Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Місіс Б’ют, певна річ, вважала себе однією з найдоброчесніших жінок в Англії, і сторонні могли багато чого повчитися, дивлячись на її щасливу родину. Дівчата були такі веселі, такі чемні, такі виховані й скромні! Марта чарівно малювала квітки й забезпечувала своїми творами половину добродійних базарів у графстві.
Емма була справжньою Сапфо, і її вірші в гемпшірському «Телеграфі» оздоблювали поетичний куточок тієї газети. Фанні й Матильда співали дуети, а матінка акомпанувала їм на фортепіано; тоді Марта й Емма, обнявшись, захоплено слухали.
Ніхто не бачив, як сердешні дівчата товкли вдома ті дуети і як суворо муштрувала їх мати цілими годинами. Одне слово, місіс Б’ют зустрічала свою долю з веселим лицем і якнайдоброчесніше дотримувалася зовнішньої пристойності.
Усе, що могла зробити добра й порядна мати, місіс Б’ют робила. Вона гостинно приймала в себе яхтсменів із Саутдауна, пасторів із Вінчестерського собору й офіцерів з сусідніх казарм. Вона намагалася заманити до себе адвокатів під час виїзних судових сесій і заохочувала Джіма приводити додому своїх приятелів, з якими той брав участь у полюванні. Чого тільки не зробить мати для добра своїх коханих діточок! — Зрозуміло, що така жінка не вельми зналася зі своїм дівером, жахливим баронетом із замку. Б’ют цілком порвав стосунки з братом, та й усе графство цуралося сера Пітта, для якого він став ганьбою. З роками баронетова відраза до порядного товариства ще збільшилась, і замкову браму не відчиняли більше для жодного джентльменського екіпажа, відколи баронетів син Пітт і леді Джейн, як годилося, відвідали його після весілля.
Це були дуже невдалі відвідини, про які потім молоде подружжя згадувало з жахом.
Пітт з похмурим виглядом попросив дружину нікому про них не розповідати, і тільки через місіс Б’ют, яка й далі знала геть усе, що робилося в замку, стало відомо, як сер Пітт прийняв свого сина і невістку.
Поки вони їхали парковою алеєю в показній ошатній кареті, Пітт, обурюючись і лютуючи, помітив великі прогалини між деревами — своїми деревами, — які старий баронет вирубав, навіть не порадившись з ним. Парк здавався дуже занедбаним і спустошеним. Доріг ніхто по лагодив, і чепурний екіпаж, розбризкуючи болото, застрягав у калюжах. Просторий майданчик перед терасою і східцями до парадних дверей почорнів і вкрився мохом; колись рівненькі квітники заросли бур’яном і здичавіли. Віконниці були зачинені майже по всій чільній стіні будинку, а засув у дверях відсунули аж після довгих дзвінків. Якась особа в стрічках майнула вгору дубовими сходами, коли Горокс нарешті впустив спадкоємця Королевиного Кроулі та його дружину в оселю їхніх предків. Він повів їх у так звану «бібліотеку» сера Пітта, і чим ближче Пітт і леді Джейн підходили до неї, тим дужче чути було тютюновий дим.
Сер Пітт не зовсім здоровий, — провинним тоном мовив Горокс, натякнувши гостям, що в його пана болить-поперек.
Бібліотека виходила на головну алею парку. Сер Пітт стояв біля відчиненого вікна і на всі заставки лаяв звідти Піттових форейтора та служника, які, певне, лаштувалися зсаджувати речі.
Не занось сюди жодної з них, Такере! — горлав він, показуючи люлькою, яку тримав у руці, на валізи. — Це-тільки ранковий візит, чуєш, йолопе! Господи, які ж побиті копита в коней! Невже в заїзді не знайшлося нікого, хто б їх трохи зачистив? Здоров, здоров, Пітте! Як ся маєте, голубко? Приїхали відвідати мене, старого, ге? Ба, а писочок у вас таки гарненький! Ви зовсім не схожі на ту стару шкапу, свою матінку. Ходіть-но поцілуйте старого Пітта, як слухняне дівчатко.
Ті слова трохи збентежили невістку, та й кого не збентежила б думка про обійми неголеного, просякнутого тютюном старого діда! Але вона згадала, що її брат, Саутдаун, теж має вуса й курить сигари, і терпляче витримала ті вияви прихильності.
Пітт погладшав, — зауважив баронет. — Він читає вам, голубко, проповіді? Сотий псалом, вечірню молитву— читаєш, Пітте? Принеси келих мальвазії і тістечок для леді Джейн, Гороксе! Ну, чого ти стовбичиш, йолопе, витріщаєш очі, як ситий кабан? Я не запрошую вас лишатися в мене, голубко, вам і самим тут було б незатишно, та й нам з Піттом цього не треба. Я старий, маю свої звички, люблю попахкати люлькою, пограти ввечері у триктрак.
Я вмію грати в. триктрак, сер, — засміялася леді Джейн. — Я грала зі своїм татом і з міс Кроулі. Правда ж, містере Кроулі? — Леді Джейн уміє грати в ту гру, яка, видно, так вам подобається, — згорда відповів Пітт.
Однаково не варто залишатися. Ні, ні, вертайтеся краще в Грязьбері й ощасливте місіс Рінсер або їдьте в пасторський дім, на обід до Б’юті. Запевняю вас, він буде безмежно радий. Він вам такий вдячний за те, що ви загарбали всі гроші, старої леді, га-га-га! Трохи з них треба буде витратити, позалатувати дірки в замку, коли я вріжу дуба.
Я побачив, сер, — мовив Пітт, підвищивши, голос, — що ваші люди рубають парк.
Так, так, зовсім не парко. Чудова погода, — мовив сер Пітт, раптом оглухнувши. — Я старіюся, Пітте. Та й тобі, слава богу, вже недалеко до п’ятдесятки. Але він добре тримається, правда, голубонько? Побожність, тверезість і цнота — все воно йде на користь. Не те, що я. Гляньте на мене — мені скоро вже вісімдесят, хе-хе-хе. — Він захихотів, понюхав табак, підморгнув невістці і вщипнув її за руку. Пітт спробував перевести розмову на зрубані дерева, але баронет відразу ж знов оглух.
Гай, гай, постарівся я, дуже постарівся. Цього року весь час поперек болить. Не довго вже мені топтати ряст на цьому світі. Але я радий, що ви приїхали, голубонько. Мені подобається ваше личко, в ньому немає й сліду тих гидких вилицюватих Бінкі. Я подарую вам щось гарненьке, щоб ви мали в чому з’явитись до двору.
Він пошкандибав через кімнату до шафи й витяг звідти старовинний футляр.
Нате, голубонько! — сказав він. — Ще моя мати їх носила, а потім перша леді Кроулі. Чудові перли… дочці торговця залізом я їх не давав. Ні, ні, беріть і швидше ховайте, — сказав він, тицьнув футляр невістці в руки і
