Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

400 000 фунтів яловичини

60 000 фунтів фрисландської свинини

150 000 фунтів сушеної тріски

550 000 фунтів сухарів

72 000 фунтів свіжого хліба

2800 пляшок олії

20 000 фунтів тексельського і лейденського сиру

144 000 фунтів сиру (певно, нижчого сорту)

550 анкерів джину

10 800 барелей пива

Статистичні відомості, як правило, бувають нестерпно нудними; проте в цьому разі це не так, бо тут на читача виливаються цілі бочки та відра, кварти й пінти доброго джину і щирих веселощів.

Свого часу в мене пішло три дні на те, щоб перетравити вищезгадане пиво, м'ясо та хліб; і під час цього заняття я перебував у владі серйозних роздумів, які варті того, щоб викласти їх у трансцендентальній і платонічній формі; а потім я склав одну допоміжну таблицю з приблизним підрахунком кількості тріски та всього іншого, що припадає на кожного нижньоголландського гарпунера в старовинній Гренландській та Шпіцбергенській китобійній флотилії. Насамперед вражають величезні порції масла, а також тексельського та лейденського сиру. Утім, гадаю, що причиною цього є масляниста природа зазначених продуктів, які стають ще більш масними внаслідок заняття їхніх споживачів, а особливо завдяки тому, що вони промишляють у льодовитих Північних морях, біля самих ескімоських берегів, де на бучних туземних бенкетах випиваються цілі келихи олії для змащення коліс.

Кількість пива — 10 800 бочок — також дуже велика. Оскільки промисел у полярних морях ведеться лише влітку, а літо в тих краях дуже коротке, весь рейс, враховуючи шлях до Шпіцбергену і назад, триває не більше трьох місяців; і якщо вважати, що кожний із 180 кораблів їхньої флотилії має команду з 30 чоловік, ми отримаємо всього 5400 нижньоголландських матросів; отже, дванадцятитижнева норма — по дві барелі пива на кожного, та ще й 550 анкерів джину. Тож як ці джинно-пивні гарпунери, просочені спиртом, могли стояти на носі вельбота і цілитись у кита, що стрімко мчить повз них, — уявити собі просто неможливо. Однак вони цілилися, та ще й влучали у ціль. Утім, не слід забувати, що це відбувалося на далекій півночі, де пиво корисне для здоров'я; а наші гарпунери на екваторі від пива тільки дрімали б на щоглі й сиділи п'яні у вельботі, що спричинило б сумні наслідки для Нентакету і Нью-Бедфорда.

Та годі про це; тут було сказано досить, аби показати, що давньоголландські китобої два-три століття тому жили собі на втіху, та й сучасні англійські китобої не цураються цього доброго звичаю. Як вони кажуть — плаваючи порожняком, якщо не можеш добути із цього світу кращої поживи, добудь собі хоча б добрий обід. От і графин спорожнів.

Розділ 102

У затінку Арсакид

Досі, описуючи кашалота, я приділяв найбільше уваги дивовижним рисам його зовнішності і лише зрідка — окремим деталям його внутрішньої будови. Але тепер, щоб осягнути його повністю й остаточно, мені слід розстебнути його ще далі, спустити з нього панчохи, зняти підв'язки, висмикнути гачки з петельок усіх його потаємних суглобів і показати його вам зовсім голим, тобто у вигляді скелета.

Як же це так, Ізмаїле? Звідки ти, простий весляр вельбота, можеш знати, що таїться у кита в глибині? Може, вчений природознавець Стабб, вилізши на кабестан, читав вам лекції з анатомії китоподібних? І демонстрував аудиторії, піднявши за допомогою корби, зразок китового ребра? Поясни, Ізмаїле. Хіба ти можеш розкласти в себе на палубі дорослого левіафана, як кухар розкладає на блюді смажене порося? Певно ж, ні. Досі, Ізмаїле, ти казав щиру правду про те, що бачив на власні очі; а тепер стережися, ти зазіхаєш на привілеї Йони — привілеї говорити про крокви і розпірки, про лаги та перекриття, із яких складається каркас левіафана; а ще, можливо, про миловарні та маслоробні його нутрощів.

Я визнаю, що від часів Йони мало хто з китобоїв проникав глибоко під шкуру дорослого кита; проте мені випала щаслива нагода вивчити його анатомію в мініатюрі. Одного разу на палубу корабля, на якому я плавав, підняли мале кашалотове телятко — для того, щоб виготовити мішок або чохол для леза гарпуна чи остроги. І ви гадаєте, що я міг проґавити таку нагоду і не скористався ножем та різаком, щоб зламати печатки і прочитати весь зміст юного кашалота?

А щодо точних відомостей про кістки левіафана в його повному, зрілому розвитку, то цими відомостями я завдячую своєму нині покійному другу Транко — королю острівця Транке, одного з групи островів Арсакид. Багато років тому, коли я ходив на торговому кораблі «Алжирський бей», на острові Транке володар Транко запросив мене на Арсакидське свято у свою затишну віллу в Пупелі — це була приморська долина поблизу Бамбукового містечка, як називали наші моряки його столицю.

Окрім усіх інших чеснот, мій друг-король мав палку прихильність до варварських дивовиж, зібрав у себе в Пупелі все незвичайне, що могли створити найвигадливіші з його підданих, — шматки деревини, порізьблені візерунками, огранені мушлі, інкрустовані списи, весла та піроги з дорогоцінної ароматичної деревини і всі ті природні дива, що принесли на його береги шанобливі й багаті на чудеса морські хвилі.

Серед цих останніх чудес почесне місце посідав велетенський дохлий кашалот, якого після лютого шторму знайшли на березі, — його голова впиралася в кокосову пальму, чиї пишні похилі віти здавалися його смарагдовим фонтаном. Коли величезну тушу звільнили від її товстої ковдри і сонце висушило оголені кістки, скелет із надзвичайною обережністю перенесли до Пупели, і він лежав під розкішними пальмами, наче під високими склепіннями зеленого храму. Його ребра були завішані бойовими трофеями, хребці порізьблені таємничими ієрогліфами арсакидських літописів[329]; у черепі жерці підтримували ароматний священний вогонь, наче безсмертна китова голова знов випускала до небес свої туманні фонтани, а страхітлива нижня щелепа була підвішена до гілки і коливалася над паствою, мов той меч на волосині, що колись так налякав Дамокла.[330]

Це було чудесне видовище. Гай зеленів, наче мох у Крижаній Долині, дерева гордо височіли, сповнені життєвих соків; щедра земля лежала внизу, мов ткацький верстат, на якому розгорнутий пишний килим; і парость в'юнких лоз була її фоном, а живі квіти — візерунком. Усі дерева, їхні обважнілі гілки; усі кущі, папороть і трави; гомінке прозоре повітря — все перебувало в невпинному русі. Величне сонце в листяному мереживі здавалося ткацьким човником, що плете вічно зелене плетиво. О, невтомний ткаче! Невидимий ткаче! — спинися на мить! — лише скажи мені — куди тече твоє плетиво? Які палати