відмити. Черевики й руки бідолахи були вимащені кров’ю. Далі потрібно було дати їй нове ім’я. Поллі — так називали хіба що папуг і вуличних дівок. Віднині й надалі дівчинку зватимуть Пруденс[2], і це ім’я, сподівалася і вірила Беатрікс, вказуватиме їй на праведний шлях.

Отож не минуло й години, як усе було вирішено. І наступного ранку Алма Віттекер, прокинувшись, почула приголомшливу звістку про те, що в неї з’явилася сестра на ім’я Пруденс.

Поява Пруденс назавжди змінила життя в Білому Акрі. Коли Алма підросла й почала займатися наукою, вона дізналася, що поява нового елемента в контрольованому середовищі змінює його багатьма розмаїтими й непередбачуваними способами, але тоді, дитиною, вона відчула тільки вторгнення чогось лихого, наближення біди. Алма не прийняла зайду з розпростертими обіймами. Та й, зрештою, чому б вона мала це робити? Хіба хтось із нас колись приймав сердечно того, хто втручається в чуже життя?

Спочатку Алма уявлення не мала, що те дівчисько робить у їхньому маєтку. Пізніше вона дізналася про історію Пруденс (випитавши доярок, ще й німецькою!), але в той перший день ніхто їй нічого не пояснив. Навіть Ганнеке де Ґроот, яка зазвичай могла більше за інших розповісти про всілякі таємниці, сказала тільки:

— Це все воля Божа, дитинко, і то на краще.

Коли Алма не відступилася від неї, Ганнеке суворо прошепотіла:

— Май стримання і більше нічого мене не питай!

За сніданком дівчат познайомили. Про події минулої ночі ніхто ні словом не згадав. Алма очей не зводила з Пруденс, а та втупилася у свою тарілку. Беатрікс розмовляла з дітьми так, ніби нічого не сталося. Вона сказала, що по обіді з міста приїде така собі місіс Спеннер, щоб викроїти для Пруденс сукні з кращої матерії, ніж та, що на ній. Привезуть ще одного поні, і Пруденс муситиме навчитися на ньому їздити — що швидше, то краще. Крім того, в Білому Акрі з’явиться вчитель. Беатрікс вирішила, що на те, щоб навчати двох дівчат одночасно, їй піде