Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

Прообраз цього ми маємо у Пітії віщунки, колись, перш ніж заговорити, вона трясла своїм лавром.

Або ще: Лампридій розповідає, що цезар Геліогабал, видаючи себе за волхва, на святі на честь свого головного ідола, оточений євнухами фанатиками, привселюдно мотав головою.

Або ще: Плавт у своїх Ослах пише, що Саврій ідучи тряс головою, як навіжений, як навісноголовий, жахаючи переходнів, а в іншому творі Плавт, мовлячи, чому мотав головою Хармід, пояснює це екстазом.

Або ще: у Катулла в Атисі та Берекинтії менади, вакханки, Вакхові жриці, трясуть у віщому трансі головами, несучи плюшеве гілля. Так само поводилися, пильнуючи своїх обрядів, злегчені ґалли, Кибелені жерці. Саме звідси, за словами давніх теологів, походить ім'я цієї богині, бо Κυβιστάν означає крутити, вертіти, трясти головою, вдавати з себе кривов'яза.

Або ще: Тит Лівій пише: на римських вакханаліях чоловіки і жінки прикидалися, ніби вони набули пророчого хисту, бо все тіло у них тіпалося і корчилося. Справді, на одностайну опінію філософів та на думку посполитого люду, пророцький надих, дарований згори, супроводжується нестямою і тіпанням усього тіла, а дриґотить тіло і трясеться не лише тоді, як приймає навіювання, а й тоді, як воно його виявляє і передає.

Ось чому Юліан, іменитий законник, на питання, чи можна вважати здоровим невільника, який, опинившись серед несамовитих фанатиків, раптом почав би пророкувати і трясти головою, відповів ствердно.

Або ще: ми бачимо, як нині вихователі і педагоги трясуть голови своїм учням (наче горщик за ручки), хапаючи їх руками і піднімаючи за вуха (бо вуха, за вченням єгипетських жерців, це священний орган пам'яти), з метою ошанути їхній розум, охоплений якимись сторонніми думками і ніби прибитий нечестивими химерами, і повернути до благої філософської науки. Про це свідчить і Верґілій, признавшись, як Аполлон Кинтій скубнув його за вухо.

— Він мовить, що ви дурень. Але дурень який? Дурень, ума тронутий, який на схилі свого віку хоче світ собі зав'язати шлюбними путами. Він попереджає вас: «Начувайся, чернушечко!» Честю присягаю, що вам начепить роги саме якийсь каптурник. Бачите, я честю закладаюся, а я дорожив би нею не більше, якби був мирним самодержцем Европи, Африки та Азії.

Запевняю — я вельми шаную нашого морософа[376] Трібуле. Всі інші оракули й радники дружно зійшлися на тому, що бути рогачем вам на роду написано, проте жодний з них не уточнив, хто вашу жінку підманить, а вам наставить роги. Зацний Трібуле відкрив вам очі. Ганебні будуть ці роги, не роги, а срамота! Ви домагаєтесь, щоб ваше шлюбне ложе споганив і осквернив якийсь калугер?

А ще він казав, що ви нагадуватимете дудця на бюзансейську козу, а це означає, що вийти вам, як стій, на доброго рогача, роговида, рогобраза. І, достоту як він сам, бажаючи випрохати у короля Людовіка Дванадцятого соляну посесію в Бюзансі для свого брата, випрохав козу, ви, прагнучи пошлюбити жінку порядну й чесну, візьмете за себе гульливу, губату, горлату і ротату бабу, доїдливу, як скиглення козиці.

А ще згадайте, як він ляснув вам по носюрі пузирем і дав кулаком у карк. А це заповідь того, що жінка вас битиме, водитиме за ніс і оббиратиме стеменнісінько так, як ви вобретонських дітваків зрабували, укравши у них свиняче пуздро.

— Навпаки (відповів Панурґ). У мене не вистачить нахабства заперечувати, що це не Боже карання, а своє дурування. Я таки безклепкий і прицуцуватий. Та й увесь світ прибитий на цвіту. Дурні всі, Соломон он каже, що число дурнів безконечником, а від безконечника нічого не уріжеш і нічого не додаси до нього, як це ще Арістотель довів. А от намаханим дурнем я був би тоді, як бувши б дурнем, не визнавав би себе за такого. Число божевільців і маньяків справді безконечником. Авіценна пише, що люди на чому тільки не схиблюються.

Що ж до інших слів і жестів Трібуле, то всі вони на мою руч промовляють.

Він про мою жінку сказав «Начувайся, чернушечко!» Це ж горобчику вона завдавала втіхи, як тішила Лесбія Катулла, а потім він летів ловити мухи і збавляв час так весело, як колись мухолуп Доміціан.

Потім він сказав, що я візьму селючку, там таку втішну, як голосок сольєльської чи бюзансейської козиці. Трібуле, щира душа, знає мою натуру і мої потаємні вподобання. Признаюся, що веселі розпиняні пастушки, в яких гола пахне чебрецем, мені більше до мислі, аніж двірські дами з їхніми пишними уборами та ароматами, просяклими тею, як його, живицею. Звуки сільської козиці голублять мій слух ще ніжніше, ніж двірські лютні, ребеки та скрипки.

Він садонув мені кулаком у мій жінкуватий горб? Ради Бога, нехай, менше мені випаде мучитися в Чистилищі. Він ні на кого не злостує, просто узяв мене за пахолка. Ні, з нього добрий дурень, нічогенький, слово даю, гріх про нього думати погано. Я прощаю його від щирого серця.

Він луснув мене по носі — чим вам не ті вибрики, які зайдуть між мною і жінкою, знайомі усім новоженцям.

– Є ще одна околичність, яку досі ми нехтували. А це начало начал. Трібуле сунув мені в руку пляшку. Як це розуміти? Що він хотів сказати?

— Напевне (відповів Пантагрюель), це означає, що ваша жінка буде п'яничка.

— Ба ні (сказав Панурґ), пляшка була порожня. Хребтиною святого Фіакрія Брійського свідчуся, наш морсоф, унікум, ні, лунатик Трібуле