Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле

посилає мене до пляшки, і я ще раз нагадую про давню мою обітницю і Стиксом та Ахероном оце при вас присягаю, що носитиму на ковпаку окуляри, а гульфика на плюндрах не носитиму, поки не дістану щодо мого задуму відповіді від Божої Сулії.

Один шанований муж, мій приятель, знає те місце, край і закуток, де знаходиться її храм та оракул. Він приведе нас туди безпомильно. Рушаймо гуртом! Благаю, не відмовляйтесь! Я буду вам за Ахата, Дамида, за вірного вашого попутника. Мені давно відомо, що ви великий землепроходець, цікавий усе знати і все бачити. І ми узримо чимало чудес, можу вам побожитися.

— Залюбки (відгукнувся Пантагрюель). Але перш ніж піти в далекі мандри, повні сюрпризів, повні грізних небезпек…

— Яких небезпек? (ускочив у слово Панурґ). Небезпеки втікають за сім миль від мене, хоч би де я з'явився — ось так з появою принца відступає магістрат, з появою сонця зникають тіні, а прибуття до Канда мощів святого Мартина розігнало хвороби.

— До речі (сказав Пантагрюель), пускатися в дорогу ще рано, треба дещо залагодити. По-перше, відправмо Трібуле назад до Блуа (так і зробили, причому Пантагрюель подарував йому златоглав). По-друге, ми мусимо спитати дозволу і згоди у мого батька-короля, а потім слід знайти якусь сивіллу, щоб була нам за гіда і тлумача.

Панурґ йому відповів, що для цього може стати в пригоді його друг Ксеноман, а крім того, він має думку побувати проїздом у країні Ліхтарії і там придбати якогось вченого і корисного Ліхтаря, який у мандрах прислужиться їм, як прислужилася Сивілла Енеєві, коли той спустився в поля Єлисейські.

Карпалим, проходячи мимо з Трібуле, почув цю репліку і гукнув:

— Агов, Панурґ, пане квитаний, візьми у Кале Мілорда Депутата, він ґуд фелоу, і не забудь і світичі, тобто ліхтарі. Ти теж матимеш світич і ліхтарі.

— У мене передчуття (сказав Пантагрюель), що дорогою ми не скучатимем, даю слово. Шкода тільки, що я зле балакаю по-ліхтарному.

— Я (озвався Панурґ) говоритиму за всіх. Для мене ця говірка все одно що рідна, я нею так і чешу.

Брисмарк д'альґотбрик нубсцне з ос, Ісквебфз пруск альборльз кринкс закбак. Місбе дільбарлькз морп нип станкз бос. Стромбц, Панкге вальмап квост груфз бак.

— Нумо, Епістемоне, що я сказав?

— Це (відповів Епістемон) імена чортів бродячих, чортів ходячих і чортів повзючих.

— Так воно і є (сказав Панурґ), соколику. Це двірська ліхтарна говірка. Дорогою я укладу тобі пословника, і він буде в потребі тобі доти, доки ти нових черевиків не стопчеш; хіснуватись ним ти навчишся, перш ніж сонце зійде. У переспіві з ліхтарної на нашу людову мову це співається так:

Як довелось мені кохати, Я тільки й знав, що пив гірку. Щасливіші ті, хто жонатий — Панурґ леліє мисль таку.

— Зостається лише (сказав Пантаґрюель) узнати волю мого батька-короля і відпроситися в нього.

Розділ XLVIII
Як Ґарґантюа доводив, що женитися дітям без відома і згоди отця-неньки не подоба

Вступив Пантаґрюель до головної замкової зали, аж це назустріч іде з наради добрий Ґарґантюа, от він і розповів йому про їхні пригоди, поділився своїм задумом і попросив у батька дозволу і благословення його здійснити.

Добряга Ґарґантюа тримав у руках два грубих пакети з супліками — на одні він відповів, а на інші збирався відповісти; пакети він передав Ульріхові Галле, своєму давньому розпорядникові чолобитних, відвів Пантагрюеля набік і з лицем веселішим, ніж звикле, сказав:

— Сину мій любий, я хвалю Бога за те, що подвигнув вас на таке спасенне діло. Я благословляю вас на цю подорож, але мені б хотілося, щоб і у вас з'явився намір і бажання самому одружитися. Мені здається, що ви саме на порі. Панурґ добре попрацював, розчищаючи собі шлях, тепер слово за вами.

— Батечку мій! (відповів Пантаґрюель). Я ще про це не думав. У цій справі спускаюсь я на вашу добру волю і батьківський розказ. Хай я радше, на ваш превеликий жаль, упаду мертвим біля ваших ніг, ніж живим одружуся без вашого благословення. Наскільки я знаю, ні святі, ні мирські, ні варварські закони не дозволяють дітям одружуватися без волі, згоди і призволу їхніх батьків, матерів та близьких родичів. Усі законники наголо забирають це право у дітей і передають на розсуд породителям. У мою добу був на континенті такий край, де жили кротоподібні пастофори, шлюбоненависники (подібні до жерців фригійської Кибели, які були каплунами, а не хтивими і плотолюбними півнями) і законодавці для шлюбованців. Далебі, не знаю, що тут паскудіше: тиранічна сваволя моторошних цих кертиць, яким не силиться за ґратками їхніх таємничих храмів і вони сунуть носа до чужого проса, чи дурні забобони шлюбованців, які ці нелюдські і варварські закони визнають, сліпо їм вірять і не бачать (хоть це за зорю світову ясніше), наскільки їхня покірність вигідна мистам і наскільки вона шкідлива і згубна для самих шлюбованців, а це вже неабияка причина запідозрити в цих законах кривду і шахрайство.

Щоб помститись за образу, шлюбованці і собі могли б запровадити закони для мистів щодо чинопослідування і Святих Дарів, з огляду на те, що ті від'їдають від їхніх дібр і від заробленого ними кривавицею, відбирають собі десятину, щоб обжиратися, тим паче, що й тоді, як на мене, ці закони були б не такі протиприродні і безсоромні, як мистівські закони.