Проби - Мішель Монтень

Бо повсякчас летить до нас, змінивши коней.

Петроній, Сатирикон

Цю схильність поділяю і я. Хто тримається протилежної крайності, а саме — вдовольняється самим собою, над усе цінує те, чим володіє, і не визнає нічого прекрасного поза тим, що бачить власними очима, то як не мудріший за нас, то безперечно щасливіший. Я нітрохи не заздрю його премудрості, але щодо сумиру його душі, то тут, визнаю, мене беруть завидки.

Ця жадоба нового і незнаного чимало сприяє підтримці у мені жаги до мандрів; а втім, тут діють на мене й інші причини. Я залюбки відволікаюся від управління моїми господарськими справами. Звісно, є відома перевага в тому, щоб розпоряджатися, хай навіть у клуні, і тримати у шорах всіх домівників, але така втіха надто одноманітна і втомлива. І, крім того, з нею безперестань пов'язані численні і важкі клопоти: то вас гнітить убозтво і затурканість ваших чубріїв, то сварка між сусідами, то замахи з їхнього боку на ваші права:

Ні лоз нищитель, град, не страшний йому,

Ні примхи ґрунту: то він розмок увесь, —

Маслина скаржиться, — то висох,

То заморозив її узимку.

Горацій, Оди, III, 1, 29—32

Пер. Андрія Содомори

І до того ж, ледве чи на півроку раз Господь пошле погоду, яка цілком би влаштовувала нашого ратая, і при цьому, якщо вона благодатна для виноградників, то як би не пошкодила лукам:

Часом то сонце ефірне пекти почне, то недоречно

З неба проллються дощі, то пронизлива паморозь ляже,

То нищівний буревій закружляє, бува, серед поля.

Лукрецій, Про природу речей, V, 216, 219

Пер. Андрія Содомори

Додайте до цього новий і гарний ходак старосвітської людини, що немилосердно тисне вам ногу, і ще те, що сторонній не розуміє, чого вам коштує і до чого клопітно підтримувати, бодай зовні, лад, панірований усіма в ваших домашніх ділах і купований вами надто дорогою ціною.

Я пізно взявся до господарства. Ті, кого природа вважала за потрібне привести у світ переді мною, довгий час позбавляли мене від цього клопоту. Я уже встиг звикнути до іншої діяльності, більше підхожої моєму душевному станові. І все ж на підставі власного досвіду я можу заявити, що це заняття — радше докучливе, ніж важке; всякий здатний до інших справ, легко впорається також і з цим. Якби я прагнув розбагатіти, така путь мені здавалася б задовгою; я волів би служити королям, бо це ремесло прибутковіше за кожне інше. Оскільки єдине, чого я хочу, це набути репутації людини, яка хоч і не зробила ніяких винаходів, але воднораз і нічого не пробухала, бо в позосталі мені дні я не в стані звершити ні чогось хорошого, ні чогось лихого і змагаю лише до того, щоб якось їх прожити, я можу, хвала Богу, досягнути цього без особливого напруження сил.

У гіршому разі тікайте від розору, врізаючи свої видатки. Я це й роблю, одночасно намагаючись поправити свої діла, перш ніж він змусить мене взятися за них. А поки я встановив для себе різні щаблі самообмеження, маючи на увазі здобріти меншим, ніж те, що я маю; і хоча я говорю здобріти, це зовсім не означає, що я прирікаю себе на нужду. Розміри маєтку визначаються не величиною доходів, а звичками і способом життя. Цицерон, Парадокси, VI, 3. Мої справжні потреби не такі, щоб поглинути без решти мій маєток, і доля — хіба вона підімне мене під себе — не знайде на мені такого місця, де б їй удалося мене вкусити.

Моя присутність, хоч би яким необізнаним і недбалим я був, все ж немало сприяє щасливому перебігові моїх господарчих справ, я займаюся ними, хоч і не без досади. До того ж у моєму домі так уже заведено, що, коли я витрачаю гроші десь на стороні, трати моїх домівників від цього нітрохи не меншають.

Мандри важкі для мене лише через зв'язані з ними трати, які великі і для мене непосильні. Отож я звик подорожувати не тільки з вигодами, а й з певною розкішшю, мені доводиться скорочувати терміни своїх поїздок і робити їх не так уже часто, вживаючи на цю мету тільки послідки і заощадження, вижидаючи і відкладаючи від'їзд, поки не набереться потрібних коштів. Я не хочу, щоб утіха від мандрів псувала мені душевний спокій у себе вдома; навпаки, я дбаю про те, щоб вони взаємно підтримували і живили один одного. Доля мені в цьому сприяла, а що моє головне житейське правило полягало в тому, щоб жити спокійно і безпечно і радше у лінощах, ніж у трудах, вона позбавила мене від потреби примножувати багатство ради забезпечення купи спадкоємців. А якщо моєму єдиному спадкоємцеві здається недостатнім те, що мені було достатньо з головою, то тим гірше для нього: його нерозум не заслуговує того, щоб я згорав від бажання залишити йому побільше.

І хто за прикладом Фокіона забезпечує своїх дітей так, щоб вони жили не гірше за нього, той забезпечує їх цілком достатньо.

Я аж ніяк не схвалюю вчинку Кратера. Він зоставив свої гроші на зберігання лихвареві, обставивши такими умовами: якщо його діти виявляться дурнями, хай він віддасть їм його вклад; якщо вони виявляться розсудливими і діловими, хай розподілить ці гроші серед найбезклепкіших у народі. Ніби дурні, що менше за інших уміють обходитися без грошей, більше за інших уміють ними розпоряджатися.

Хай би там як було, поки я в стані витримати шкоду, яка відбувається за моєї відсутності, вона, по-моєму, не варта того, щоб не скористатися можливістю відпочити на час від докучливих клопотів по господарству, де завжди знайдеться щось, що йде абияк. Постійно вас допікають турботи то про один із ваших домів, то про інший. Все, що ви бачите, — надто близько від вас; ваша зіркість у таких випадках вам тільки шкодить, як, втім, вона шкодить і в багато чому іншому. Я заплющую очі на багато речей, які можуть мене розсердити, і не хочу знати про те, що стоїть погано; і все ж я не в силах влаштувати свої діла так, щоб не натикатися щокроку на те, що мені явно не подобається. Шахрайство, яке від мене утаюється особливо ретельно, я розумію краще, ніж будь-яке інше, і бачу всіх наскрізь. І виходить, що сам я повинен помагати ховати кінці у воду, якщо хочу, щоб мене менше дратували. Це все — нікчемні уколи, іноді