Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Седекія вже про все знав. Сара з тривогою чекала мого повернення; побачивши мене закривавленого, вона зблідла й кинулася мені на шию. Старий довго мовчав, струшував головою, наче шукав якусь думку, нарешті сказав:
— Я присягнувся, що Сара буде твоєю, якщо ти подвоїш довірені тобі гроші? Що ж ти з ними зробив?
— Не моя вина, — відповів я, — якщо непередбачений випадок знівечив мої наміри; я захищав твоє добро, ризикуючи власним життям. Можеш порахувати гроші, ти нічого не втратив, є навіть певний прибуток, про який, щоправда, не варто згадувати порівняно з тим, що нас чекало.
Тут у мене раптом майнула щаслива думка; я вирішив кинути одразу все на шальку терезів і додав:
— Однак якщо ти хочеш, щоб сьогоднішній день був прибутковим, я можу іншим способом компенсувати збитки.
— Як це? — заволав Седекія. — Розумію, це, певно, знову якісь вигадки, які закінчаться так само, як і попередні.
— Нічого подібного, — відповів я, — зараз ти сам переконаєшся, що ціна, яку я тобі пропоную, є справжньою.
З цими словами я поспішно вибіг і тут же повернувся, несучи під пахвою мою бронзову шкатулку. Седекія уважно дивився на мене, усмішка надії майнула на устах Сари, я ж тим часом відкрив шкатулку, вийняв папери, які в ній були, й, роздерши їх надвоє, подав старому. Седекія миттю зрозумів, про що йдеться, судомно стиснув папери в руці, вираз неймовірного гніву з’явився на його обличчі, він підвівся, хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Вирішувалась моя доля. Я впав старому до ніг і почав обливати їх слізьми.
Побачивши це, Сара стала на коліна біля мене й, сама не знаючи чому, уся заплакана, стала цілувати дідусеві руки. Старий звісив голову на груди, тисячі почуттів переплелися в його душі, він мовчки дер папери на дрібненькі клапті, врешті підхопився й поспішно вийшов з кімнати. Ми залишилися самі, охоплені вкрай болісною непевністю. Я визнаю, що втратив будь-які надії; після того, що сталося, я розумів, що не можу залишатися в домі Седекії. Востаннє глянув я на заплакану Сару й вийшов — і раптом побачив у сінях якийсь рух і товкотнечу. Я запитав, що сталося, і мені з усмішкою відповіли, що я менш від будь-кого мав би задавати такі запитання.
— Адже це за тебе, — додали, — Седекія видає свою онуку і звелів чимшвидше підготуватися до весілля.
Можете собі уявити, як я від розпачу одразу перейшов до стану невимовного щастя. Через кільканадцять днів після цього Сара стала моєю дружиною. Мені не вистачало тільки одного — щоб мій приятель теж брав участь у такій чудесній зміні моєї долі; однак Германус, захоплений наукою Назарейського Пророка, належав до тих, котрі вигнали нас із храму, тому, незважаючи на нашу дружбу, я повинен був розірвати з ним будь-які відносини й відтоді ніколи більше не бачив його.
Після стількох перипетій мені здавалося, що я почну жити спокійним життям, тим більше, що я відрікся від ремесла міняли, яке так небезпечно далося мені взнаки. Я хотів жити за рахунок своїх багатств, але щоб не тратити часу марно, вирішив зайнятися позичанням грошей. І треба сказати, що бажаючих узяти позику не бракувало, тому прибутки я мав значні; Сара з кожним днем усе більше усолоджувала мені життя, і тут раптом несподіваний випадок повністю змінив стан справ.
Але сонце вже заходить, для вас наближається час відпочинку, мене ж кличе могутнє закляття, якому я не можу опиратися; невже настане кінець моїм мукам? Прощавайте.
З цими словами волоцюга зник у найближчій ущелині. Мене здивували його останні слова, я запитав у кабаліста, що вони означають.
— Сумніваюся, — відповів Уседа, — аби ми почули продовження пригод Вічного Жида. Цей негідник щоразу, доходячи до часу, коли він за образу Пророка був покараний вічним бурлакуванням, як правило, зникає, і ніяка сила не може його знову викликати. Останні його слова зовсім не здивували мене. Я вже певний час сам помічаю, що волоцюга дуже постарів, але ж це не доведе його до смерті, бо в такому разі що було б з вашою леґендою?
Бачачи, що кабаліст хоче перейти до зауважень які не випадає слухати добрим католикам, я припинив дальшу розмову, відділився від решти товариства й самотою повернувся до свого намету.
Незабаром прийшли усі інші, але, мабуть, не полягали одразу спати, бо я ще довго чув голос Веласкеса, який викладав Ребеці якісь математичні докази.
День сорок сьомий
Наступного дня циган сповістив нам, що чекає нову партію товару й заради безпеки вирішив якийсь час провести в цьому місці. Ми з задоволенням сприйняли цю новину, бо неможливо було в усій Сьєрра-Морені відшукати більш чарівний закуток. Зранку я вирушив з кількома циганами в гори на полювання, а ввечері, після повернення, приєднавшись до решти товариства, слухав продовження розповіді ватажка, який почав такими словами:
Продовження розповіді ватажка циган
Я повернувся до Мадрида з Толедо, який щиро пообіцяв винагородити себе за час, проведений у монастирі камедулів. Пригоди Лопеса Суареса живо зацікавили його; дорогою я розповів йому всі подробиці, кавалер уважно до всього прислухався, врешті-решт сказав:
— Певною мірою входячи в новий період життя після покути, слід би почати від якого-небудь доброго вчинку. Мені шкода того бідолашного юнака, який без друзів, знайомих, хворий, покинутий усіма, а до того ж іще закоханий, сам не знає, як дати собі раду в чужому місті. Аваріто, відведеш мене до Суареса, можливо, я йому для чогось придамся.
Намір Толедо аж ніяк не здивував мене, бо я вже давно мав нагоду переконатися в його шляхетному характері й готовності допомагати іншим.
І справді, приїхавши до Мадрида, кавалер одразу подався до Суареса. Я пішов за ним. Щойно ми увійшли, як нас вразило дивне видовище. Лопес лежав у найстрашнішій гарячці. Очі мав розплющені, але нічого не бачив, тільки іноді безумна посмішка пробігала по пересохлих устах, мабуть, коли він марив про кохану Інесу. Тут же біля нього сидів у кріслі Бускерос, але навіть не обернувся, коли ми заходили. Я підійшов до нього й побачив, що він спить. Толедо підійшов до винуватця нещасть бідолашного Суареса й потягнув його за руку. Дон Роке прокинувся, протер очі, витріщив їх і вигукнув:
— Що я бачу, сеньйор дон Хосе тут? Вчора я
