Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Він сам собі варив на гасниці,— перебила вона.

— Їв він, либонь, чи не гірше, ніж матроси на найубогіших суденцях. А там же таким паскудним харчем годують, як ніде.

— Але подумайте, чого він досяг тепер! — захоплено вигукнула вона. — Подумайте, які в нього тепер прибутки! Колишнє бідування покрилося тепер тисячократно.

Мартін суворо глянув на неї.

— Одне тільки можу сказати, — промовив він, — що тепер містер Бетлер навряд чи веселун, коли прийшли його тлусті літа. Коли він замолоду рік у рік погано харчувався, то тепер у нього з шлунком запевно не все гаразд.

Вона опустила очі перед його пильним поглядом.

— Ладен заклястися, що в нього катар, — зухвально додав він.

— Так, — погодилась вона, — проте…

— І я певен, — провадив Мартін далі,— що він похмурий і сердитий, як сич, і ніщо його не тішить, дарма що він має тридцять тисяч на рік. І, мабуть, не дуже любить дивитися, як інші тішаться. Хіба ж по так?

Вона потакнула головою, однак поспішила пояснити:

— Але він взагалі не з тих, хто схильний до веселощів. Він тверезий і поважний за вдачею. Він такий був завжди.

— Ще б пак! — вигукнув Мартін. — Мати три-чотири долари на тиждень, це молодому хлопцеві, і самому варити собі на гасниці, і відкладати гроші, цілий день працювати, цілу ніч учитися, вічно працювати й ніколи не погуляти, не розважитись, навіть не знати, що таке розвага! Та звісно, що йому тридцять тисяч прийшли запізно.

В його жвавій уяві промайнула тисяча подробиць злиденного існування ощадливого хлопця, який, відстаючи в духовному розвитку, поступово зробився людиною з прибутком у тридцять тисяч. Перед його очима, немов на екрані, пройшло все життя Чарлза Бетлера.

— А знаєте, — додав Мартін, — мені шкода містера Бетлера. Він тоді, звичайно, був занадто молодий і не розумів, що робить, але ж він сам украв у себе життя заради цих тридцяти тисяч! Це добрі гроші, але вони не дадуть йому й того, що міг би він мати хлопцем за десять центів, коли б не відкладав їх, а купував на них цукерки, горіхи або квитки до театру.

Своєрідність цих поглядів разила Рут. Вони були не тільки нові для неї, не тільки суперечили її власним, але в них що чулася іскра правди, яка загрожувала знищити або докорінно змінити всі її уявлення про світ. Якби їй було не двадцять чотири, а чотирнадцять років, вони, може, й змінилися б. Але їй було двадцять чотири, і, консервативна з натури та виховання, вона вже сформувалась цілковито в тому оточенні, де жила. Правда, дивачні Мартінові погляди бентежили її, але вона списувала це на оригінальність його постаті та незвичайність життя і скоро про них забувала. А проте, хоч вони їй були не до вподоби, сила його слів, блиск очей і серйозність обличчя завжди хвилювали її й вабили. Вона й гадки не мили, що цей чоловік, який прийшов з-поза меж її крайобрію, в такі хвилини високо підносився над нею, висловлюючи заглибокі для неї думки. В межах її крайобрію містився ввесь її світ: обмежений розум бачить обмеженість тільки в інших. Отож їй і здавалося, що і і погляди дуже широкі, і коли думки їхні часом розходились, то це тільки через Мартінову обмеженість. І вона мріяла розширити його світогляд настільки, щоб він злився з її власним.

— Але я ще не скінчила, — сказала вона. — Батько каже, що жоден з його кур’єрів не працював так, як містер Бетлер. Він завжди відзначався надзвичайною працьовитістю. Ніколи не спізнювався, а навіть приходив у контору за кілька хвилин раніш. І все ж таки уривав час для себе. Кожну вільну хвилину присвячував навчанню. Вивчав бухгалтерію, вправлявся на машинці, а за лекції стенографії сплачував тим, що ночами диктував одному судовому репортерові. Незабаром він став клерком. Батьки оцінив його і, побачивши, що він далеко піде, порадив вступити до юридичної школи. Він став адвокатом, і як тільки вернувся до контори, батько відразу ж узяв його їв молодшого компаньйона. То справді видатна людина. Він уже кілька разів відмовлявся від місця в сенаті Сполучених Штатів, а, якби захотів, каже батько, міг би стати й членом Найвищого суду. Таке життя — приклад усім нам. Воно показує, що вольова людина здатна всього домогтися в житті.

Так, він справді видатна людина, — щиро погодився Мартін. Але щось у цій розповіді ображало його почуття криси й розуміння життя. Як на нього, всі ті муки й ЗЛИДНІ містера Бетлера не були нічим виправдані. Якби він терпів усе те заради любові до жінки або до краси, Мартін зрозумів би його. Безтямно закохавшись, людина може піти на все за один поцілунок, але ж не за тридцять тисяч доларів прибутку. Його не захоплювала кар’єра містера Бетлера. Кінець кінцем, у ній було щось жалюгідне. Тридцять тисяч на рік — це, звісно, непогано, але катар шлунка й нездатність бути по-людському щасливим позбавляли їх усякої вартості.

Своїми міркуваннями він спробував поділитися з Рут, але вона тільки жахнулась і остаточно переконалася, що його конче треба перевиховати. В ній говорила та вузькість думання, яка змушує людину вірити, що її колір шкіри, релігія й політичні переконання — найкращі і що всі інші люди, розкидані по світу, стоять нижче за неї. Це була та сама вузькість думання, яка спонукала старожитнього єврея дякувати богові за те, що він не народився жінкою, а в наш час посилає місіонерів у всі кінці земної кулі накидати свою віру; і вона ж таки викликала в Рут бажання перетворити цю людину на щось подібне до людей її кола.

РОЗДІЛ IX

З плавання Мартін Іден повернувся до рідної Каліфорнії, гнаний любовною тугою. Коли в нього вийшли всі гроші, він найнявся на судно, що їхало шукати скарби; але через вісім місяців марних шукань Соломонові острови були свідками розпаду експедиції. З матросами розплатилися в Австралії, і Мартін одразу ж перейшов на пароплав, що прямував до Сан-Франціско. За ці вісім місяців він не лише заробив досить грошей, щоб кілька тижнів прожити на суходолі, але встиг ще багато чого прочитати й вивчити.

У Мартіна був допитливий розум, але, крім здібностей до науки, його ще спонукала невгамовна натура й любов до Рут. Взяту в дорогу граматику він перечитав кілька разів, аж поки його свіжий розум опанував її цілком. Тепер він помічав, як неправильно говорять його товариші-матроси, і набув звичку виправляти про себе їхні помилки. Він дуже зрадів,