Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде

Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде

Читаємо онлайн Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде
Гольдштром певний, що він і тут здорово перебільшив. Що за бунт, що значить бунт на його фабриці. Звідки міг узятись у нього той комуністичний дух? Ось він входить у фабрику — і ніякого бунту не бачить. Всі робітниці, стоячи, поштиво чекають його прибуття. Одна Кукурбівна не мала нічого кращого, як видертись з ногами на стілець.

— Фе, вилізла з брудними ногами, як корова, а потім сядеш на те спідницею! Фе! Злізь, Кукурбівна… — діткнувся він злегка її своєю нерозлучною паличкою з срібною голівкою.

Але Стаха продовжувала стояти. Гольдштром відчув, як підряд два рази кольнуло в серці. Мельком зиркнув на своє відображення в шибі вікна. Вей мір, вей мір[194] навіть у шибі видно, який він блідий.

Завченим рухом принципал гладить свою пишну чорну лиснючу бороду, яка так прикрашає його бліде, з правильними семітськими рисами обличчя.

Гольдштром роздумує. Його рука то автоматично нап'ялює на ніс золоте пенсне, то знімає, і тоді воно теліпається на золотім ланцюжку, прив’язанім до чорної оксамитової жилетки, наче дармовис[195].

Ідучи на фабрику, він у душі висміював дурну натуру Ізя все перебільшувати, але, побачивши Кукурбівну з ногами на стільці, усумнився, чи дійсно Ізик тут перебільшив. Його увагу займає не стільки бунт, з яким він уже впорався (лише ті ідіотки ще цього не знають), як те, яким чином дісталися на його фабрику бацили комунізму.

Незрозуміло…

По великих фабричних центрах трапляються заколоти, — але в нього? В нього, де працюють виключно жінки, де кожна тремтить за своє місце за верстатом більше, ніж за свою жіночу честь! Бунт?! Та це ж анекдот! Їй-богу, анекдот чистої води!

А все ж таки бацили пролізли сюди, бо інакше і цього анекдотичного заколоту не було б. А все ж таки… — не перестає в роздумі гладити бороду Гольдштром, — а все ж таки…

— Чого стоїте? Чому не за верстатами? Що за непорядок? — Він не кричить, а питає тільки дещо підвищеним голосом. Іншим разом він обійшовся б з ними інакше, але тепер — ша! І, зважаючи на неугавний колючий біль у серці і взагалі, зважаючи на загальну ситуацію: ша.

Сташка зіскочила з стільця. Подумала, що могла б видатись смішною і тим тільки пошкодити справі.

— Я питаю, що за непорядок?

Водночас кілька голосів, серед яких вибивався шепелявий голос старої Пйотркової, стали йому говорити одне і те саме, лише в різних інтонаціях, з різною силою темпераменту: хай Марися залишиться на роботі, бо вона не хвора. Це брехня, начеб вона хворіла. Це раз. По-друге, хай Ізик не наважується вирахувати їм вчорашній день. По-третє, Пйотркова мусить нарешті отримати свою гумову подушку. По-четверте, щоб не накладали штрафи за обірвані нитки, а наладили нарешті верстати. І щоб Ізик безсовісно не дописував їм нібито взяте ними в аванс і ще щоб…

— Ша-ша, — заспокоює їх Гольдштром характерним рухом руки, ніби щось відсуває нею від себе. — Ша, сказав я, ша! Як же я в такому гаморі можу говорити? Ша! Завтра прийдете до мене в контору, лише не всім гамузом, а дві з вас, «делегація», — іронізував він, — і тоді скажете про те, що вам ідеться.

Тоді Сташка скочила, ніби злетіла, на стілець і звідтіль голосно, на всю фабрику, почала, задихаючись, ковтаючи слова:

— А ми… ми не будемо, не хочемо до завтра чекати! Чекати до завтра! Я зараз скажу, скажу, чого ми хочемо. Не перешкоджайте мені, Пйотркова, я скажу і за вас, і за себе, і за Марисю, і за всіх, за всіх скажу. Скажу! Ви всі мовчіть, я одна буду говорити. І ви, Пйотркова, мовчіть.

Вона знов зіскочила з стільця і, пропхавшись перед самий ніс Гольдштрома, почала йому викладати (загинаючи за кожним пунктом палець правої руки) їхні вимоги одну за одною.

Гольдштром слухав Сташку, хитав головою, раз по раз нап'ялював і знімав пенсне, знову хитав головою і знову слухав, а коли нарешті Сташка скінчила, він усміхнувся в бороду і наче нечемним, але все ж таки любимим дітям покивав робітницям пальцем:

— Вай, вай, що мені з вами робити? Ви таки мене засмутили. Я думав, що ви дорослі дівчата, а ви чисто діти! А стара пані Пйотркова теж має розуму не більше від вас. Вай, вай, що то буде, коли вас так легко піддурити? Що ви затіяли? Бунт? А якби я таки був свиня і позвав сюди поліцію? Ну, чого Кукурба там шепчеться? Я знаю, що поліція за таке не зняла б вам голів і не посадила б зразу під ключ, але ви були б вже всі, ну, як то називається, всі до одної були б вже нотовані[196] у поліції. Не треба говорити, що кавалери думають про дівчат, нотованих у поліції…

— Но-но, там! — відізвався хтось з середини натовпу. — Всякі нотовання бувають. Знаємо!

— Ша! — вдарив принципал рукою по рамі верстата. — Я сказав: ша! Звідки ви знаєте? А може, мене вже випитували панове з поліції: як там у вас на фабриці, пане Гольдштром? Спокій? Спокій, пане комісаре. Всі мої дівчата файні. Я не сказав: Ольга — прима, а Кукурбівна — вітер. Я казав, як пристало принципалові, як сказав би рідний тато про своїх дітей: всі дівчата в мене файні… Чуєш, Кукурба?.. Я працюю, і вони працюють. Я відпочиваю, і вони відпочивають.

— Я їм курочку… — зашепотів хтось так тихо, що Гольдштром без шкоди для свого авторитету міг вдати, що не дочув.

— На Новий рік я сам люблю повеселитися і їм завжди даю на цукерки… Так я кажу про вас, — а що ви мені за це? Я не дивувався молодим. Звісно, молоде-дурне, але ви, пані Пйотркова! І ви проти принципала? У вашому віці водити компанію з такими шмаркатими, то вже трохи… того… не личить. Аби я такий здоровий був. І ви подумали, — звернувся він з широким жестом до всіх, — що я справді звільнив Марисю з роботи? Вай, вай, як вас легко обдурити! Аж мене страх бере, як я собі подумаю, як легко вас з путі збити… Навіщо мені звільняти Марисю з роботи, коли Марися в мене найперша робітниця, ну, ні? Я хотів, правда, трохи настрашити. А як вам, Марисю, ваша рідна дитина надоїсть і ви згарячу скажете їй «шляк би тебе трафив», то що? Ви направду хочете, аби вашу дитину нагла кров залляла? Марися мене образила, ну і Кукурбівна теж язика розпустила, і я думав собі, що вони здогадаються перепросити принципала, а

Відгуки про книгу Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: