У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко

— Як скажеш, люба. Сильні роблять те, що хочуть, а слабі, як оце я, те, що від них хочуть, — почав знімати з себе одяг Петро. — Дозволяєш мені зовсім роздягатися?

— Прошу, любий! Стужилася за твоїм тілом і близькістю! — сказала палко, скинувши халата і опинившись лише в трусах і ліфчику. — Боже великий! Що вони з тобою зробили, окаянні! — рвійно включила світло Леся. — Даруй, хочу тебе оглянути уважно, — опустила обережно по рубцеві на його череві труси. — То скільки ж тих уламків було? І пошкодили лише кишківник і хребет? — шморгнула носом Леся.

— Так, люба! Статі, на щастя, не пошкодили, коли це тебе цікавить, — іронічно посміхнувся Петро.

— Цікавить, життя моє, даруй на слові, і неабияк, коли по-щирості, готова віддатися тобі по-давньому!

— Гадаю, потерпимо ще трохи, коли згодишся, — Петро шостим чуттям відчув, що Леся його вивіряє.

— То в тебе щось і з ногами?

— Результат обмороження та, вважай, я вже повністю їх вилікував. Молода шкіра наросла, чутливість повернулася, хоч на лівій ще не достатньо.

— Кажеш, що належиш до слабих, та я вірю, що таки станеш сильним, зборовши все!.. А чи пишеш тепер вірші?

— Якась порожнеча без тебе настала в душі, може тепер і писатиму.

— Ляжемо, любий? — Леся відкинула запинало, пропонуючи Петрові бути першим. — Неодмінно тепер писатимеш!.. Твої «Барви літа» читала в газеті, сподобались.

— А я й не знав!

— Не ти писав?

— Писав я, та не знав, що вже надруковані, — Петро відчув куди більші тепер Лесині груди і розпущені її коси, що прикрили його собою. Був він, яку раю!

Зачарований, обпещений і заголублений, Петро ще довго оповідав Лесі про війну і клініку, не змовчавши про Лавру, що дала йому дев'ятсот грамів власної крові, врятувавши від явної смерті.

— Напишу їй подячного листа, любий! — поринула Леся всім тілом до коханого в любовному шалі, мліючи по-давньому, задихаючись від поцілунків, втрачаючи душу й розум у якомусь горінні.

— Напишеш, люба, а зараз може спатимеш уже? — спочивав Петро після нападу дівочої щедрості, зовсім не почуваючись сонним.

— Лукавила, даруй, щоби швидше заманити тебе в постіль, спати мені зовсім не хочеться! Може, ти заснеш?

— Хіба це можливо коло тебе, спокуснице!? — вимовив Петро в екстазі. — Не заслуговую твоєї божественної вроди!

— Врода душі, любий, також буває, а щирішої, чистішої, палкішої, щедрішої за твою просто не існує!

— Не проміняй при нашій вимушеній розлуці святої вірності мені, не допусти зближення ні з ким, не дай навіть у плеса очей твоїх комусь глянути чи у твоїх чарівних косах скупатися, поки я живий! — шептав Петро, мліючи від жаги.

Говорили далі про різне, поки не вияснилося, що Леся тут на п'ять днів, а потім повернеться додому, ніби то з Ленінграду, де так і не зустрілася з Миколою. Петро вирішив узяти лікарняний, подзвонивши на роботу, докупити деяких продуктів та горілки старому і пробути тут із Лесею нерозлучно, щоб закріпити навіки їх обопільне кохання...

Купаючись у пестощах і голубленнях, закохані за ті п'ять діб до деталей узгодили свою подальшу поведінку, обов'язкове листування і можливі зустрічі при Лесиних приїздах на канікули... Леся після детальних оповідей Петра повірила в його виняткову живучість і переконалася, що він дає собі раду й може бути ведучим у їх майбутньому співжитті. Підкупило Лесю й те, що коханий не поласував на її цноту і повівся з нею ощадливо, хоч при бажанні й наполегливості міг би, бо в таких умовах при її розкутій поведінці треба було героїчно стримуватися і самовладати, щоб вистояти й не скористатися обопільним очманінням...

Розлучилися закохані на світанку, саме коли прибував потяг із Ленінграду. Розходились у місті в різні боки, ще пару кварталів оглядаючись і махаючи один одному руками.

Навідавши сестру, бо саме була неділя, Петро знайшов два листи на своє ім'я: від Фатіми й Лаври. Прочитав їх не одразу, а після сніданку, влігшись у ліжко і пославшись на посилення болю, що ніби не дав йому змоги поспати вночі, а тепер трохи угамувався. Відвідини діда Герасія й Тані Олійник у гуртожитку, що цікавили Ліду, пояснив за сніданком якоюсь нісенітницею, приховавши своє тривале побачення з Лесею.

«Дорогий коханий друже! — писала коротко Лавра. — Дякую серцем і душею за твого теплого і змістовного „звітного“ листа. Готуюся йти на стажування і в ординатуру після літньої оплаченої практики у Харківській клініці під час відпускної стихії та арешту кількох ординаторів... Маю досить старших претендентів на серце й руку. Бунтує у спротиві душа, паморочиться розум, але плоть вимагає свого, тож долі скорюся. Коли щось таки відбудеться, напишу тобі... Часом неймовірно хочеться з тобою побачитись і навіть піти ва-банк, але тоді суттєво втрачу в ціні!.. Мене радує, що в тобі є частка і моєї крові! Може то вона іноді судомить мені тіло?.. Лікуйся вправами й ваннами, вірю, що від патериці збавишся, як і від милиць. Тримайся двох засад: повного вилікування і глибокого навчання. Бережися схибити, щоб не пропасти, бо зникають і ті, що не схиблюють... Гараздів та добра тобі! Пиши! Жду! З любов'ю й шанобою — Лавра.»

Лист від Фатіми був густо списаний її бісерним почерком у кожній клітинці на аркуші паперу. Широко ерудована, Фатіма дбала не про тлінне та марне власне тіло, а про дух у просторі й часі, що дуже імпонувало Петрові, бо мав споріднену душу і подібний світогляд.

«Допитливий і зацікавлений терпеливий мій слухачу й полемісте з поетичною душею, Петре! Не подивуйся цим дефініціям, вони відповідають дійсності, найпаче невтолимим твоїм різноманітним інтересам. Я й досі пам'ятаю випромінювану тобою зацікавленість у пізнаннях, без жодних ідолопоклонства й дилетанства. Ціни собі не знаєш!..

Принагідно хочу підказати тобі новофольклорні рими про сонцесвітлого „батька всіх народів“ і „рідного отця трудящих“, які підслухала днями в цирку від армійських ротних колективів у галіфе і сонцепоклонниць в модних коротких спідничках: „літали, настали, змітали... кришталі, сталі, далі“. Через гучномовці чую, як „марші ентузіастів“ „готові на смертельний бій“ „від краю і до краю, від моря і до моря“...

„Неповторна доба“ наша, бо „весь народ за Сталиным идет“, бо „жить стало лучше, жить стало веселей“, бо „кто не с нами, тот против нас“, бо „эй, вратарь, готовься к бою!“, бо гібридизація