Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Віце-король зазначив, що Ельвіра так сильно змінилася, що він ніколи б її не пізнав.

— Однак, — додав він, — я пам’ятаю тебе значно молодшою, і ти не повинна дивуватися, що короткозорий смертний не пізнає в троянді бутона.

Потім він вшанував мене обіймами і провів нас обох на свою ґондолу.

Після півгодинного плавання ми прибули на плавучий острів, який завдяки хитромудрому обладнанню виглядав зовсім як справжній; його покривали помаранчеві дерева й безліч інших кущів, а він усе ж тримався на поверхні води. Цей острів можна було перетягати в різні куточки озера й щоразу тішитися новими видами. В Мексиці часто можна побачити подібні споруди, які називаються chinampas[44]. На острові стояв круглий будинок, яскраво освітлений, з якого вже здалеку лунала гучна музика. Незабаром ми помітили, що лампіони укладені монограмою Ельвіри. Наближаючись до берега, ми побачили дві групи чоловіків і жінок у розкішних, але дивних одежах, на яких живі барви розмаїтого пір’я змагалися з блиском найдорожчих клейнодів.

— Сеньйоро, — сказав віце-король, — одна з тих груп складається тільки з мексиканців. Ота гарна жінка на чолі групи — це маркіза Монтесума, остання представниця великого імені, яке колись носили володарі цього краю. Політика мадридського кабінету не дозволяє їй користуватися привілеями, які багато мексиканців і досі вважають законними. Зате вона — королева наших розваг; це єдині почесті, які можна їй виявляти. Чоловіки другої групи називають себе перуанськими інками. Дізнавшись про те, що донька сонця висадилася на мексиканський берег, вони прийшли принести їй жертви.

Поки віце-король обсипав мою дружину подібними вихваляннями, я уважно придивлявся до неї, і мені здалося, що я помітив, у її очах якийсь вогонь, що розгорівся з іскри самолюбства, котра протягом семи років нашого спільного життя не мала можливості спалахнути. Ми-бо й справді, незважаючи на всі наші багатства, ніколи не могли стати на чолі мадридського товариства. Ельвіра, зайнята моєю матір’ю, дітьми, здоров’ям — не мала можливості розквітнути, однак подорож разом зі здоров’ям повернула їй і давню красу. Поміщена на найвищий щабель нашого товариства, вона готова була, як мені здалося, подумати про себе невідомо що й продемонструвати бажання привертати до себе загальну увагу.

Віце-король проголосив Ельвіру царицею перуанців, після чого звернувся до мене:

— Ти, без сумніву, є першим підданим доньки сонця, але оскільки ми всі тут сьогодні переодягнені, тому погодься аж до кінця цього свята підкоритися іншій правительці.

З цими словами він представив мене маркізі Монтесумі і вклав мою руку в її. Ми увійшли у вир балу, обидві групи почали танцювати, то разом, то окремо, і це їхнє змагання дуже пожвавило свято.

Було вирішено продовжити маскарад аж до кінця сезону, тому я залишався підданим спадкоємиці Мексики, а моя дружина володарювала своїми підданими з непідробним очаруванням, яке звернуло на себе мою увагу. Мушу, однак, описати вам доньку касиків, а радше дати приблизне уявлення про її зовнішність, бо я не зумію передати словами цієї дикої краси й постійно змінюваного виразу, якого пристрасна душа надавала її обличчю.

Тласкала Монтесума народилася в гірській частині Мексики й зовсім не мала такого засмаглого обличчя, яким відзначаються жителі низин. Шкіра її обличчя була ніжною, як у блондинок, хоча й темнішою, а її блиск підкреслювали чорні очі схожі на коштовні камені. Її риси, менш виразні, ніж у європейців, не були пласкими, як ми це бачимо у людей з американських племен. Тласкала нагадувала їх тільки вустами, досить повними, але чудовими щоразу, коли побіжна усмішка надавала їм очарування. Щодо її постаті, то нічого вам не можу сказати й повністю покладаюся на вашу уяву чи радше на уяву художника, який захотів би намалювати Діану або Аталанту. Всі її рухи мали в собі щось особливе, в них вгадувався буйний порив пристрасті, з трудом тамований. Спокій не виглядав у неї відпочинком і зраджував постійний внутрішній неспокій.

Кров Монтесумів надто часто нагадувала Тласкалі, що вона народжена володарювати великою частиною світу. Кожен, хто наближався до неї, бачив найперше горду поставу ображеної цариці, але достатньо було їй відкрити вуста, як тут же солодкий вигляд спонукав до захвату, і кожен корився чарам її слів. Коли вона входила до віце-короля, то здавалося, що з обуренням дивиться на рівних собі, але невдовзі всі вже бачили, що рівних їй немає. Чулі серця розпізнавали в ній володарку й стелилися до її ніг. Тласкала переставала бути царицею, ставала жінкою і приймала належні їй почесті.

Першого ж вечора мене вразив її гордовитий спосіб мислення. Мені здавалося, що я повинен сказати їй щось люб’язне, що б стосувалося її костюму й звання першого підданого, яким обдарував мене віце-король, але Тласкала дуже неприхильно прийняла мої слова й сказала:

— Бальна корона може тішити лиш тих, котрі не були народжені для трону.

Говорячи це, вона кинула погляд на мою дружину. Ельвіру в цю мить оточували перуанці й прислужували їй на колінах. Радість і гордість переростали у неї в захват; мені було соромно за неї, і того ж вечора я з нею говорив про це. Вона розсіяно слухала мої зауваження й холодно відповідала на мої любовні визнання. Марнославство проникло в її душу й зайняло місце справжнього кохання.

Одурманення, зумовлене кадилом лестощів, нелегко розвіяти; Ельвіра потопала в ньому щораз більше. Уся Мексика поділилася на поклонників її досконалої краси й шанувальників незрівнянного очарування Тласкали. Дні Ельвіри були наповнені радістю від учорашніх успіхів і приготуваннями до завтрашніх. Заплющивши очі, вона летіла в прірву розваг всілякого роду. Я хотів затримати її, але марно: я й сам відчував, що мене підштовхують, але в протилежному напрямку й чимдалі від уквітчаних стежок, якими ступала моя дружина.

Я тоді якраз наближався до свого тридцятиліття. Я був у тому віці, коли почуття зберігають усю свіжість молодості, а пристрасті перебувають у повному розквіті чоловічої сили. Моє кохання, яке зародилося біля колиски Ельвіри, ні на мить не покинуло світу дитячих уявлень, розум же моєї дружини, випестуваний шаленствами любовних романів, не мав можливості дозріти. Мій розум хоч і не набагато випереджав її, однак розвинувся вже настільки, аби ясно бачити, як уявлення Ельвіри кружляють довкола дрібниць, суєтних дурничок, часом навіть якихось пліток, одне слово, у тому тісному