Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
Ґоти, скити, масаґети, і ті безчинствували у взятому штурмом з великою кров'ю місті не так брутально і жорстоко, як вони. А як побиваються батьки і матері, коли якийсь заволока, заброда, варвар, добичник, пранцюватий, шолудивий, напівживий, убогий, хиренний, умикає з родинного гнізда красуню-доньку, пещену, багату, здорову, а вони так ревно виховували її в добрих звичаях і вчили шануватися, мріючи одружити її з сином своїх сусідів і давніх друзів, вихованим і навченим у такому самому дусі, і влаштувати такий щасливий шлюб, і радіти тому, як нащадки успадкують і примножать дідичну рухомість і нерухомість, а заодно і добропорядність батьків! Перед такою бідою хіба їм серце не порветься?
Навряд щоб римський народ та його спільники вболівали більше, про смерть Германіка Друза дізнавшись.
Навряд щоб лакедемоняни журилися глибше потому, як троянський чужоложник грекиню Гелену викрав.
Навряд щоб ті, про кого мовиться, бідкалися й охали менше, ніж Церера по викраденні доньки Прозерпіни, ніж Ізида після втрати Озіриса, ніж Венера по смерті Адоніса, ніж Геркулес після зникнення Гила, ніж Гекуба, довідавшись про викрадення Поліксени.
Але їхній страх перед Демоном і забобон такий сильний, що вони бояться писнути, коли приходить кертиця й укладає шлюбний контракт. І потім зостаються самі в опустілих домах, де нема вже їхніх коханих дочок, і от батьки клянуть той день і годину, коли вони женилися, а матері шкодують, що вони народили, а не скинули дитину, і так у сльозах і лементі доживають свого віку, але ж вони заслуговували кращої долі: тішитися удома щастям зі своїми дітьми укупі.
Дехто з них позбувається розуму, навісніє і з туги та з горя топиться, вішається, труїться, не в силі такого гадства перетерпіти.
Інші, твердішого гарту, за прикладом синів Якова, месників за викрадення їхньої сестри Діни, злапавши паплюжника і його посіпаку-кертицю, розтлінників і спокусників їхньої дочки, чинять над ними скору і криваву розправу: січуть їх на капусту і трупи кидають у полі, хижим звірам на з'їжу. Цей мужній і лицарський акт жахає кротоподібних симистів[377], і вони знімають страшенний галас, шкрябають мерзенні скарги, безсоромно закидають світську владу і цивільні відомства вимогами і закликами покарати винуватців так, щоб іншим не кортіло.
Але ж ні в природному законі, ні у правах людей, ні в якомусь викладі римського права нема такої рубрики, параграфа, артикулу чи розділу, що приписував би за таке діяння певну кару чи тортури, бо цьому супротивиться розум та й сама Природа повстає. Бо нема у світі такої чеснотливої людини, яка б на звістку про викрадення, ганьбу і неславу його дочки не розпачувала б — така людська вдача — більше, ніж на звістку про її смерть. Усяк, хто застукає на гарячому убійника, що підступно, з-за рогу напав на його дочку, може, бо так підказує розум, і навіть повинен, бо так і природа велить, убити того на місці, і його за це не судитимуть. Ось чому, знайшовши паплюжника, який підманув і повіз геть, хай і з її згоди, його доньку, та ще й з підсобки кертиці, може і навіть повинен скарати і паплюжника і спільника горлом, а їхні тіла кинути на жир вовкам і гайворонню, бо не може бути їм пухом наша велика годувальниця, Земля.
Любий мій сину! Стежте за тим, щоб по моєму сконі таких законів у моєму царстві не запровадили, а поки я живий і ще дихаю, я видам, з Божої помоги, грізний указ. Що ж до вашого одруження, згода. Я це беру на себе. Рихтуйтеся з Панурґом у дорогу. Візьміть з собою Епістемона, брата Жана та інших, кого захочете. Мої гроші витрачайте на ваш розсуд, на все я даю вам своє добро. У моєму Талаському арсеналі запасіться всім потрібним спорядженням, прихопіть з собою лоцманів, стерничих і драгоманів і вперед, з ходовим вітром, на всіх парусах, з Богом.
А за небутности вашої я постараюся підшукати вам наречену і злагодити все для весілля, а згуляємо ми його так, що небу буде жарко.
Розділ XLIXЯк Пантаґрюель на плавбу по морю виряджався і про зілля — пантаґрюеліон[378]
Через кілька днів Пантагрюель, попрощавшись з добрим Ґарґантюа, який за щасливу синову подорож помолився, прибув до порту Таласа, біля Сен-Мало, в супроводі Панурґа, Епістемона, брата Жана Зубаря, абата Телемського та інших його зацних домочадців, зокрема Ксеномана — сей великий мандрівник і землепроходець явився на вимогу Панурґа, бо голдував якимсь чином каштелянству Сальмі.
По прибутті заходився Пантагрюель наряджати флотилію не меншу, ніж з Саламіна вивів колись під час походу греків на Трою Аякс. Моряків, лоцманів, веслярів, драгоманів, майстрів, вояків, припасів, артилерії, амуніції, одежі, монет та іншого вантажу він узяв і наладував стільки, скільки довга й небезпечна плавба вимагала. Між іншим, я бачив, як вантажили на його розказ чимало зілля пантагрюеліон, як зеленого й сирого, так сушеного й обробленого.
Корінь у зілля пантагрюеліон маленький, міцненький, кругленький, з тупим кінцем, білого кольору, не дуже вузлуватий і вривається він у землю десь на лікоть. Від кореня йде одне-єдине стебло, кругле, на стебло ферули схоже, зверху зелене, а всередині білясте, порожнисте, як стебло smyrnium olusatrum[379], бобів та гентіани, деревисте, рівне, крихке, з канелюрами, як на ледь рифленій колоні, і волокнисте (волокна в цьому зіллі найцінніше),
