Розлучення. Ти не отримаєш дочку - Ольга Вісмут
— Оксан? — мене підхоплює Інга. — Ти як?
— В голові… паморочиться, — кажу слабким тоном.
— Стривай, зараз розберуся.
Вона допомагає мені сісти на диванчик. Потім хапає Анжелу за лікоть:
— Так, ану, давай-но на вихід, навіжена, поки я охорону не покликала.
— Це я покличу охорону, — та виривається, але Інга завзято тягне її до дверей. — Гей, відпустіть мене! Що ви собі дозволяєте! Я вагітна!
Не хочу це чути. Затикаю вуха долонями. Але крізь них просочується верескливий голос брюнетки:
— У нас із Назаром буде дитина! Він мене кохає! Він сам мені казав! А з тобою живе із жалю!
— Все, вільна, — цідить подруга.
Лунає стукіт дверей. Потім хтось, вочевидь, Анжела, починає тарабанити в них з того боку.
— Мати, не слухай її. Мало яких божевільних носить земля.
Підіймаю згаслий погляд на Інгу. Хитаю головою:
— Я її вже бачила. Вона мені фото надіслала, де Назар із нею в ліжку.
Мій голос тремтить від емоцій.
— А сам Назар що каже? — хмуриться Інга.
— Що це фотошоп…
— Ну, ось бачиш? Кому ти більше віриш, їй чи чоловікові?
Не встигаю відповісти.
Тому що двері відчиняються, у роздягальню знову залітає Анжела.
— Хочеш доказів? — кричить вона так, що жінки в холі обертаються на наш бік. — У нього є родимка! Просто між сідниць! Розповісти, як я її вперше побачила?
Я болісно червонію. Здається, погляди всіх випадкових свідків спрямовані на мене. Хтось дивиться зі співчуттям, хтось — із цікавістю.
А Анжела переможно посміхається:
— Так, я багато чого знаю про Назара. Знаю, що і як він любить у ліжку!
На очі навертаються сльози. Якби не Інга, яка накидає куртку мені на плечі, то не знаю, як би зараз стрималася.
— Не слухай її, ходімо, — подруга обіймає мене й допомагає підвестися.
Я ледве переставляю задерев’янілі ноги.
Не хочу вірити в те, що почула, але розумію, що дурити себе теж не можна. Родимка справді є. І дізнатися про неї можна, тільки якщо Назар роздягнеться.
Ця думка остаточно вибиває мене з колії.
Як би я зараз зарозуміло не трималася — Назар мене зраджує. Час це прийняти.
