У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко
До директора куруправління Атанасова після пари випитих сирих яєць і Югининої кави Петро йшов душевно, а не лише фізично зболеним. Тепло прийнятий, поговорив із Христо Аноловичем, хоч почував себе, ніби після якоїсь утрати. Писав заяву і чекав видруку та підписання наказу механічно. Плентався, шкутильгаючи при патериці, за кадровиком до контори санепідстанції вже в якості помічника держсанінспектора з необмеженою в часі перепусткою на всі об'єкти курорту, вітався з працівниками, дослухався до зачитуваного на зібранні наказу ніби в якомусь сні. Зрештою розмовляв із завлабораторією Кларою Гнатівною при секретарці-кадровичці Вірі Коляд, почуваючись дуже змореним...
Знову став помом у того ж Рижова, який по-давньому «хворів», тож просидів, вийшовши лише на обід у їдальню, перечитуючи накази та інструкції, прислані майже протягом року з Києва завнаркомату здоров'я Саримою Корнієм Юхимовичем, тепло згадуючи свою менторку Ріту Генріхівну Шмідт, якій вирішив неодмінно написати листа, сповістивши про себе та подякувавши за її піклування.
Додому Янчук брів поволі, перепочиваючи на лавках, думаючи вже не про роботу, а про поїздку в університет і програму підготовки до сесії та заліків. Вдома застав телефоніста, що чекав його на східцях, щоб установити в його квартирі телефон. Лінія вже була ним протягнута, лишалося закласти дротик у просвердлену у верхньому кутку віконної рами дірочку і з'єднати його з апаратом. Поки випалив цигарку, телефон уже працював.
Сидячи самотньо в кімнаті, Петро поглядав на німий апарат, знаючи, проявом чиєї саме неймовірної турботи він тут постав, хоч телефоніст сказав, що виконав розпорядження директора управління. Мабуть, Югина його любила таки щиро та палко, хоч і не домагалася від нього одруження. Згадав, що вона якось зізналася, ніби її прив'язаність до нього — химера, яка може розвіятись будь-якої миті, ніби вона вже не здатна завагітніти, тож чоловіком її може бути лише якийсь літній персональний пенсіонер, що не думатиме про нащадків та закриватиме очі, як вона часом «стрибатиме у гречку» при неймовірній потребі.
Повагавшись, Янчук таки подзвонив Югині, щоб подякувати, і почув у відповідь поздоровлення із зізнаннями: «Часом не можу жити, не поспілкувавшись із тобою, то телефон мені стане в нагоді, і це я тобі маю бути вдячна, що тепер матиму можливість почути тебе частіше, ніж від неділі до неділі, як ми домовились бачитися.» Поцікавившись, коли Петро планує приступати до занять у курортному спорткомплексі, Югина, ніби між іншим, повідомила про допити «ворогів народу» в місті й зокрема у військовому санаторії.
— Успішної тобі підготовки до сесії! Добра й гараздів, здоров'я й бадьорості — мені на втіху й радість! Не впадай у відчай і керуйся властивим тобі оптимізмом! — раптово-поспішно закінчила розмову Югина.
Янчук таки результативно просидів над підручниками та конспектами далеко за північ, а коли вже надворі повернуло на досвіток і хрипло загорланили півні, напосудив будильника на пів на восьму, щоб поспати хоч із чотири години, яких, як пам'ятав, завжди вистачало батькові, і снопом упав на ліжко...
Розбудив Петра не будильник, а дзвінок у двері, як усвідомив, спантеличений незвичністю, лише остаточно прокинувшись. Схопився з ліжка, наспіх натягнув штани, помітивши на годиннику початок восьмої, і кинувся відкривати двері, спочатку відімкнувши та знявши засувку. Перед порогом заступала йому день Югина з валізкою.
— Даруй, що нагло розбудила, милий мій! — шмигнула вона стрімголов у коридорчик. — Принесла тобі трохи продуктів, — пройшла в кімнату — Дозволь розбудити тебе поцілунком, — цмокнула його в щоку.
— Що сталося? — Янчук зауважив, що очі Югини, хоч і сміялися привітністю та випромінювали ласку радості, але були якісь сполохані, а лице її здавалося блідим і ніби заплаканим.
— Сталося, та слава Богу, не в мене, й дяка йому, не в тебе! Але ж ми обидва є у тих крамольних списках для нагляду!.. Вночі арештували головних лікарів четвертого й військового санаторіїв. Все управління не спить від півночі, як Христо Анолович поїхав у місто й не повернувся, дружина його до ранку сиділа в мене, наревілися ми, як на похоронах. Всі підозрюють, що доноси пише Рижов, а нацьковують його тутешні органи і хтось у Києві... Маєш ось трохи меду, десяток яєць, — почала вона звільняти валізку, — масло, ікра паюсна, цитрини, кава й шоколад... Харчуйся добре, зганяй оту блідість із лиця, мені на радість!.. Не турбуйся, мого до тебе приходу ніхто не зауважив!.. Пам'ятай, я завжди думаю про тебе й живу тобою, як ніколи ніким досі!.. Чекаю тебе в неділю, милий мій, одразу по обіді, хочу довше побути з тобою й коло тебе!.. Чому ти так дивишся? Не дивуйся, я таки божевільна, але рада тому, тож май мене таку, як я є... В неділю зранку я відвідаю Ліду з Фатімою — за себе й за тебе — й відговорю їх приходити сюди, щоб не перешкодили нашій зустрічі... Па, мій дорогий! Обожнюю тебе! До неділі! — і Югина впилася Петрові в уста, на мить обійнявши його за шию. — Не проводжай! — зникла так же, як і появилася...
Смачно снідаючи по відході гості, Янчук слухав новини з репродуктора: радянські війська простягли руку дружби і звільнили від боярської Румунії Буковину й Бессарабію, у дружбі та взаємовигідному обміні розвивається і прогресує співробітництво двох великих соціалістичних держав — Союзу й Німеччини, радянські війська успішно повалили буржуазні уряди узурпаторів у Прибалтійських республіках та відновили там радянську владу...
Петро врешті залагодив своє систематичне лікування: у гарячій витяжній ванні, з допомогою грязьових укутувань та гальванізацій і у спорткомплексі. Відповідно одразу відчув полегшу — стрілянина у лівому стегні й попереку значно порідшала. Таки одужував — при постійному піклуванні Югини та при відновленні, бо підтвердив своє реноме суворого інспектора, передач йому харчів комірником продбази, які носила сестра Ліда — обов'язково під час перебування в Петровій квартирі прибиральниці.
Готувався Янчук до семінару, сесії та заліків досить успішно, хоч і висипався лише у недільні ранки. Вже подав і підписав у Атанасова заяву на оплачувану відпустку, як котроїсь неділі його відшукав і навідав Аркадій П'юро. Говорили довго й довірливо, і те, що почув Петро від Аркадія, було просто
