Імперіум - Крістіан Крахт
Можливо, обидва вегетаріанці відчули один одного, ще не усвідомивши цього, так начебто через тонку перегородку між їхніми головами пройшов своєрідний електричний струм. Звичайно, Гелсі був генієм, як і Енґельгардт. От тільки у світі часто буває так, що геній одного світ визнає, бо його ідея, як і влучно розказаний жарт, не забувається, шириться та розповсюджується, наче якийсь вірус, а геніальність іншого лише животіє в найскрутніших обставинах. Брати Келлоґ, коли виряджали Гелсі на інший край світу, були переконані, що спосіб мислення цього підопічного надто радикальний для їхнього часу, проте вони, безсумнівно, любили його, десь так, як можна собі уявити любов між дядьком та племінниками, та їм просто не хотілося, щоб Гелсі перебував на одному з ними континенті, адже він розкритикував їх за погляди і зазіхнув на, так би мовити, їхню мораль.
У будь-якому разі, наступного дня обоє сиділи за одним столом у їдальні пансіону, вікна якого виходили на запилену злегка похилу вулицю, а спорадичні напади злив перетворювали її на бурхливий каламутний потік. Пелюстки з розквітлих апельсинових дерев несло вулицею, вони лишалися купками перед пансіоном, сьогодні також, бо йшла неймовірно сильна злива, і Енґельгардт, старанно заваривши собі горнятко «священної землі», мав намір провести цілий день у пансіоні та приготуватися до заслуженого від'їзду з Австралії.
Гелсі зацікавлено завів із ним розмову, запитавши, що це за екстракт, який Енґельгардт собі приготував, і той розповів, що це «священна земля»; загалом можна брати будь-який ґрунт, якщо немає оригінального продукту з Німеччини, у ньому всі мінерали, потрібні організму, бо відвідування так званої цивілізації висотує з нього всі речовини, і лише так Енґельгардт може залишатися здоровим. Але ж хіба він живе не в цивілізованому місці, поцікавився Гелсі, на що отримав гонористу й невимушену відповідь, що Енґельгардт фундатор і очільник ордену Сонця й має плантацію кокосових пальм у німецькій колонії північніше від Австралії, тобто все залежить від того, як визначати цивілізацію. Щира правда, погодився Гелсі та спитав дозволу скуштувати «священної землі». Він вегетаріанець і завжди радий спробувати новий продукт, у процесі виготовлення якого не постраждала жодна тварина.
Ідея Гелсі, яку він озвучив Енґельгардту під час спільно розпитої «священної землі», полягала в тому, щоб винайти таку пасту зі спецій — виключно з рослинних компонентів, звісно, — яку можна було б намазувати на хліб, і в такий спосіб не лише вилікувати всіх, молодих і старих, від жадоби до м'яса, але й зробити цю пасту такою, щоб її смак справді був схожий на, скажімо, «М'ясний екстракт Лібіґа», що ним намазують тости до сніданку.
Цей новий смачний і багатий на вітаміни продукт харчування із солоду і дріжджів, пастеризований і законсервований у скляну тару, створив би — і саме це було, власне, ідеєю Гелсі, оскільки, як він вважав, за кожною величною думкою, що змінює світ, має стояти ще одна прихована думка — нову людину, здорову й сильну, вегетаріанця, котрий уже не нестиме відповідальність за розпачливі волання безправних тварин. Коротко кажучи, Гелсі хотів здійснити перевиховання сучасників за допомогою обдурювання смакових рецепторів. Перед його духовним зором поставала темно-брунатна субстанція з дріжджів, яка варилася у великих чанах по всьому світу на виключно для цього збудованих фабриках (адже пасту доведеться виготовляти у величезній кількості). З одного боку, Енґельгардт був зворушений довірою, яку Гелсі виявив до нього, хоч вони зазнайомилися лише десять хвилин тому (ми не будемо враховувати ніч, протягом якої обоє, не знаючи цього, спали голова до голови, випускаючи еманації один на одного). Певною мірою ця місіонерсько-вегетаріанська ідея, висловлена юним адвентистом, не надто відрізнялася від власних уявлень Енґельгардта.
Ось уже кілька тижнів він, Гелсі, роздумував про гарну назву, але досі не знайшов доброї. От у нього є, будь ласка, папірець із різноманітними назвами, більшість із яких викреслено. Чи в Енґельгардта, бува, не знайдеться вдала ідея? Звучання має нагадувати про здоров’я, з гармонійною послідовністю приголосних та голосних. Якщо так, то він, Гелсі, просить подарувати цю ідею. У відповідь Енґельгардт запропонував молодому американцеві вирушити з ним до Нової Померанії та на пробу три місяці прохарчуватися кокосовими горіхами. Протягом цього часу він матиме можливість подумати і про пасту, її виробництво (може, її вийде виготовляти з копрової пасти?) і подальше розповсюдження на ринку. Про відповідну назву для продукту вони вже разом можуть подумати на Кабаконі. І ще: там увесь час можна бути голим.
Коротко кажучи, Гелсі дистанціювався й відхилив усі пропозиції. Йому вельми шкода, але його вегетаріанство походить радше з пуританської традиції і скероване в прагматичний прокапіталістичний реалізм. Його тіло — це не есенціальний вияв власної філософії; так, звичайно, це тіло існує, проте немає жодної потреби для цього лягати голим у пісок десь на пляжі, бо ж так нікого не переконаєш. А його співрозмовник, коли дозволите так сказати, як і всі романтики, — егоїст на шопенгауерівський кшталт.
Мить Енґельгардт сидів навпроти Гелсі, не ворушачись і лише розриваючи його папірець з різноманітними назвами на дедалі менші клаптики, а потім почав закидати бідного янкі звинуваченнями (адже ніщо не вражає так прицільно й боляче, аніж чиїсь ідеї, аналогічні власним). Він — просто ворог життя за Кальвіном, і взагалі, хто буде мастити якусь пасту
