Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Юрій Володимирович Сорока

Сива імла сутінків зустріла Івана міцним морозцем і першими звуками військового табору, котрий повільно просинався. Ще спали, заховавшись від холоднечі в наметах, козаки, але вже порались біля кабиць кашовари. Молодики носили дрова з возів і воду від великих, теж навантажених на вози діж. Похропували коні, дбайливо вибираючи з навішаних їм на морди парусинових торб ячмінні зерна, десь в обозі пронизливо заверещала і швидко замовкла свиня, яку, очевидно, було призначено на сніданок. Біля монастиря, де розташувалася ставка Яна Казимира, яскраво палахкотіли багаття і перегукувались вартові гвардійці – там, на відміну від огорнутих сутінками хатин передмістя, де власне й розташувався козацький табір, життя вирувало. Лише пізно ввечері напередодні литовське військо закінчило переправу через Десну, зібравши всі човни й човники на кілька верст нижче й вище по течії Новгород-Сіверського, і ніч, яка минула, пройшла для них у тривожному облаштуванні нового табору, який би вмістив обидві армії – коронну і князівства Литовського. За темними палісадами Новгород-Сіверського, котрий кожного дня реагував на спроби поляків і козаків взяти його штурмом жвавою стріляниною з гармат і мушкетів, тепер панувала мертва тиша. Обложені в місті ратники воєводи Ромодановського берегли сили для відбиття майбутніх штурмів, тож використовували для відпочинку кожну хвилину, коли поляки не виказували наміру поновити атаки.

Козаки біля вогнища поблизу намету наказного гетьмана спали міцним сном, але Богун не будив їх. З невеселою посмішкою подумав про те, що за таке несення варти іншого разу покарав би їх немилосердно, але зараз радше б нагородив. Урешті, що ж візьмеш з підлеглих такої людини, як сотник Совенко? Він став спиною до виходу з шатра, як і було домовлено з Миколою, і замислився.

Які ж умови він висуне Брюховецькому? Що вимагатиме від нього за згоду полишити Тетерю і приєднати свої полки до лівобережних? Іван поки ще не знав, якими будуть ті умови, але розуміння того, що потрібно щось змінювати, прийшло вже кілька тижнів тому. Союз із ляхами був згубним для козацтва, і це не втомлювались знову і знову демонструвати польські реиментарі, лишаючи козакам найважчі ділянки у битвах, все більше й більше скасовуючи серед підлеглих Тетері полків автономію і самоврядування, а після об'єднання з литовським військом, яке відбулося напередодні, потрібно було очікувати ще більшого поглиблювання протиріч між козацтвом та шляхетним станом. А можливо, й виступів з боку деяких особливо ворожих полякам старшин Тетері. В умовах, які склалися, такі виступи неодмінно призвели б до кровопролиття і поразки. Але зовсім іншого змісту набули б вони у разі, коли б їх спрямувати в потрібне русло, впорядкувати й очолити. Звісно, зміну одного сюзерена на другого не варто було вважати надто вдалою грою з боку Богуна. Але хто мовив про таку зміну? Здається, давно вже настала пора згуртувати третю силу, котра б на противагу Брюховецькому й Тетері поставила більш корисні для козацтва й простого народу цілі. Саме ту третю силу, про яку неодноразово вели вони розмови із Сірком, яка здійняла б над Україною знамено визволення й припинила таке бездумне розбазарювання здобутків Богдана Хмельницького, яке велося останні шість років. Богун не тішив себе надіями на те, що все владнається швидко й надто просто, але шанси були. Були хоча б тому, що Україна заслуговувала на кращу долю, аніж несли їй люди, подібні Брюховецькому і Тетері. Були тому, що повстання селян, яке поступово розгорялося на Лівобережжі, могло швидко перекинутися на Правобережжя, туди, де поспільство вкрай незадоволене поновленням поляками звичаїв, що їх мали ще до приходу Богдана Хмельницького. Були нарешті тому, що протягом усієї війни аж до незрозумілої Переяславської Ради, селянство показало, що здатне стати саме тією рушійною силою, котра змогла б раз і назавжди скинути з України трикляте іноземне ярмо. І саме тепер, виведений зі стану прострації відвідинами Охріменка, стоячи серед морозного ранку, котрий поступово пригашував цяточки зірок і фарбував жовтогарячими тонами схід, Іван відчув у собі спромогу очолити цю велику силу і вести її до перемоги. Так, він продовжить почату Хмельницьким справу або накладе головою. Напевне, саме в цьому його справжнє призначення. Перемога або смерть! Іван відчув легке тремтіння в тілі від збудження, що його принесли думки про грандіозність справи, котру він скоро має розпочати. Він примусив себе заспокоїтись. Спочатку потрібно обмізкувати всі умови, котрі він поставить Брюховецькому як плату за перехід до нього і «зраду» Тетері та його польських господарів.

Коли Богун, вперше за багато часу, веселий і жвавий повернувся до свого шатра, Миколи Охріменка там уже не було. Далеко за межами табору торохкотіли вози, послані за наказом Богуна в навколишні села за дровами й фуражем.

VI

Що відчуває людина, знаходячись за крок від смерті? Коли шалений або розмірений, повний подій або занурений у сиву нудьгу ритм її життя має ось-ось обірватися, підкорюючись всесвітнім законам? Що думає вона, переповнена планами на завтрашній день, котрого вже не має? Можливо, серце приреченого стискається від незрозумілої туги, а свідомість пригнічена передчуттям чогось страшного, хоч до часу й невідомого? Чи у свідомості тим або іншим чином відбивається невмолимий хронометр, що вже почав відраховувати останні хвилини непростого, а для більшості людей неймовірно складного, але такого бажаного усіма земного життя?

Іван Богун не відчував крижаного подиху скорої смерті, коли, оточений кількома вірними козаками, вирушав з королівського табору під Глуховом до невеличкого села Комань, що заховалося в густих верболозах на березі невеличкого потічка за кілька верст від Новгорода-Сіверського. Саме там його мали очікувати посли від гетьмана Брюховецького, щоб отримати останні умови переходу десятитисячного корпусу відданих Богуну козаків на сторону антипольської коаліції. І вони з нетерпінням очікували на візит легендарного полковника, образ якого став чи не єдиною надією на закінчення війни з більш-менш легкими наслідками для Брюховецького і московських воєвод. А Богун, у свою чергу, мав що сказати посланцям лівобережного гетьмана – не дивлячись на всі спроби утримати його в залізному кулаку, звістка про те, що Богун гуртує навкруг себе вірних людей і має виступити за закінчення братовбивчої війни, швидко поширилась серед козацької черні і так прискіпливо зберігалась у таємниці, що про неї не дізнався жоден зі шпигів Тетері або Яна Казимира. Козаки поводилися спокійно, продовжували виконувати накази, припинили навіть збурення, яке зовсім недавно не на жарт лякало Тетерю і його генеральну старшину. Ім'я Богуна, пригасле в пам'яті рядового