Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

- "Боже, що він задумав?!" - бився, як на ножі,

невільний слухач.

- "Про кінофільми. У деяких наших фільмах показують усякі ласощі, ковбаси, наприклад, а в житті цього немає, і глядачі часто роблять небажані висновки. Я сам не раз чув з приводу цього іронічні зауваги, а один раз навіть затримав такого контрреволюціонера і передав до ДПУ ..-."

У "перервах між темами Лаштоба зиркав на свого слухача з повним задоволенням.

- "Про єдність мов. Ми правильно віримо в те, що в майбутньому буде одна мова. Але водночас ми неправильно допускаємо розвиток багатьох мов, таких, як українська, білоруська тощо. Треба б оголосити російську мову, як єдину обов'язкову, бо це мова Жовтня, мова Ленінових і Ваших творів."

У Кутька вихопився якийсь болючий стогін. Але читець того не помітив.

- "Про написи у відхідках. Наша влада не місцях спускає з ока відхідки, написи в них, що контрреволюція надряпує. Ось, наприклад, який вірш був написаний в одному з відхідків про товариша Буденного:

Вже війна не за горами, Стукає в ворота, Та зужито на ковбаси Всю вашу кінноту."

- Годі! - нервово скрикнув Кутько, скинувши поперед себе руки, немов від кошмару-привиду боронився.

69

І

-- Що годі? - спитавсь Лаштоба і подивився здивовано Кутькові в обличчя. - Ви проти цього?

- "Що я роблю, божевільний?! - вжахнувся збитий з пантелику чоловік. - Що я роблю?!"

Ці слова він майже прошептав, - як маловірна людина шепче губами "свят, свят, свят Господь Са-ваоф", коли ударить грім.

- Хіба ви хочете, щоб ця контрреволюція поширювалась як народна словесність? - насторожено перепитав Лаштоба.

І раптом почервонів з гніву, його очі злобливо спалахнули.

-o Так он ви який .. . контрреволюціонер! - загро-зив. - Я цього не знав ...

Він хапливо згорнув свої писання і, швидко повернувшись, вийшов із хати.

Господар стояв деякий час, не знаючи, що робити. А потім кинувся навздогін і... знов спинився. Ним ті-лала пропасниця. Страх уже панував над ним повновладно.

Було вже близько 12-ої години ночі.

- Вони ж саме отакого часу й хапають, - прошепотів він тихо, так, що тільки міг сам почути. - "Чорний ворон" їздить і хапає...

Саме в цю мить у коридорі наче щось стукнуло.

- Ат, - сказав він уже голосно, сказав його язик. - Все одно . ..

Ота сила, що ганяла його тю місту, що хотіла вберегти від загибелі, раптом зникла .. . йому було ясно, що гине і що рятунку нізвідки не буде ... Якось випадково згадав, що серед його книжок є такі, що їх він думав у таку хвилину (як ітимуть з арештом) вики-

70

нути в вікно на дах сусіднього будинка - напр. "Історія України" М. Грушевського, але вже ані поворухнувся, щоб це зробити ... Стояв, напружено прислу-хався. Та стук не повторився. Ще трохи прислухався, а тоді роздягся й ліг.

- "Я не збожеволію ... як Дубищенко," спало йому раптом на думку страшне припущення, немов би йому вже загрожувало чорне небуття божевілля. - "Треба не збожеволіти!" - зціпив він зуби. - "Треба тільки не захотіти, і божевілля, - вимовляючи це слово, він наче відчув смак дерева в роті, - відійде геть, обійде стороною, як страшна градовиця під напруженим зором Мольфара в ,,Тінях забутих предків".

Але спогад про трагічну загибіль Дубищенка не йшов із голови. Дубищенко, вчитель української мови, фізично міцна і здорова людина, після того, як його викликали до ДПУ, "потягали" деякий час, занедужав на манію пересліду. Він боявся ночувати дома, не їв, думаючи, що його отруять ... Схопив раз дочку-дів-чинку, вибив вікно і в самому біллі побіг до Дніпра, як дикун ... Так і помер від виснаги ...

І інші страшні, відомі йому (Кутькові б то) факти стали на пам'яті. Український поет Аркадій Казка заподіяв собі смерть під загрозою арешту ... Борис Тенета повісився у в'язниці...

- Я не зроблю цього, - вимовив він уголос. -

Та й становище моє легше.

І він з полегшенням подумав, що, серйозно беручи справу, до нього ні за що причепитись. Справді бо: якщо його "тягали", так тільки тому, що хотіли з нього зробити "сексота"; до заводу ходив на побачення з дівчиною - це доказане; те, що сказано на "чистко-

71

вих" зборах, не таке вже й велике ... Словом, зокола все гаразд. Ну, а те, що є в нього на "споді", "на дні", нікому не відоме ... І йому раптом стало ясно, що саме так, у двох подобах, роздвоєно найзручніше жити. Від усвідомлення цього йому стало навіть весело. Йому показалось, що він знайшов те, що його так довго шукав, усвідомив найбільшу істину людського життя.

- "Тепер я буду свідомо так жити - буду я один і заразом нас буде два. Один з нас буде відтепер легко виголошувати казенні промови на зборах (бо досі це була мука), легко складатиме хвалу Сталінові, а другий нишком утішатиметься недозволеним щастям нашого національного буття - мовою, піснею, письменством, Лесею Українкою, Винниченком ... буде читати ті українські книжки, що їх призбирав був за роки деяких сприятливих можливостей для розвитку нашої культури. Хай я буду й людина-облуда, - але так зручно ..."

Так, це справжня істина, над усі істини істина. На ній і світ збудований, це головний закон марксистської діялектики, що ЇЇ він, хоч і з примусу вивчив, - одність суперечносте, або т. зв. двурушництво. І їй, цій істині, всі скоряються. Джордано Бруно говорив про науку, а хотів слави, Шевченко був проти панів, а сам хотів поставити "хату і кімнату" та мати свій власний "са-док-гайочок", Чернишевський до сокири