Про любов. Школа пані Фреймут - Ольга Фреймут

11. Енід Блайтон 1897

12. Олена Блаватська 1831

13. Степан Процюк 1964

14. Джон Голсуорсі 1867

15. Вальтер Скотт 1771

16. Юрій Іздрик 1962

17. Андрій Кузьменко, Скрябін, 1968

18. Браян Олдіс 1925

19. Габріель Шанель 1883; Джон Драйден 1631

20. Валерій Шевчук 1939

21. Володимир Гадзінський 1888

22. Рей Бредбері 1920

23. Осип Маковей 1867

24. Хорхе Борхес 1899

25. Павло Загребельний 1924; Володимир Дрозд 1939

26. Хуліо Кортасар 1914; Земфіра 1976

27. Іван Франко 1856; Теодор Драйзер 1871

28. Дмитро Загул 1890

29. Юлія Пастушенко 1897; Людмила Старицька-Черняхівська 1868

30. Мері Шеллі 1797

31. Вільям Сароян 1908

Мій перший університетський есей.

За нього отримала екзамен автоматом.

...Чого я таке написала? Аборт ніколи не робила. І не зроблю. І подругу відмовлю. Навіть, якщо дитина від маніяка ...

О. Фреймут

Оля Фреймут. Він подарує тобі біль

Ці холодні пальці дощу нахабні. І він був такий схожий на дощ. Змушував рятуватися, а торкнувшись тіла аж до душі, — зникав.

І зник. А їй тільки п’ятнадцять. І вже втратили силу цитовані їй слова Екзюпері: «Ти назавжди береш відповідальність за тих, кого приручив». Вона намагається сміливо прийняти самотність, це щасливе горе, частину його, яка зараз горнеться у лоні до серця.

Усі ці блискавичні постаті й машини, швидкі й повільні кроки у сніг, десь кричать ворони, лунають слова, не чутні на німих безликих обличчях… мамина рука, що цього разу веде не в казку. Погляд розгублено шукає визначення болю, який зараз вона відчує: «Кафедра акушерства і гінекології». Вона усвідомлює, відчуває, що перетворюється на свою маму. Їх поєднує спільний злочин — убивство. Тепер мати плюндрує її душу, відбирає підтримку, на яку вона сподівалась, а вона йде вбивати частину його.

Знаєш, тут багато таких, як вона. Добре, що недоречно піднімати їхні важкі погляди удаваним «доброго дня». Вони чужі. Але вони теж убивці.

Вона востаннє прислуховується до плачу їхнього хлопчика; так, у нього міг бути син. Вона цілувала любовно його ніжні невагомі рученята. Лікар у костюмі смерті здійснює вирок. У коридорі стоїть мама, тримає її пальто. Воно не важке — їй тільки п’ятнадцять.

Львів, 2001 рік

Цей твір Агати Крісті — нагода пильно придивитися до того, хто поруч... І. Як важливо мати «заначку», приховані від усіх заощадження. Не на «чорний», а на «егоїстичний день».

О. Фреймут

Агата Крісті. Вілла «Філомела»

Переклала Тетяна Марченко

— Бувай, люба!

— Хай щастить, коханий!

Алекс Мартін стояла, опершись на маленьку просту хвіртку і спостерігала за тим, як постать її чоловіка віддалялася дорогою до села.

Він уже повернув і зник з овиду, та Алекс так і стояла, недбало прибравши з обличчя пасмо пишного каштанового волосся. Її мрійливий погляд був спрямований у минуле. Алекс Мартін не була вродливою, навіть, власне кажучи, не була гарненькою. Але її обличчя, обличчя жінки вже не першої молодості, набуло віднедавна таких сяйва й м’якості, що її колишні колеги по офісу заледве могли її впізнати. Міс Алекс Кінг була акуратною і діловою молодою леді, вправною, дещо різкою, але явно тямущою і практичною.

У житті Алекс довелося нелегко. Протягом п’ятнадцяти років, з вісімнадцяти до тридцяти трьох, їй довелося утримувати себе (а впродовж семи років ще й матір-інваліда,) працюючи друкаркою-стенографісткою. Саме ця боротьба за виживання загострила м’які риси дівочого обличчя.

Був у її житті й роман, свого роду, з колегою-клерком Діком Віндіфордом. Як жінка прониклива, Алекс завжди знала, що він до неї не байдужий, хоч і не показувала цього відкрито. Для світу вони були не більш як друзі. Зі своєї мізерної зарплатні Дікові доводилось оплачувати навчання брата, тож годі було й думати про одруження.

І тоді, несподівано, порятунок від буденних тягарів прийшов до дівчини неймовірним чином. Далека родичка померла й залишила свої гроші Алекс. Цих кількох тисяч фунтів вистачало для річного прибутку в п’ятсот фунтів. Для Алекс це були свобода, життя, незалежність. Тепер їй і Дікові не доведеться більше чекати.

Уявляючи майбутнє, Алекс щоразу була майже певна, що вона стане Діковою дружиною. Вони, на її думку, симпатизували одне одному, але були розважливими людьми. Часу достатньо, нікуди поспішати. Так минали роки.

Однак реакція Діка виявилася неочікуваною. Якщо він і раніше не намагався відкрито заговорити про свої почуття, то тепер здавався ще менш готовим це зробити. Він уникав її, зробився понурим і замкнутим. Алекс швидко зрозуміла, в чому річ. Вона стала забезпеченою жінкою. Тактовність і гордість не дозволяли Дікові посвататись до неї. Він не перестав їй подобатися. Навпаки, вона почала подумувати над тим, чи самій не зробити перший крок, коли несподіванка вдруге постукала в її двері.

Через друзів вона познайомилася з Джеральдом Мартіном. Він нестримно закохався в неї, і вже через тиждень вони заручились. Алекс, яка вважала себе не не з тих, що «отак запросто закохуються», була підкорена.

Сама того не бажаючи, вона збурила пристрасть у свого попереднього коханого. Дік Віндіфорд прийшов до неї, киплячи від люті.

— Цей чоловік абсолютний незнайомець! Ти нічого про нього не знаєш!

— Я знаю, що кохаю його.

Як ти можеш це знати через тиждень після знайомства?!

— Не всім потрібно одинадцять років, аби зрозуміти, що вони кохають дівчину, — сердито відповіла Алекс.

Його обличчя побіліло.

— Ти була мені небайдужа з моменту зустрічі. Я думав, що теж небайдужий тобі.

Алекс була чесною.

— І я так гадала, — зізналася вона. — Але, видно, тому, що не знала, яким буває кохання.

Тоді Дік знову не втримався. Благання, просьби, навіть погрози проти того, хто посів його місце. Алекс зачудовано дивилася на вулкан, який ховався під стриманою зовнішністю людини, що її, здавалося, вона знала дуже добре.

Цього сонячного ранку вона, спершись на хвіртку, думала про ту розмову. Вона була заміжня місяць і весь цей час ідилічно щаслива. Та все ж у мить відсутності чоловіка, який став центром її світу, дрібка тривоги домішалася до її ідеального щастя. Причиною тієї тривоги був Дік Віндіфорд.

Тричі від дня весілля їй снився той самий сон. Обставини щораз були інші, та головна ідея — та сама. Вона бачила, що її чоловік лежить замертво, а Дік Віндіфорд стоїть над ним, і знала — чітко і ясно,