Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

— Нам таки добре пощастило, — сказала вона мені, — цей негідник Бускерос узяв добрий слід, і все скінчилося б викриттям нашого шлюбу. Я б тоді померла від горя. Я, безперечно, відчуваю, що не маю слушності, але мені здається, що, нехтуючи шлюбом, стаю вищою від усіх жінок, та й навіть і від чоловіків. Злощасна гордість панує в моїй душі, і якби я навіть усі свої сили поклала на її подолання, присягаюся тобі, що все було б марно.

— А твоя донька? — перебив я її. — Якою ж буде її доля? Невже я ніколи її більше не побачу?

— Побачиш, — сказала герцоґиня, — але зараз не нагадуй мені про неї. Вір мені, що я більше, ніж ти можеш собі уявити, страждаю від цієї необхідності ховати її від світу.

Герцоґиня й справді страждала, але до моїх страждань вона додавала ще й приниження. Моя гордість поєднувалась також з любов’ю, яку я відчував до герцоґині. Це була заслужена кара за гріх.

Австрійська партія визначила Соррієнте місцем загального з’їзду. Я побачив, як один за другим прибували граф Оропесе, герцоґ Інфантадо, граф Мельсар і багато інших знатних осіб, не кажучи вже про таких, які здавалися сумнівними. Між цими останніми я побачив якогось Уседу, який мав себе за астролога й дуже напрошувався мені в друзі.

Нарешті прибув певен австрієць по імені Берлепш, фаворит королеви-вдови й заступник посла після від’їзду графа Гарраха. Кілька днів минули в нарадах, нарешті відкрили урочисте засідання навкруг великого столу, покритого зеленим сукном. Герцоґиня була допущена до участі, і я переконався, що марнославство, а радше прагнення втрутитися в державні справи повністю опанувало її.

Граф Оропеса, звертаючись до Берлепша, сказав:

— Ти бачиш, що тут зібралися ті, з ким останній австрійський посол радився стосовно іспанських справ. Ми тут — не французи, не австрійці, ми — іспанці. Якщо французький король погодиться із заповітом, то його онук, безперечно, стане нашим королем. Ми не знаємо, що внаслідок цього станеться, але можу запевнити, що жоден з нас не розпочне громадянської війни.

Берлепш запевнив, що вся Європа озброїться і в жодному випадку не стерпить, аби родина Бурбонів отримала владу над такими могутніми державами. Потім він зажадав, щоб австрійська партія вислала до Відня свого повноважного представника. Граф Оропеса перевів погляд на мене, і я вже гадав, що він мене представить, але подумавши, він відповів, що ще не прийшов час для такого рішучого кроку.

Потім Берлепш повідомив, що залишить когось у країні; зрештою, він легко міг бачити, що сеньйори, присутні на цьому зібранні, тільки й чекають на сприятливий час для відкритого виступу.

Після закінчення наради я пішов у сад, щоб зустрітися з герцоґинею, і сказав їй, що граф Оропеса подивився на мене, коли йшлося про те, щоб вислати до Австрії повноважного представника.

— Сеньйоре дон Хуан, — сказала вона, — я визнаю, що ми вже говорили про тебе в цьому плані й що я навіть сама запропонувала тебе. Я знаю, що ти готовий засудити мене. Нічого не поробиш, я винна, але спершу я хочу пояснити тобі своє становище. Я не була створена для кохання, але твоя любов змогла схвилювати моє серце. Перш ніж назавжди відмовитися від насолод кохання, я спершу хотіла пізнати їх. Що ж тут сказати? Вони ніяк не змінили моїх поглядів. Права, які я тобі дала над моїм серцем і наді мною, якими б слабенькими вони не були, не можуть більше існувати. Я затерла найменші їх сліди. Зараз я маю намір прожити кілька років активним життям, впливаючи, по можливості, на долю Іспанії. Потім стану засновницею ордену шляхетних дівиць і сама стану його першою ігуменею.

Що стосується тебе, сеньйоре дон Хуане, то ти поїдеш до пріора Толедо, який вже покинув Відень і подався на Мальту. Однак, оскільки партія, в яку ти увійшов, могла б наразити тебе на ризик, тому я купую всі твої володіння і компенсую їх вартість своїми землями в Португалії, в королівстві Альґарве. Це не єдина осторога, до якої ти мусиш вдатися. В Іспанії є місця, невідомі уряду, де можна прожити все життя в безпеці. Я доручу одному чоловікові познайомити тебе з ними. Мої слова, схоже, дивують тебе, сеньйоре дон Хуан. Раніше я була з тобою більш ніжною, але мене стривожило шпигунство Бускероса, і моє рішення є незмінним.

Сказавши це, герцоґиня покинула мене з моїми власними думками, які були б не дуже приємними для великого панства.

— Бодай би ви всі пропали, — вигукнув я, — напівбожки цієї землі, для яких усі інші смертні — ніщо. Я став іграшкою жінки, яка випробовувала на мені, чи створене її серце для кохання, і яка прирікає мене на вигнання, вважаючи мене щасливим, що я можу прислужитися її власній та її приятелів справі! Але нічого з цього не буде. Завдяки моїй малозначності я ще зможу пожити спокійно.

Останні слова я вимовив досить голосно, бо тут же якийсь голос відповів мені:

— Ні, сеньйоре Авадоро, ти не можеш жити спокійно.

Я озирнувся й побачив між деревами того самого астролога Уседу, про якого вже згадував вам.

— Сеньйоре дон Хуане, — сказав він мені, — я чув якусь частину твого монологу й можу тебе запевнити, що в буремні часи ніхто не в стані знайти спокій. Ти маєш могутній захист і не повинен ним нехтувати. Їдь до Мадрида, залагодь справи з продажем, запропоновані тобі герцоґинею, а звідти вирушиш до мого замку.

— Не нагадуй мені про герцоґиню, — обурено перервав його я.

— Ну, добре, — сказав астролог, — у такому разі поговоримо про твою доньку, яка зараз перебуває в моєму замку.

Бажання обійняти мою дитину вгамувало мій гнів, а з іншого боку, мені дійсно не слід було кидати моїх покровителів. Я вирушив до Мадрида й там оголосив, що виїжджаю до Америки. Свій дім і все, чим я володів, я віддав у руки адвоката герцоґині й вирушив у дорогу зі слугою, якого мені рекомендував Уседа. Різними манівцями ми доїхали до замку, в якому ви вже були й де познайомилися з його сином, присутнім тут шановним кабалістом. Астролог зустрів мене біля воріт і сказав:

— Сеньйоре дон Хуане, тут я вже не Уседа, а Мамун Бен Ґерсом, єврей за релігією і походженням.

Потім він