Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

«Дуже погане враження справляють неосвічені люди — і чоловіки, і жінки, — які люблять хизуватися своїми поверховими знаннями, — сказав Сама-но камі. — Як на мене, жінка, обізнана з усіма тонкощами Трьох історій і П’яти книг[55], програє в привабливості. Але це не означає, що вона не має розумітися на службових та приватних справах лише тому, що є жінкою. Жінкам не дають освіти, але кожна з них, маючи хоч трошки кмітливості, може багато чого навчитися — почути вухами й побачити очима. Серед них трапляються й такі, що врешті-решт вправно пишуть ієрогліфами, але, втративши почуття міри, недоречно перевантажують ними свої листи, звернені до жінок, що зовсім неприпустимо. Може, вони самі цього не хочуть, але коли вголос читаєш такі листи з надмірною кількістю ієрогліфів, то відчуваєш, як вони звучать штучно й уривчасто. Найчастіше так пишуть дами високого стану. А деякі, що вважають себе поетесами, ні на хвилину не розлучаються з віршами: присилають тобі, зазвичай в недоречний час, свій твір, в якому на самому початку міститься згадка про цікаву давню подію, й тим самим ставлять тебе у скрутне становище. Не відповісти — нечемно, а відповісти невдало означає наразитися на глум! Буває, поспішаєш зранку в палац на якусь урочистість, скажімо, на свято П’ятого місяця[56], тож хіба є час думати про лепеху? А тобі приносять листа з натяком на це дивне коріння. Або готуєшся до Свята хризантем на дев’ятий день дев’ятого місяця, коли не маєш вільної хвилини, бо обдумуєш зміст складного китайського вірша, а до тебе приходить лист з натяками на росу й пелюстки хризантем. Якби цей вірш надійшов в інший час, то, природно, потім здався б цікавим і витонченим, але, недоречний цього разу, лише свідчить, що складений бездумно. Якщо людина не розуміє, коли й що збирається робити, то їй не варто виставляти напоказ, який у неї витончений смак. І взагалі, навіть якщо тобі щось відоме, краще вдавати, що ти нічого не знаєш, а якщо кортить щось розповісти, то постарайся промовчати», — повчав Сама-но камі, а Ґендзі подумки переносився до тієї, однієї: «У ній немає жодної з тих неприємних вад, про які йшла мова» — і серце його стискалося. За розмовою про нескінченні дивовижні історії юнаки так і не вирішили, які жінки кращі, а тим часом надійшов світанок.

Нарешті сьогодні випогодилося. Добре знаючи, що в домі Лівого міністра невдоволені його тривалим перебуванням у палаці, Ґендзі вирушив туди. Від усього оздоблення в будинку й від поведінки молодої господині віяло спокійним благородством та ідеальним порядком, тож Ґендзі здалося, що саме про таких жінок була вчора розмова як про найнадійніших дружин. Однак холодна пишність дочки Лівого міністра не сприяла душевному зближенню, й при ній він губився. А тому, щоб подолати збентеження, заходився жартувати з молодими служницями Цюнаґон і Нацукаса, які захоплено дивилися на нього, знудженого спекою, з розпущеними шнурками носі, і справді напрочуд гарного собою.

Зайшов і сам міністр, але, побачивши, що Ґендзі відпочиває, завів з ним розмову з-поза завіси. «У таку спеку... — поморщився Ґендзі, й служниці захихотіли. — Тихіше!» — вгамував він їх і сперся на лавочку-підлокітник. Відразу було видно, що він почувався тут абсолютно вільним.

Коли стемніло, одна із служниць сказала: «Цієї ночі бог Накаґамі перекрив дорогу з палацу»[57]. — «Так, справді», — погодився Ґендзі. — Як правило, ця дорога несприятлива. Але ж і моя cадиба на Другій лінії розташована в тому ж напрямку. Де ж мені перепочити? Просто біда!» — і Ґендзі зібрався лягати спати. «Ні-ні, так не можна робити», — навперебій попереджали служниці. А одна порадила: «Вам можна перебути ніч у вашого знайомого Кії-но камі, що має будинок на березі річки Накаґава. Він нещодавно провів з неї воду у свій сад, і тепер там прохолодно».

«От добре! — погодився Ґендзі. — Тільки я змучився і хотів би, щоб мене туди підвезли».

Звичайно, Ґендзі міг перечекати несприятливий час деінде, адже таємно відвідував чимало будинків, та, мабуть, не хотів засмучувати дружину Аої, яка подумала би: «Нарешті прибув, наче навмисне, в несприятливий день, мабуть, для того, щоб одразу податися до іншої?» Не гаючи часу, покликали Кії-но камі, і той погодився, але, відходячи, скромно висловив побоювання:

«Як на біду, домашні мого батька Ійо-но суке тримаються посту з якогось приводу і на цей час перебралися до мене. Через них, на жаль, у будинку буде тісно для такого шанованого гостя».

Почувши таке, Ґендзі сказав:

«Навпаки, я радий бути з людьми. Мене завжди лякала самотня постіль мандрівника, без жінок. Мені досить хоч якогось місця за ширмою...»

«Справді, кращого місця для перепочинку не знайти», — вирішили його люди й вислали туди гінця. Оскільки переїзд був поспішним і без зайвої пишноти, то Ґендзі виїхав одразу за ним у супроводі найвірніших охоронців, не сказавши й слова міністру.

Кії-но камі просив вибачити, що не встиг як слід приготуватися, але ніхто його не слухав. Для Ґендзі спішно приготували східні покої головного будинку садиби. Дзюркотливий струмок справляв чарівне враження. Любовно доглянутий сад оточував тин у сільському стилі. Що могло бути приємнішим? Повівав прохолодний вітерець, дзвеніли невідомі комахи, в повітрі мерехтіли незліченні світлячки. Милуючись струмком, що витікав з-під галереї, супутники Ґендзі пригощалися вином. Господар метушився навколо, немов «закуску шукав»[58], і Ґендзі, спостерігаючи за ним і згадуючи вчорашню розмову, подумав: «Ось вам людина, що належить до середнього стану».

Здогадуючись, що в домі перебуває жінка, яка прославилася гордою вдачею[59], Ґендзі захотів побачити її і коли нашорошив вуха, то почув, що в західних покоях хтось є, бо звідти долинав шурхіт одягу й приємні молоді голоси. Почувся і чийсь приглушений сміх. Напевне, служниці підняли ґратчасті вікна, але господар насварив: «Так нечемно!» — а тому їх поспішно опустили. Над внутрішньою перегородкою просочувалося тьмяне світло. Ґендзі підступив до неї, аби хоч щось побачити, але жодної щілини не помітив. Деякий час постояв, прислухаючись. Видно, жінки були неподалік, у головних покоях. Чулося, як вони перешіптуються про нього: «Він занадто серйозний для свого віку. Мабуть, його зовсім не тішить те, що йому так рано підшукали родовиту дружину. А втім, він і тепер не цурається любовних пригод».

Почувши це, Ґендзі, думками якого володіла та, єдина, відчув, як серце його стиснулося від зловісного передчуття: «А що, як доведеться коли-небудь почути плітки й про неї?»

Нічого особливо цікавого в жіночій розмові не було, і він перестав слухати. Встиг лише почути, як хтось із них продекламував у трохи спотвореному вигляді вірш, який він надіслав разом з квіткою «вранішне лице»[60] дочці принца Сікібукьо. «Видно, вміють розважатися, — подумав Ґендзі, — і до віршів небайдужі. То невже я в їхній господині розчаруюся?»

Зайшов господар, повісив нові ліхтарі й, підтягнувши ґноти світильників, щоб горіли яскравіше, приніс гостеві фруктів і солодощів.

«А як же «завіси й штори»[61]? Поганий той господар, який про це не потурбувався», — дорікнув йому Ґендзі.

«Ніяк не можу придумати, чим пригостити», — зніяковів Кії-но камі.

Ґендзі примостився поблизу