Бійцівський клуб - Чак Паланік

Там лише дві старі батарейки до ліхарика і більше нічого.

— Де вона?

Я вже відповзаю від Марли й холодильника, руки мої ковзають, черевики їдуть на лінолеумі, а дупа лишає на підлозі чистий слід. Я прикриваю очі Марлиною спідницею, щоб не бачити її обличчя, коли я розповім їй.

Правду.

Ми зробили мило. З неї. З Марлиної матері.

— Мило?

Мило. Спершу топиш жир. Потім додаєш луг. Отримуєш мило.

Коли Марла починає верещати, я кидаю спідницю їй в обличчя й біжу. Послизаюся. Біжу.

Марла бігає за мною по всьому першому поверху, її заносить на поворотах, вона відштовхується від віконних рам, щоб прискоритися. Ковзає.

Брудними, масними руками лишає бридкі відбитки поміж квіточками на шпалерах. Падає, послизається, налітає на стіни, облицьовані дерев’яними панелями, підіймається і знову біжить за мною.

— Ти зварив мою матір! — верещить Марла.

Тайлер зварив твою матір.

Марла верещить, не відпускає мене від себе, мало не черкаючи мені нігтями по спині.

Тайлер зварив твою матір.

— Ти зварив мою матір!

Вхідні двері досі відчинені.

І ось я вибігаю з дому, а Марла в дверях верещить позаду мене. По тротуару з бетону ноги мої вже не ковзають, тож я просто біжу далі. Я біжу, доки не знаходжу Тайлера — чи то пак Тайлер знаходить мене — і не розповідаю йому, що сталося.

Тримаючи по пиву в руці, ми з Тайлером простяглися в салоні автомобіля, я на передньому сидінні, Тайлер — на задньому. Марла, мабуть, іще досі жбурляє журналами об стіну й верещить, називаючи мене гандоном, лицемірним капіталістичним чудовиськом, гівноїдом і виблядком. Між мною й Марлою безмір ночі, де на кожному кроці чигають отруйні комахи, меланома, віруси, що пожирають плоть. Там, де я зараз, не так уже й погано.

— Коли людину вдарить блискавкою, — каже Тайлер, — голова такому нещасливцеві перетворюється на обвуглений бейсбольний м’ячик, а застібки стоплюються намертво.

Я запитую, чи сьогодні ми дійшли до краю.

Тайлер розлягається горілиць і питає:

— Якби Мерилін Монро була зараз жива, як гадаєш, що вона робила б?

Я кажу: на добраніч.

Оббивка салону клаптями звисає зі стелі. Тайлер каже:

— Шкрябала б нігтями віко своєї домовини.

12

Начальник стоїть занадто близько до мого столу, розтягнувши в посмішечку тонкі, стиснуті докупи губи й наставивши свою промежину навпроти мого ліктя. Я відриваюся від супровідного листа, який пишу, щоб відкликати товар з виробництва. Ці листи завжди починаються однаково:

«Повідомлення надіслане відповідно до вимог Національного закону про безпеку автомобільного транспорту. Нами виявлено дефект…»

Цього тижня, застосувавши формулу обчислення грошових зобов’язань, я бачу, що результат А помножити на В помножити на С перевищив — а таке трапляється нечасто — вартість відкликання товару.

Цього тижня йдеться про дрібничку — пластиковий затискач, яким гумова щіточка кріпиться до передніх склоочисників. Одноразова річ. Заміни потребують тільки двісті машин. Вартість праці наближається до нуля.

Минулого тижня все було більш звично. Минулого тижня йшлося про шкіру салону, оброблену дубилом із відомими тератогенними властивостями, синтетичним ніретом чи якоюсь іншою речовиною, так само забороненою законом, але яка досі використовується в країнах «третього світу» для вичинення шкіри. Річ настільки шкідлива, що здатна викликати вади розвитку плода у вагітної жінки, яка доторкнеться до такої шкіри. Ніхто минулого тижня не телефонував до Департаменту транспорту. Ніхто не розпочав процедури відкликання виробу.

Витрати на нову шкіру, помножені на вартість праці, помножені на адміністративні витрати, перевищать прибуток нашої компанії за перший квартал. Якщо хто коли й помітить цю ваду, ми зможемо заплатити не одній згорьованій родині, перш ніж наблизимося до суми, яку потрібно витратити на переобладнання шести з половиною тисяч шкіряних салонів.

Але цього тижня ми таки відкликаємо виріб. І цього тижня безсоння повернулось. Безсоння повернулось, і маю таке враження, що весь світ зупинився й присів посрати мені на могилу.

Начальник надягнув сіру краватку, отже, сьогодні має бути вівторок.

Начальник приніс якийсь аркуш, поклав мені його на стіл і питає, чи я нічого не загубив. Цей папірець забули в копіювальному апараті, каже він і починає читати:

— Перше правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб.

Його очі бігають від краю до краю аркуша, він хихоче.

— Друге правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб.

Я чую, як Тайлерові слова виходять з рота мого начальника, Пана Начальника, з його солідним черевцем, фотографією родини на столі та мріями про те, щоб вийти передчасно на пенсію й байдикувати взимку в трейлерному парку десь в Арізонській пустелі. Мій начальник, який носить перекрохмалені сорочки і щовівторка по обіді ходить до перукаря, дивиться на мене й каже:

— Сподіваюся, це не твоє.

Я — Скажена Лють Джо.

Тайлер попрохав мене надрукувати правила бійцівського клубу і зробити йому десять копій. Не дев’ять, не одинадцять. Десять, каже Тайлер. Але ж у мене безсоння. Здається, востаннє я спав три ночі тому. Це, мабуть, оригінал, який я надрукував. Я зробив десять копій, а оригінал забув. Копіювальний апарат блимає спалахами в обличчя, немов фотоапарат папараці. Коли насіло безсоння, все так далеко, копія, зроблена з копії, зробленої з копії. Ти не можеш торкнути нічого, і ніщо не може торкнутися тебе.

Начальник читає:

— Третє правило бійцівського клубу — битися лише сам на сам.

Ми дивимося, не кліпаючи, один на одного.

Начальник читає:

— Один бій на раз.

Я не спав три дні, якщо тільки я не сплю зараз. Начальник трясе аркушем перед моїм носом. Що скажеш на це, питає він. Це що, якась забавка, в яку я граюсь у робочий час? Мені ж бо платять за те, щоб я цілковито віддавався роботі, а не гаяв час на якісь дитячі забавки у війну. І мені не платять за те, щоб я зловживав ксероксом.

Що скажеш на це? Він трясе аркушем перед моїм носом. Як я гадаю, питає він, що він повинен зробити з працівником, який гає робочий час на якісь вигадані фантастичні світи? Коли б я був на його місці, що б я зробив?

Га? Що б я зробив?

Дірка в моїй щоці, чорно-сині набряки під очима, спухлий червоний шрам Тайлерового поцілунку на відвороті моєї руки. Копія з копії з копії.

Дóмисли.

І навіщо Тайлерові здалось аж десять копій правил бійцівського клубу?

Індуська корова.

На вашому місці, кажу я, я б