Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Покінчивши з граматикою, він перейшов до словника і щодня виучував по двадцять нових слів. Це було нелегке завдання, і, стоячи коло стерна чи на вахті, він без кінця повторював вивчені слова та їх значення, стомлюючи свій мозок аж до повної виснаги. Він затято втовкмачував у себе найважчі вислови, так щоб призвичаїти свій язик до мови Рут, повторював їх тисячі разів, і одного дня був дуже здивований, помітивши, що почав говорити по-англійському чистіше й правильніше, аніж офіцери й ті добродії-авантурники, що фінансували експедицію.
Капітана-норвежця з риб’ячими очима примхлива доля зробила власником повної збірки творів Шекспіра, якого кін ніколи не читав, і Мартін, узявшися прати йому білизну, дістав дозвіл користуватися прецінними книжками. Окремі уступи з п’єс так йому сподобались, що мимоволі вкарбувалися в пам’ять, і деякий час увесь світ бачився йому у формах та образах Єлизаветинського театру, і паніть думати він почав білими віршами. У нього розвинулися слух і чуття до англійського слова, хоч заразом він набув і багато архаїчного.
Вісім місяців проминуло не марно, бо за цей час він не тільки навчився правильно говорити й поважно мислити, а й краще пізнав самого себе. Він смиренно визнавав своє неуцтво, але водночас відчував у собі великі сили. Завважуючи глибоку відмінність між собою й товаришами, він був досить розумний, щоб бачити, що різнять їх радше можливості, ніж досягнення. Те, що зробив він, могли зробити й вони, але якийсь внутрішній фермент у ньому підказував, що він здатний на щось більше. Він до болю гостро відчував несказанну красу світу, і жалкував, що Рут не може милуватися цією красою разом з ним. Він вирішив описати їй велич південних морів. Але раптом у ньому спалахнув творчий дух і виникло бажання розповісти про це багатьом, а не самій лише Рут. І тут з’явилась велика ідея: він писатиме. Він стане одним з тих очей, що ними дивиться світ, одним з вух, що ними світ слухає, одним із сердець, що ними світ відчуває. Він писатиме все: поезію й прозу, романи й нариси, п’єси, як Шекспір. От де його кар’єра й шлях до Рут. Адже письменники — це велетні світові, і вони вже запевно вищі, ніж якийсь там містер Бетлер, що дістає прибутку по тридцять тисяч на рік і міг би стати членом Найвищого суду, коли б захотів.
Як тільки ця думка народилася, вона цілком заполонила Мартіна, і вся його подорож до Сан-Франціско минула наче сон. Він сп’янів від усвідомлення своєї сили i відчував, що може осягти все. Серед спокійної самотності великого океану обрій його розширився. Спершу він цілком виразно побачив Рут і її світ. Він бачив його, як щось конкретне, що можна брати до рук, повертати й досліджувати. Чимало було в цьому світі неясного, туманного, але він не звертав уваги на деталі: він бачив цілість і знав, як її опанувати. Писати! Ця думка пекла його вогнем. Він почне одразу ж, тільки-но повернеться. Найперше він опише всю мандрівку шукачів скарбів і пошле це до якоїсь газети в Сан-Франціско. Рут він нічого не скаже, і вона буде приємно здивована, побачивши його ім’я надрукованим. Він може водночас і писати, й учитися. Хіба в добі не двадцять чотири години? Його ніщо не здолає. Він уміє працювати, і всі перешкоди впадуть перед ним. Йому вже не треба буде йти в плавання — матросом тобто; і на мить перед ним промайнула парова яхта. Є ж письменники, що мають власні яхти. Звісно, казав він собі, успіх прийде не зразу, і коли б він спочатку міг заробити собі хоч на навчання, і то було б добре. А потім, пізніше, — важко сказати, коли саме, — як він уже вивчиться й підготується, він почне писати великі твори і його ім’я буде в усіх на устах. А найважливіше, далеко важливіше за все інше — він доведе тоді, що гідний Рут. Слава теж гарна річ, але ж це заради Рут зародилась осяйна мрія! Він не шукач слави, а один з одержимих.
Приїхавши до Окленда з повного кишенею, він знов оселився в тій самій комірчині у Бернарда Хігінботема й засів за роботу. Навіть Рут він не повідомив, що повернувся. До неї він вирішив піти тільки тоді, як скінчить нарис про шукачів скарбів. Відмовитись від побачення з нею було не так уже й важко, бо його огорнув огонь творчої гарячки. Крім того, саме його писання мало наближувати її до нього. Він не знав, якого розміру повинен бути газетний нарис, і, взявши за приклад фейлетон на дві сторінки в недільному додатку до газети «Оглядач Сан-Франціско», підрахував, скільки там слів. За три дні безупинної роботи свого нариса він скінчив, але коли старанно переписав його великими кривулями, то випадково довідався з бібліотечного курсу стилістики про існування таких речей, як абзаци та пряма мова. Раніш він ніколи не думав про це. Він негайно сів знову переписувати нариса, раз у раз заглядаючи до підручника, і за один день дізнався про будову літературного твору більше, як інший школяр за цілий рік. Коли нарис було вже переписано вдруге і дбайливо згорнуто в трубку, він несподівано вичитав у газеті серед порад для початківців залізний закон про те, що рукописи не можна згортати в трубку і що писати треба на одній стороні аркуша. А він цей закон порушив в обох пунктах. Звідти ж довідався, що першорядні газети платять не менш, як десять доларів за шпальту. Отже, переписуючи нарис утрете, він втішався тим, що помножував десять шпальт на десять доларів. Результат виходив усе той самий — сто доларів, і він вирішив, що це краще за матроську службу. Якби він двічі не схибив, нарис був би готовий за три дні. Сто доларів за три дні! Щоб заробити такі гроші на морі, йому довелося б три місяці плавати, а то й більше. Треба бути дурнем, щоб іти в море, коли можеш писати, міркував він, хоч гроші самі собою нічого не важили для нього. Вартість їхня єдино в тому полягала, що вони давали йому незалежність і змогу купити пристойну одежу, а все це мало наблизити його до стрункої блідої дівчини, яка
