Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Читаємо онлайн Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
два тижні був щасливим чоловіком чарівної Інеси, Бускерос же, домігшись, як йому здавалося, такого щасливого завершення справи, причепився до Толедо. Я попередив кавалера про нахабство його сателіта, але дон Роке сам добре відчував, що цього разу слід бути обачливішим. Толедо дозволив йому приходити до себе, і Бускерос знав, що для збереження цього права не слід ним зловживати.

Одного дня кавалер запитав його, що то був за роман, якому герцоґ Аркос віддавався стільки років, і чи дійсно та жінка була такою чарівною, що змогла так надовго прив’язати до себе герцоґа.

Бускерос набрав поважного вигляду й сказав:

— Ваша вельможність, без сумніву, сильно переконана в моїй відданості, якщо запитує мене про таємницю мого колишнього опікуна. З іншого боку, я горджуся таким близьким знайомством з вашою вельможністю, аби не сумніватися, що певного роду легкість, яку я помітив у вашому поводженні з жінками, ніяким чином не стосуватиметься мене і що ваша вельможність не захоче наразити на небезпеку свого вірного слугу, розголосивши таємницю.

— Сеньйоре Бускерос, — відповів кавалер, — я зовсім не вимагав від тебе панегірика.

— Я знаю, — сказав Бускерос, — але панегірик вашій високості завжди знайдеться на вустах тих, які мали честь зав’язати з вами знайомство. Історію, про яку ваша вельможність запитує мене, я почав розповідати молодому неґоціанту, якого ми так недавно поєднали з прекрасною Інесою.

— Але не закінчив її. Лопес Суарес повторив її малому Аваріто, який і мене з нею познайомив. Ти зупинився на тому, як Фраскіта розповіла тобі свою історію в саду, а герцоґ Аркос, переодягнений її приятелькою, підійшов до тебе й сказав, що йому йдеться про прискорення виїзду Корнадеса і що він хоче, аби той не обмежився паломництвом, а покутував якийсь час в одному зі святих місць.

— Ваша вельможність, — перервав його Бускерос, — має дивовижну пам’ять. Дійсно, саме з цими словами звернувся до мене ясновельможний герцоґ; однак оскільки історія дружини вже відома вашій вельможності, то для збереження порядку випадає, щоб я приступив до історії чоловіка й розповів, у який спосіб він познайомився зі страшним пілігримом по імені Ервас.

Толедо сів і додав, що він заздрить герцоґу, що той мав таку коханку, якою була Фраскіта, що він завжди любив зухвалих жінок, а ця перевершує в зухвалості всіх, яких він знав раніше. Бускерос багатозначно посміхнувся, після чого почав так:

Історія Корнадеса

Чоловік Фраскіти був сином жителя Саламанки; його ім’я було справді пророчим[45]. В одній з міських установ він довго займав якусь другорядну посаду й водночас вів невеличку гуртову торгівлю, постачаючи товари кільком крамарям. Потім він дістав значний спадок і, як більшість своїх земляків, вирішив віддатися виключно байдикуванню. Всі його труди полягали у відвідуванні костелів, публічних місць і курінні сиґар.

Ваша вельможність, мабуть, скаже, що Корнадес з таким надзвичайним уподобанням до спокою не повинен був одружуватися з першою ліпшою вертихвісткою, яка пускала йому очима бісики через вікно; але саме в цьому й полягає велика загадка людського серця, що ніхто не робить того, що мав би робити. Один усе щастя вбачає в шлюбі, протягом усього життя роздумує над вибором і нарешті помирає неодруженим; другий присягається ніколи не женитися, а проте заводить собі одну дружину за другою. Саме так одружився й наш Корнадес. Спочатку щастя його неможливо було описати; проте невдовзі він почав шкодувати, особливо коли побачив, що на шиї в нього сидить не тільки граф де Пенья Флор, але ще й його тінь, яка, на нещастя бідолашного чоловіка, вирвалася з пекельної геєни. Корнадес засумував і ні з ким не розмовляв. Незабаром він звелів перенести своє ліжко в кабінет, де в нього стояв аналой і кропильниця. Вдень він рідко коли бачився з дружиною і частіше, ніж будь-коли, ходив до костелу.

Одного дня він стояв поряд із якимось пілігримом, який втупився в нього таким жахливим поглядом, що Корнадес, охоплений неспокоєм, повинен був вийти з костелу. Увечері він знову зустрів його на прогулянці й від того часу зустрічав його завжди і всюди. Де б він не опинився, нерухомий і пронизливий погляд пілігрима завдавав йому невимовних мук. Нарешті Корнадес, подолавши вроджену несміливість, сказав:

— Сеньйоре, якщо ти не перестанеш мене переслідувати, я поскаржуся на тебе алькальдові.

— Переслідувати! Переслідувати! — відповів пілігрим понурим замогильним голосом. — Тебе справді переслідують — але твої сто дублонів, які ти заплатив за голову, і замордований чоловік, який помер без відпущення гріхів. Ну, що? Я не вгадав?

— Хто ти? — запитав Корнадес, охоплений страхом.

— Я — осуджений на вічні муки, — відповів пілігрим, — але покладаю надію на милосердя Боже. Чи ти чув колись про вченого Ерваса?

— Доходила до моїх вух його історія, — сказав Корнадес. — Це був безбожник, який погано скінчив.

— Саме так, — сказав пілігрим. — А я — його син, на якому від народження лежить тавро прокляття, зате я маю здатність виявляти тавро на чолі грішників і наставляти їх на шлях спасіння. Ходи зі мною, нещасна іграшко диявола, я дозволю тобі ближче мене пізнати.

Пілігрим завів Корнадеса в сад монастиря целестинців і, сівши разом з ним на лавці в одній із найбільш безлюдних алей, почав йому розповідати.

Історія Дієґо Ерваса, розказана його сином, Проклятим Пілігримом

Мене звуть Блас Ервас. Мій батько, Дієґо Ервас, якого замолоду відправили в університет у Саламанці, невдовзі став відзначатися надзвичайним захопленням науками. Незабаром він залишив далеко позаду своїх колег, а через кілька років знав більше від усіх професорів. І тоді, закрившись у своїй кімнатці з працями найславніших представників усіх наук, він поставив перед собою блаженну мету здобути таку саму славу, щоб його ім’я згадувалося серед імен найзнаменитіших учених.

До цього бажання, як бачиш, достатньо непомірного, Дієґо додав ще одне. Він хотів видавати свої праці анонімно, і лишень коли їхня цінність стане загальновизнаною, збирався відкрити своє ім’я і в одну мить здобути славу. Захоплений цими намірами, він вирішив, що Саламанка — не той горизонт, на якому має яскраво блищати зірка його призначення, і звернув свої погляди до столиці. Там, без сумніву, люди, обдаровані ґенієм, діставали належну їм шану, поклоніння загалу, довіру міністрів і навіть королівську милість.

Тому Дієґо уявив собі, що тільки столиця зможе справедливо оцінити його

Відгуки про книгу Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: