Природа всіх речей - Елізабет Гілберт

Мох пережив усі ці розмаїті геологічні епохи завдяки процесу адаптаційних змін.

Мох здатний змінити свою долю, змінивши або своє місце проживання (тобто перебравшись у сприятливіший клімат), або внутрішню будову (тобто мутувавши).

Впродовж століть мутація моху виявлялася у безкінечному процесі привласнення й відкидання певних рис, що зробило мох пристосованим до різних умов: стійкішим до висихання, менш залежним від прямого сонячного світла й здатним ожити після багаторічної посухи.

Колонії моху змінюються так швидко й кардинально, що ці зміни, ймовірно, відбуваються безупинно.

В основі безупинних змін лежить суперництво й боротьба за існування.

Колись мох, скоріш за все, був іншою рослиною (ймовірно, водоростями).

З огляду на те, що світ зазнає постійних перетворень, мох може з часом стати чимось зовсім іншим.

Те, що стосується моху, стосується всіх живих істот.

Ця теорія навіть самій Алмі видалася сміливою і небезпечною. Вона знала, що ступила на слизький шлях — з погляду не лише релігії (це її не надто турбувало), а й науки. Рухаючись до висновку, як скелелаз — до вершини гори, Алма розуміла, що ризикує втрапити в пастку, яка за історію людства підстерегла не одного знаного французького мислителя — в пастку l’esprit de systeme, коли спочатку вигадують колосальне й захопливе універсальне тлумачення, а тоді пробують допасувати до нього факти й логічні міркування, дарма що тлумачення саме по собі безглузде. Проте Алма твердо вірила в те, що її теорія має сенс. От тільки як це довести на письмі?

Корабель був прекрасним місцем для писання — а кілька кораблів поспіль, які повільно тягнулися порожніми водами, — ще прекраснішим. Алмі ніхто не заважав. Роджер лежав у кутку її каюти й спостерігав, як вона працює — пес важко дихав, чухався й деколи виглядав страшенно розчарованим у житті, але так було б усюди, хоч де б вони замешкали. Вночі він інколи застрибував до неї на ліжко й умощувався біля колін. Часом будив Алму своїми стогонами.

Алма теж деколи стогнала уві сні. Як і під час її першої морської мандрівки, їй снилися яскраві й насичені сновидіння, в яких часто фігурував Емброз Пайк. У її сни навідувався і Завтра Вранці, часом зливаючись з Емброзом у дивні, чуттєві, химерні постаті: голова Емброза на тілі Завтра Вранці; з Емброзового горла чути голос Завтра Вранці; один чоловік, кохаючись з Алмою, раптом перетворюється на іншого. Але в цих чудернацьких снах не тільки Емброз і Завтра Вранці поєднувалися в одне — усе решта теж зливалося й перемішувалося. В Алминих найчарівніших нічних фантазіях стара палітурна майстерня в Білому Акрі перетворювалася у порослу мохом печеру; возівня ставала крихітною, але гарною кімнаткою в Ґриффоновому притулку для душевнохворих; запашні луги Філадельфії оберталися на поля теплого чорного піску; Пруденс зненацька вбиралася в одежу Ганнеке; сестра Ману обрізала пагони самшиту в евклідовому саду Беатрікс Віттекер; Генрі Віттекер веслував рікою Скулкілл у маленькому полінезійському каное.

Та хоч які ці образи були принадливі, сновидіння, як не дивно, не турбували Алму. Вони, натомість, сповнювали її приголомшливим відчуттям синтезу — так, ніби такі різні уривки її біографії нарешті сплелися в одне ціле. Все, що вона знала й любила на світі, складалося докупи в одну цілісну картину. Від цієї думки їй стало легко й радісно на душі. Вона знову пережила те саме відчуття, що досі переживала тільки раз, незадовго до весілля з Емброзом, — відчуття, що вона по-справжньому живе. І не просто живе, а має розум, який працює на повну силу, — розум, що бачить усе й усе розуміє, мовби споглядає на світ із найвищої вершини, яку тільки можна уявити.

Прокинувшись і перевівши дух, Алма одразу ж бралася за писання.

Визначивши десять постулатів своєї сміливої теорії, Алма приборкала дрож і гарячковий запал і почала писати історію Війн моху в Білому Акрі. Вона докладно описала ті двадцять шість років, що їх провела, спостерігаючи за наступами й відступами суперницьких колоній моху на купі каменюччя на узліссі. Особливу увагу Алма присвятила роду Dicranum, що пережив найрозмаїтіші перетворення з-поміж інших родин. Вона бачила і приземкуватий, непоказний Dicranum, і облямований незвичайними торочками. Одні його види мали прямі листочки, а інші — закручені; одні жили на зігнилих колодах біля каменів, інші — на найосвітленіших гребенях високих брил; одні множилися у каламутній воді, а інші стрімко розросталися біля посліду білохвостого оленя.

За десятки років досліджень Алма зауважила, що найподібнішими між собою видами Dicranum були ті, що росли один біля одного. І стверджувала, що це не випадково — виснажлива боротьба за сонячне проміння, ґрунт і землю змусила рослини впродовж тисячоліть виробити в собі ледь помітні зміни, що дали б їм крихітну перевагу над своїми сусідами. Ось чому на одному камені могло існувати три, а то й чотири види Dicranum: кожен із них знайшов у тому замкненому тісному середовищі свою нішу й тепер захищав власну територію незначними змінами. Тут не йшлося про щось надзвичайне (мохи не мусили цвісти, давати плоди чи мати крила); їм просто треба було відрізнятися саме настільки, щоб подолати своїх суперників — а на світі нема загрозливішого суперника, ніж той, що живе в вас під боком. Найзапекліші війни завжди точаться удома.

Алма з вичерпними подробицями описувала перемоги й поразки, що вимірювалися дюймами й десятками років. Вона пояснювала, як зміни клімату впродовж тих десятиліть дали одному виду перевагу над іншим; як пташки змінили долю моху; і як цілий всесвіт тих замшілих брил змінився за одну ніч — коли старий дуб біля загорожі впав, забравши за собою і затінок.

Вона писала: «Що сильніше потрясіння, то, схоже, швидше відбувається еволюція».

Вона писала: «Рушієм усіх змін є розпач і крайня потреба».

Вона писала: «Краса та розмаїття світу природи — всього лише видимі наслідки безкінечної війни».

Вона писала: «Переможець виграє — але тільки до того моменту, коли перестає вигравати».

Вона писала: «Це життя — інтуїтивний і складний експеримент. Деколи страждання увінчується перемогою — але наперед нічого не знати. Найвартісніше й найгарніше створіння — не обов'язково найвитриваліше. Природні баталії керуються не злим наміром, а єдиним могутнім і байдужим законом природи: існує надто багато форм життя й надто мало ресурсів, щоб усі вони вижили».

Вона писала: «Безперервної боротьби між видами неможливо уникнути, як і втрати, як і біологічної модифікації. Еволюція — жорстока математика й довга дорога часу, засмічена скам'янілими рештками незліченних невдалих експериментів».

Вона писала: «Тим, хто не готовий