Японський коханець - Ісабель Альєнде
Родина Фукуда
Такао Фукуда жив у Сполучених Штатах з двадцяти років, не маючи жодного бажання адаптуватися до навколишнього життя. Як і багато хто з ісеїв, японських емігрантів першого покоління, він не бажав плавитися в американському горні, як представники інших народів, прибулі з усього світу. Такао пишався своєю культурою та мовою, зберігав їх недоторканними й марно намагався передати дітям, звабленим величчю Америки. Багато що вражало його на цій безмежній землі, де горизонт губився в небі, однак він не міг позбутися відчуття зверхності, якої ніколи не виказував поза своєю домівкою, бо це було б непробачною неповагою до країни, що його прихистила. З роками він дедалі дужче піддавався спокусливій ностальгії; причини, що спонукали його залишити Японію, робилися все примарнішими, й урешті-решт Такао почав ідеалізувати ті самі застарілі звичаї, через які емігрував. Його шокували зарозумілість та матеріалізм американців, обумовлені, як йому здавалося, не широтою душі чи здоровим глуздом, а вульгарністю; йому було прикро, що його власні діти наслідують індивідуалістичні цінності та брутальну поведінку білих. Четверо його дітей народилися в Каліфорнії, але були чистокровними японцями, ніщо не могло виправдати їхньої байдужості до предків та неповаги до традиційної ієрархії. Їх не обходило, що доля визначила кожному його місце, вони перейняли безглузду амбітність американців, яким ніщо не видавалося неможливим. Такао знав, що діти зраджують його навіть у буденних дрібницях: до нестями п’ють пиво, переминають, наче тварини, жуйку і — з набріоліненим волоссям та в двоколірних черевиках — смикаються, витанцьовуючи модні танці. Поза сумнівом, Чарльз і Джеймс шукали темні закутки, щоб потискати дівчат сумнівної поведінки, однак батько вірив, що Мегумі не опускається до таких непристойностей. Його дочка наслідувала кумедну моду американських дівчат і потайки — всупереч його забороні — читала журнали про різні романтичні історії та кіноакторів, але вона добре вчилася й принаймні на око була шанобливою. Такао міг контролювати лише Ітімея, але хлопчик швидко вислизне з його рук і почужіє, як його брати. Такою була розплата за життя в Америці.
Тисяча дев’ятсот дванадцятого року Такао Фукуда залишив домівку й емігрував з метафізичних причин, але в його спогадах ця обставина поступово втрачала сенс, і він часто запитував себе, що спонукало його до такого категоричного рішення. Японія зробилася відкритою для чужоземних впливів, і чимало молодих людей виїздили за кордон у пошуках нових можливостей, однак у родині Фукуда залишити батьківщину вважалося непрощенною зрадою. Вони належали до військового роду, їхні предки впродовж століть проливали кров за імператорів. Такао — єдиний хлопець з чотирьох дітей, що пережили різні пошесті та нещасні випадки, — був спадкоємцем честі роду, відповідальним за батьків та сестер, і повинен був ушановувати предків перед домашнім вівтарем та під час релігійних свят. А проте п’ятнадцятирічним юнаком він відкрив для себе Оомото[7] — путь богів — нову релігію, що постала з синтоїзму й набирала популярності в Японії. Такао відчув, що нарешті віднайшов той дороговказ, що вестиме його життям. Духовні лідери, переважно жінки, напучали, що богів може бути багато — але зрештою це той самий бог — і байдуже, під якими іменами та якими обрядами їх ушановують: боги, релігії, пророки та посланці протягом історії походять з одного джерела — Вищого Бога Всесвіту, Єдиного Духа, котрий насичує все суще. З допомогою людей Бог намагається очистити та відродити гармонію Всесвіту, і коли це завдання буде виконано, Бог, людство та природа гармонійно співіснуватимуть на землі й у духовному просторі. Такао сповна віддався своїй вірі. Оомото проповідувала злагоду, досягти якої можна було лише завдяки власній доброчесності, і юнак зрозумів, що його долею не може бути військова кар’єра, якій присвячували себе мужчини його роду. Єдиним виходом, на його думку, був від’їзд, причому якнайдалі, бо залишитися й відмовитися від військової служби вважалося непробачним боягузтвом, яке стало б найбільшою ганьбою для родини. Такао спробував був пояснити це батькові, але тільки роз’ятрив старому серце, однак син із таким запалом викладав свої аргументи, що батько врешті-решт змирився з тим, що втратить його. Юнаки, котрі від’їздили, не поверталися. Ганьба змивається кров’ю. «Найкращим виходом було б самогубство», — сказав йому батько, але такий вибір суперечив принципам Оомото.
Такао дістався берегів Каліфорнії з двома парами білизни, розфарбованою від руки фотографією батьків і самурайським мечем, яким володіли сім поколінь його роду. Батько вручив меч синові в мить прощання, бо не міг передати жодній з дочок, і хай би навіть хлопець ніколи ним не скористався, зброя — само собою зрозуміло — мала належати йому. Ця скута з найкращої криці й фальцьована шістнадцять разів стародавніми майстрами катана[8] з оздобленим сріблом та бронзою руків’ям у вкритих червоним лаком дерев’яних із золотою карбівкою піхвах була єдиним скарбом родини Фукуда. Такао віз її загорнуту в мішковину, але довгу й криву катану неможливо було ні з чим сплутати. Люди, котрі під час стомливого плавання тулилися разом із ним у трюмі, ставилися до хлопця з належною пошаною, бо зброя була незаперечним доказом його славетного походження.
Щойно опинившись на березі, Такао одержав допомогу від нечисленної громади Оомото Сан-Франциско, а за кілька днів уже працював садівником з одним співвітчизником. Далеко від осудливого погляду батька, котрий вважав, що воїн не повинен бруднити руки землею, а лише кров’ю, він рішуче заповзявся опановувати новий фах, і невдовзі завоював авторитет серед ісеїв, які займалися сільським господарством. Такао був невтомним у праці, вів помірне доброчесне життя, як вимагала його релігія, й за десять років назбирав належних вісімсот доларів, щоб замовити в Японії дружину. Сваха запропонувала трьох кандидаток, і він зупинив вибір на першій, бо йому сподобалося її ім’я Хейдецо. Такао чекав її на причалі в своєму єдиному приношеному, лисніючому на рукавах і сідницях, але добротному костюмі, в налощених черевиках та в купленій у Китайському кварталі панамі. Прибула наречена виявилася на десять років молодшою за нього сільською дівчиною — міцною, миловидою, з суворою вдачею та гострою на
