Японський коханець - Ісабель Альєнде
Так само як Альма перетворилася на названу Іринину тітку, Сет скидався на її брата в перших, бо роль коханця, якої так прагнув, йому не давалася. Три роки знайомства зміцнили стосунки молодих людей, що ґрунтувалися на самотності Ірини, погано приховуваній пристрасті Сета й їхній спільній цікавості до життя Альми Беласко. Інший, не такий затятий та закоханий чоловік, на його місці уже давно визнав би поразку, але Сет навчився приборкувати свій шал і пристосувався до черепашачої ходи, запропонованої Іриною. Квапитися не випадало, бо варто було йому зробити крок уперед, як вона відступала, й минали тижні, перш ніж Сетові вдавалося надолужити втрачене. Якщо вони випадково торкалися одне одного, дівчина спритно відхилялася, а коли він робив це зумисне, нашорошувалася. Сет марно шукав причини такої недовіри, але Ірина тримала на замку своє минуле. З першого погляду ніхто не міг уявити справжньої вдачі Ірини, і хоча завдяки відкритості й привітності дівчина зробилася найулюбленішою доглядальницею в Лак-хаузі, Сет знав, що за цією лагідністю ховається полохливе білченя.
За ці роки книжка Сета без великих зусиль з його боку набула чітких обрисів завдяки бабусиним матеріалам та Ірининій наполегливості. Альмі випало стисло викласти історію Беласко — єдиних родичів, які залишилися в неї після того, як війна знищила в Польщі подружжя Менделів, і перш ніж постав із мертвих її брат Самуель. Беласко належала хоча й не до найбільш сановитих, зате до найзаможніших родин Сан-Франциско, яка знала свій родовід ще з часів золотої лихоманки. З-поміж їхніх предків вирізнявся такий собі Девід Беласко, театральний режисер і продюсер, імпресаріо та автор понад ста п’єс, котрий у тисяча вісімсот вісімдесят другому році поїхав з міста й підкорив Бродвей. Прадід Ісак належав до гілки, що залишилася в Сан-Франциско, вкорінилася тут і збила капітал завдяки солідній адвокатській конторі та вдалим інвестиціям.
Як усі мужчини в родині, Сет мусив працювати в конторі, хоча йому бракувало бойового інстинкту попередніх поколінь. Він вивчився на адвоката мимо волі й займався юриспруденцією, бо йому було шкода клієнтів, а не через віру в правосуддя чи зажерливість. Його сестра Пауліна, на два роки молодша, була краще підготовленою для такої невдячної роботи, але це не увільняло його від обов’язків перед фірмою. В свої тридцять два роки Сет так і не споважнів, як дорікав йому батько; він залишав найзаплутаніші справи сестрі й розважався, тринькаючи гроші та пурхаючи від однієї до іншої з півдюжини тимчасових подружок. Сет вихваляв свій поетичний хист і вправність мотогонщика, справляючи враження на дівчат і лякаючи їхніх батьків, однак не збирався відмовлятися від надійних статків, які забезпечувала робота в адвокатській конторі. Сет був не циніком, а просто лінивим до праці й легковажним майже в усьому іншому. Він перший здивувався, коли завважив, що в портфелі, з яким ходив на судові засідання, росте стос аркушів. Важкий шкіряний портфель брунатного кольору з золотою монограмою діда був анахронізмом у добу комп’ютерів, проте Сет носив портфель, вірячи в його чудодійні сили, і тільки їхнє втручання пояснювало зростаючий обсяг рукопису. Слова з’являлися самі в плодовитому череві портфеля й спокійно блукали в просторі його уяви. Це були двісті п’ятнадцять нашвидкуруч списаних аркушів, які Сет не завдавав собі клопоту виправити, бо його план полягав у тому, щоб переповісти все, що вдасться витягти з бабусі, додати щось від себе, а тоді заплатити якомусь письменникові, котрий залишиться за лаштунками, й сумлінному видавцеві, аби ті надали книжці форми та блиску. Цих аркушів не існувало б, якби не Ірина, яка не лише наполегливо бажала їх прочитати, а й мала нахабство критикувати, що змусило Сета регулярно продукувати десять-п’ятнадцять сторінок, і поки ті накопичувалися, він, не ставлячи перед собою такої мети, перетворювався на романіста.
Сет був єдиним членом родини, за яким Альма нудилася, хоча й не зізнавалася собі в цьому. Коли він кілька днів не телефонував чи не приїздив, у старої псувався настрій, і вона швидко вигадувала причину, щоб покликати Сета до себе. Внук не змушував себе чекати. Він налітав, наче буревій — мотоциклетний шолом під пахвою, волосся розкуйовджене, щоки почервонілі, в руках якісь дрібнички для бабусі та Ірини: ласощі, мигдалеве мило, папір для малювання, відео про зомбі з іншої галактики. Коли дівчини не було, Сет вочевидь засмучувався, проте Альма вдавала, ніби не помічає цього. Молодик зазвичай вітався з бабусею, поплескуючи її по плечу, а та у відповідь щось бурмотіла; вони спілкувалися, наче двійко друзів — щиро, по-змовницьки — не проявляючи своєї взаємної любові, бо вважали це кітчем. Теревеніли подовгу, не церемонячись, як дві кумасі-пліткарки: спершу швидко обговорювали останні новини, в тому числі й ті, що стосувалися родини, а тоді одразу переходили до найцікавішого. Без кінця згадували міфічне минуле, що складалося з невірогідних епізодів та історій, подій і осіб тих часів, коли Сет ще не народився. З онуком Альма була велемовною оповідачкою, згадувала будинок у Варшаві, де минули перші роки її життя, із похмурими кімнатами, масивними меблями та служницями в уніформах, які безшумно, не підводячи очей, прослизали вздовж стін, але неодмінно додавала й химерного золотавого поні з довгою гривою, якого начебто зварили в часи голоду. Альма воскрешала в пам’яті прадіда й прабабцю Менделів і повертала їм усе, що забрали нацисти; вона садовила їх за пасхальний стіл зі срібними свічниками та приборами, французькими келихами, баварською порцеляною й вишитою черницями з якогось іспанського монастиря скатертиною. Альма так красномовно переповідала найтрагічніші епізоди, що Сетові та Ірині здавалося, ніби вони разом із Менделями долають шлях до Треблінки; їдуть із ними у вантажному вагоні поміж сотень нещасних, зневірених, спраглих людей, без повітря й світла, блюючи, випорожнюючись, агонізуючи; голі входять із ними до камер жаху і зникають разом із ними цівками диму. Альма розповідала і про прадіда, Ісака Беласко, котрий помер навесні — тієї ночі снігова буря знищила його сад; і про його подвійний похорон, бо під час першого не вистачило
