Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

Річ зрозуміла, що й Кутько, як людина заплямована, гатив з усієї сили. Думка була показати свою щирість якщо, може, не далекому видному начальству, - партійному секретареві та директорові, що стояли на сцені біля лрезидіяльного червоного столу і робили те саме, так хоч близьким невидним "сексотам", що напевно були біля нього. Але в плесканні орієнтувався таки на секретаря та директора - дивився, як ті плетуть, і думав закінчити тільки тоді, як вони закінчать. Секретар, невеличкий білявий студент на прізвище Крячун, плескав досить недбало, абияк, бо... не дуже боявся: був з робітників та ще й червоний партизан. Директор (новий), важкий, угодований Шамес, бив енергійніше, бо був не такий чистий: ходила поміж співробітниками чутка, що його вже двічі чи тричі ^вичистили". Через те, що рухати руками йому, ніби з

53

подушок складеному, було важко, він робив широкі, рідки вдари, немов мух у повітрі обіруч ловив.

Після десятихвилинної "овації" вдячних трудящих Крячун нарешті опустив руки, за ним це зробив директор, а потім і інші. Усі посідали, полегшено зідхнувши (колективне зідхання, досить голосне).

Кутько разів зо два ударив і тоді, як уже всі перестали, - для більшої певности, що його ,,щирість" бачили.

Після цього інститутський "діяматник"*) зробив доповідь про завдання чистки ("діяматникові" це ,,за штатом" випадало робити). Доповідач закликав безпартійних допомогти партії викрити мерзенних ворогів, що пролізли до партії. Після цього стали виступати численні промовці - викладачі й студенти. Казали всі вони те саме, що й доповідач, але з цього ніхто не дивувався. А безпартійному голові МК ці виступи були - як масло на душі, бо не було й на мить прикрої, як це частенько на таких зборах буває, мовчанки. Отже йому ніхто не міг закинути організаційної бездіяльносте!

Серце у Кутька знову почало битися. У роті йому так пересохло, що він не міг і слова вимовити. Але виступати мусив! Терп на саму думку про можливий скандал - коли вийде і нічого "є скаже або скаже не те, що треба. Повторював подумки наготовлені заздалегідь слова. Та як на зло склалося так, що голова вигукнув його прізвище саме тоді, як він продумував кінець, а початок вискочив з "пам'яті. Отож йому й довелося починати якимись нашвидку добраними (як

*) Викладач діалектичного матеріялізму (марксизму-ленінізму).

54

ішов від дверей до сцени) словами. Проте вийшло "нічого", а далі зринули в свідомості раніш підготовані думки, і він став говорити досить легко. Не він, правда, а його язик, бо насправді язик ним керував, а не він язиком.

Говорив Кутьків язик про те, що всі безпартійні вдячні великій партії за її довіру в такій важливій справі, як чищення її власних лав.

- Де, в якій країні, - запитав щиро, - влада дає ще такі права трудящим?

І відповів патетично, наче проголошував зовсім" нову істину:

- Ніде... ні в одній іншій країні на світі цього немає і не може бути ...

Увійшовши далі в ролю справжнього промовця, він висловив навіть свою власну - не газетну думку: щоб безпартійні всі, як один, внесли в свої "договори на соцзмагання" пункт про допомогу партії в її "чистці". І наостанку закінчив красивими (хоч так закінчували всі, - алеж справжня краса від надужитку не зменшується!), ефектовними словами:

- Хай живе радянська влада! Хай живе комуністична партія! Хай живе великий Сталін!

Коли він закінчив, посипались досить рясні оплески. Він був цілком задоволений своїм виступом, а "дно" з огляду на це сховалось тепер якнайглибше. А коли йшов на своє місце і бачив трохи усміхнені обличчя Деяких студентів, почував себе майже щасливим.

Тільки ж даремно поспішив він радіти! Після нього швидко вибіг наперед "діяматник" Собачкін і запротестував проти "ворожої вилазки" - проти Куть-

55

кової думки про "соцзмагання" для допомоги партії і "чистці".

- Партія нікому не дозволить, - підкреслив, --ревізувати свої настави.

По залі від цього так і повіяло холодом, і кожне з иірисутніх, здригнувшись, боязко скулилось. А Куть ко ... він відчув, як поза спиною йому сипнуло спочат ку морозом, потім палом, потім знов морозом. Крізь туман, що раптом затуманив йому голову, він попро сив слова удруге, і з місця, уже тремтливим, жалюгід ним голосом заявив, що бере свою пропозицію назаг і кається.

Але в "резолюції" таки відзначили його "ворожу провокаційну вилазку".

Після цих зборів сердешний чоловік не знав, де дітись. Уночі не спав, прислухаючись, чи не йдуть заарештувати. Увижались йому лавучачі очі слідчих, що немов казали: "Ага, так це ти такий... тепер нам ясно, чому ти на заводі призначав любовні побачення!" А на ранок кинувся мерщій до газети: боявся, .що там про його промову буде написано. Але в газеті покищо нічого не було. Наляканий усім цим, він якнайретельніше відвідував дальші "чисткові" збори. Приходив рано і сидів до кінця. Болюче переживав те, що Крячун тепер івідвертався від нього при зустрічах, холодно відповідав на привітання. Читав напис над сценою і думав гірко:

- "Я ж і є той конкретний безпартійний, що з ми-яим серцем хотів би допомогти вам? Чому ж ви мене відкидаєте?"

"Олесі" в інституті не було. Вона, мабуть, не знала, що її закоханий (і коханий!) учитель уже був на "волі".

56

Кутькове серце рвалося до неї, але... ніколи було через "чистку" піти, що займала разом з заняттями увесь день. Він же тепер навіть на їжу не мав часу!

Одним із перших чистився Самсон Лшшиць. Ставши на сцені край столу комісії, накритого червоною тканиною, і обіпершись щиколотками правої руки об той стіл, почав він свій життєпис. Залізна потреба вийти з перевірки чистим примусила його знову "підтягтися", держатися на цій "сповіді" так, щоб у тих, що чистили (а це були "чужі люди", не інститутські), не виникло й найменшої підозри щодо його політичної чистоти. Його показна,