Розкажи все - Чак Паланік
У бойовому порядку на кухонному столі вишикувалися різноманітні нагороди й пам’ятні подарунки — з потьмянілого золота й срібла, демонструючи різну міру запиленості й зневаження. Серед них опинилися й відкритий флакон срібного лаку, й брудна ганчірка для полірування.
Тримаючи щось в обох руках, які вона ховає за спиною, моя міс Кеті каже:
— Я купила тобі подарунок... — І вона робить крок убік, демонструючи коробку, обгорнуту срібною фольгою, перев’язану широкою смужкою червоного оксамиту, зав’язану так, щоб утворити бант завбільшки з капустину. Бант глибокого червоного кольору, наче троянда.
Погляд міс Кеті переходить на нагороди, і вона каже:
— Викинь це сміття, будь ласка. — Вона каже: — Просто спакуй усе це і сховай десь. Мені більше не потрібна любов першого-ліпшого незнайомця. Я знайшла любов ідеального чоловіка...
Тримаючи загорнутий пакунок перед собою, пропонуючи мені коробку, загорнуту у фольгу й перев’язану червоним оксамитом, міс Кеті заходить до кімнати.
На сторінці сценарію Лілі Гелман тримає Освальда в «повному нельсоні»[107] — його руки скручені й заведені йому за голову. Одним швидким, широким ударом ноги Лілі підсікає Освальда, і він падає на підлогу, де вони продовжують боротьбу, дряпаючи одне одного на запиленому бетоні — обидва поруч із зарядженою рушницею.
Міс Кеті ставить пакунок на кухонний стіл біля мого ліктя і каже:
—З днем народження. — Вона підштовхує коробку, так що вона врізається в мою руку, й каже: — Відкрий.
У сценарії Гелман Лілі робить надлюдське зусилля і несамовито кричить. Тиша пакгаузу порушується тільки хрюканням та важким диханням, похмурим звуком боротьби — іронічний контраст до аплодисментів і фанфар, звуків труб загонів на марші, розмитих фігур жінок-тамбурмажорів, які йдуть, високо піднімаючи ноги і розмахуючи хромованими жезлами, які спалахують і крутяться на палючому техаському сонці.
Не підводячи очей від сторінки, я кажу, що сьогодні не мій день народження.
Переводячи погляд з однієї нагороди на іншу, моя міс Кеті каже:
— Усі ці «Досягнення за життя»... — Її рука поринає в невидиму кишеню її пеньюара і зявляється знову з гребінцем. Міс Кеті проводить гребінцем по своєму фарбованому у золотавий колір волоссю, біля коренів якого вже можна побачити стрічку сивини, віком у день чи два, потім відводить гребінець від голови, дозволяючи довгим локонам упасти на плечі, і каже: — ...усі ці «Внески за життя» примушують мене відчувати ніби... померлою.
Не чекаючи на мене, міс Кеті каже:
— Дозволь, допоможу, — і вона сіпає за стрічку.
Одним жестом моя міс Кеті розпускає чудовий бант, підчіплює срібний папір, відриває фольгу від коробки. Вона знімає кришку з коробки, і я бачу складки чорної матерії. Чорна сукня завдовжки до коліна. А під нею лежить фартух із нагрудником, із накрохмаленого білого льону, і маленький чепчик, з якого стирчать шпильки для волосся.
Запах її волосся, її шкіри, натяк на «Бей рам», одеколон Вебстера Карлтона Вестворда III. Пако користувався «Роман бріо». Сенатор користувався «Олд лайм». До сенатора, член «Джаз-бенду колишніх» номер п’ять, Теренс Террі, користувався «Інґліш лезер». Сталевий магнат користувався одеколоном «Кнайз».
Залишивши сукню на столі, міс Кеті проходить по сцені вправо, все ще розчісуючи волосся, туди, де стає на носки рожевих домашніх туфель і тягнеться до телевізора на морозильній камері. Екран загоряється, коли вона вмикає прилад, і обличчя Пако Еспозіто набуває форми, так само поступово, як риба, що випливає до поверхні темного ставка. Чоловічий еквівалент діамантового намиста — стетоскоп — висить у нього на шиї. Маска хірурга запхнута під підборіддя. Все ще тримаючи скривавлений скальпель, Пако проштовхує свого язика до горла інженю Джинн Іґелз[108], яка одягнена в уніформу в червону й білу смужки.
«Я не хочу, щоб агентство з розміщення капіталу здогадалося, що ти більше, ніж служниця», — каже моя міс Кеті. Вона переводить круглий перемикач на інший телеканал, де Теренс Террі танцює головну партію в батальйоні Люнебурґа проти Наполеона в битві під Ватерлоо. Все ще проводячи гребінцем по волоссю, міс Кеті перемикає на третю станцію, де з’являється вона сама, Кетрін Кентон, у чорно-білому кіно, грає роль матері Ґрір Ґарсон у ролі Луїзи Мей Алькот проти Леслі Говард у біографічному фільмі про Клару Бартон.
Вона каже: гав, хрю, куд-кудах... Крістіна і Майкл Кроуфорд[109].
— Ніщо, — каже міс Кеті, — так не допомагає жінці виглядати молодшою, як коли вона тримає власного дорогоцінного новонародженого.
Куд-кудах, дзж-ж, іа-іа... Марґо Меррілл.
Знову клацає перемикач, і по телевізору з’являється міс Кеті, загримована під давню мумію, вкрита зморшками з латексу, — вона піднімається із саркофага з пап’є-маше, вкритого ієрогліфами, щоб загрожувати Олівії де Гевіленд, яка кричить і плаче.
Я питаю її — новонародженого чого?
У-у-ху, цвірінь, му... Джозефін Бейкер і вся її сім’я Райдуги[110].
У швидкому кадрі-вставці ми бачимо таке: сукня, там, на кухонному столі, цей подарунок — вона вкрита довгими золотаво-каштановими волосками того насиченого кольору червоного дерева, якого волосся набуває тільки тоді, коли воно мокре. Відкинута обгортка, смужка й гребінець — я маю їх підібрати. Чорна сукня — це ж уніформа покоївки.
Моє становище в цьому домі зовсім не відповідає посаді простої покоївки, чи куховарки, чи фрейліни. Мене в жодному разі наймали не як служницю.
Це не подарунок на день народження.
— Якщо в агентстві мене запитають, думаю, назву тебе au pair[111] — каже міс Кеті, стоячи навшпиньки, майже притуляючись носом до власного зображення на телеекрані. — Мені дуже подобається це слово... au pair — каже вона. — Воно звучить майже... по-французьки.
У сценарії Лілі Гелман, охоплена жахом, дивиться, як президент Джон
