Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
— Ну й швидка! — з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печерські дороги.
— Метка! Мене перебалакає! — із захопленням, навіть заздрісно озвався Харитон. — Нам би таку на «Марію–біс»! В два щота зробили б… що–небудь.
Флегонт не мовив нічого, тільки зашарівся і пішов попереду, щоб товариші цього не помітили.
На призьбі під будиночком Брилів товариші побачили гурт ранніх гостей. Харитон зразу ж ухопився за голову:
— Рятуй, Мати Богородице! Вже наші «політики» зійшлися на повний пленум!
«Політиками» заводська молодь прозвала робітників старшого віку, коли вони сходились гуртом і заводили між собою розмову. Такі розмови поміж «стариками» перекидалися неодмінно на політичні питання, виливались у нескінченні дебати і значно затягувалися надовго, допізна.
Прислухавшись до негарячої ще, одначе вже жвавої гутірки на ґанку, Харитон із сумом констатував, що розмова між «політиками» щойно почалась, бо йшла ще тільки про світову революцію. Вже так, без наперед обумовленого порядку денного, повелося, що, зійшовшися, «політики» починали не про щось буденне, близьке, бачене перед очима, а неодмінно здалека — у всесвітньому масштабі. За годину чи дві котрась одна з–поміж світових проблем фіксувала загальну увагу. Тоді тематичне коло звужувалось і з загальних міркувань вилуплювалось якесь живе питання і з життя в рідній країні. Попервах це питання викликало інтерес з погляду його важливості для судеб цілої колишньої Російської імперії, згодом концентрувалось у Петрограді, як центрі й столиці країни, далі перекидалось до Києва, — і, таким чином, десь аж на третій годині дебатів, придибувало, нарешті, й на Печерськ. Аж тоді суперечка розгорялась повною мірою, і пристрасті сягали свого апогею.
— Європа! Азія! Америка! Африка! Австралія! — гукав у цю хвилину, вимахуючи кулаками, Василь Назарович Боженко, столяр–модельник з Головних залізничних майстерень. — Сьогодні увесь світ уже втягнутий у війну, раз і Сполучені Штати встряли в цю заваруху! Така веремія! Кров проливають селяни і робітники, а тягаються за чуби капіталісти — кому більше в кишеню класти на наших сльозах і крові! Нам така війна — без інтересу! А ти кажеш!
Той, що «казав», був, звичайно, Іван Бриль, найзаядливіший полеміст — завжди охочий до суперечки будь з ким, навіть із самим собою. Знизавши плечима на пристрасну Боженкову мову, він заговорив повагом, з неприхованою насмішкою наголошуючи на окремі вирази, якими б він хотів особливо дошкулити супротивникові:
— Звісно! Ти ж три дні як вписався в більшовики! «Мир хатам, війна палацам» — про це, брат, я знаю ще відтоді, як ти пішки під стіл ходив. Але ж сам Маркс навчає, що обставини вирішують все. А обставини, брат, зараз якраз інакші. От слухай мені сюди, я тобі зараз усе розповім, як є…
Старий Бриль відхилився, щоб краще бачити сперечальника, і пригладив свої вуса вниз — така була в нього звичка. Василь Боженко, відмахавши кулаками, взявся куйовдити свою бороду, — така була звичка в нього.
— Коли ще була Росія царською, — повчально почав Іван, — то кожному дурневі ясно: нехай імператор програє свою війну…
— Ну, ну? — підтакнув Боженко, торсаючи бороду.
— От тобі і «ну»! А тепер з'явилась, сказати б, нова обставина: революція. Таж збагни, більшовицька ти голова, що коли перемогу здобудуть кайзерівська Німеччина, цісарська Австрія та султанська Туреччина, то подолають вони революційну Росію, отже, загине і революція в Росії. Тож який, питаюся, висновок має робити для себе робітничий клас?
— Ну, ну? Який, який?
— Ясно, який: обережний будь з гаслом «війна війні», коли така обставина…
Боженко зірвався з місця і замахав кулаками.
— Таж революція у нас буржуйська…
— Буржуазна, — авторитетно поправив Іван.
— Буржуазна! Так ти ж, совість твоя де, — що, за Тимчасовий уряд міністрів–капіталістів?
— Я, щоб ти знав, проти капіталістів ще з того часу, як ти в більшовики ще й не вписувався. Тимчасовий уряд повинно революціонізувати і таким способом від буржуазної революції посуватися до нашої, пролетарської. Сам товариш Ульянов–Ленін каже, що треба мирним шляхом…
— Так Ленін же не до війни це каже, а про те, як владу Радам брати до рук! — зарепетував Боженко, підскочивши впритул до Івана, неначе заміряючись вхопити його за груди. — А те, що ти кажеш, це — меншовизм, «революційне оборонство»! Тьху!
Іван підхопився з призьби, сатаніючи:
— Тобто, виходить, я — меншовик? Таке ти хочеш мені сказати, маму твою мордує?!
Схоже було, що він заміряється замахнутися на Боженка, всі інші «політики» посхоплювались з своїх
