Джерело - Айн Ренд

— Заспокойтеся-заспокойтеся, містере Кітінґ, гадаю, ми трохи відійшли від теми. Ми…

— Ні, не відійшли. Я знаю, про що кажу. Ви теж знаєте. Усі вони знають. Кожен присутній тут. Я кажу про храм. Хіба ви не розумієте? Навіщо наймати фанатика, щоб збудувати храм? Лише дуже земна людина здатна на це. Людина, яка розуміє… і пробачає. Людина, яка пробачає… Саме це ми шукаємо, йдучи до церкви, — щоб нам… пробачили…

— Отже, містере Кітінґ, повертаючись до містера Рорка…

— А до чого тут Рорк? Він узагалі не архітектор. Він бездарний. Чому я повинен боятися сказати, що він не має таланту? Чому ви всі його боїтеся?

— Містере Кітінґ, якщо ви не надто добре почуваєтесь і не бажаєте свідчити…

Кітінґ глянув на адвоката, неначе щойно прокинувся. Він спробував опанувати себе. Після недовгої паузи він мовив покірно і беземоційно:

— Ні, зі мною все гаразд. Що я повинен сказати?

— Скажіть свою професійну думку про споруду, знану як храм Стоддарда.

— Так, авжеж, про храм Стоддарда… Храм Стоддарда сплановано неправильно, що призводить до просторової заплутаності. Не дотримано балансу форм. Бракує симетрії. Пропорцій не дотримано. — Він говорив на одній ноті, напружуючи шию і намагаючись втримати голову рівно. — Порушено масштабування. Це суперечить елементарним принципам композиції. Загальне враження…

— Містере Кітінґ, голосніше, будь ласка.

— Загальне враження від споруди — грубість й архітектурна безграмотність. Немає… немає відчуття структури, відчуття краси, творчого мислення, немає… — він заплющив очі, — мистецької цілісності…

— Дякую вам, містере Кітінґ. Це все.

Адвокат обернувся до Рорка і нервово сказав:

— Свідок ваш.

— У мене немає запитань, — відповів Рорк.

Так закінчився перший день судового слухання.

Цього вечора Меллорі, Геллер, Енрайт і Лансінґ зібралися у Рорковій кімнаті. Вони не змовлялися, але прийшли всі, покликані однаковим почуттям. Вони не розмовляли про суд, але й не мали бажання уникати напруги і свідомо обходити тему суду. Рорк сидів на креслярському столі й розповідав їм про майбутнє виробництва пластмас. Зненацька Меллорі розреготався без видимої причини.

— Стіве, що сталося? — запитав Рорк.

— Я оце щойно подумав… Говарде, ми всі прийшли сюди, щоб допомогти тобі, розважити тебе. Але натомість це ти допомагаєш нам. Ти, Говарде, підтримуєш власну групу підтримки.

Цього вечора п'яний Пітер Кітінґ простягнувся на столі забігайлівки, затуливши обличчя рукою.

Протягом двох наступних днів іще декілька людей свідчили на користь позивача. Усі розпитування починалися запитаннями про фахові здобутки свідків. Адвокат керував процесом із вправністю досвідченого прес-агента. Остін Геллер зауважив, що архітектори, мабуть, боролися за право виступити із трибуни для свідків, адже це була неперевершена для представників зазвичай мовчазної професії нагода похизуватися.

Жоден із них не дивився на Говарда Рорка. Рорк дивився на них. Слухав їхні свідчення і кожному казав: «У мене немає запитань».

Ролстон Голкомб вийшов на трибуну в краватці-метелику та з палицею із золотим набалдашником, нагадуючи герцога чи трактирного музиканта. Його свідчення було довжелезне й заплутане, і зводилося до такого:

— Усе це нісенітниці. Усе це дитячий лепет. Не можу сказати, що співчуваю містерові Гоптону Стоддарду. Він мав бути обачніший. Наукою доведено, що нашому століттю личить лише архітектурний стиль Відродження. Якщо наші найдостойніші мужі, як-от містер Стоддард, відмовляються це визнати, то чого очікувати від вискочнів, удаваних архітекторів і решти всілякої наволочі? Доведено, що лише архітектурний стиль Відродження — єдино дозволений для всіх церков, храмів і кафедральних соборів. А як щодо Крістофера Рена? Можна лише посміятися. І згадайте найвеличнішу сакральну споруду всіх часів — собор Святого Петра у Римі. Що, і його треба вдосконалювати? І якщо містер Стоддард не наполягав саме на Відродженні, він дістав по заслузі.

Ґордон Прескотт прийшов у гольфі, картатому піджаку, твідових штанях і важких черевиках для гольфу.

— Кореляція трансцендентного і суто просторового у цій будівлі безперечно є абсолютно неприйнятною, — проголосив він. — Якщо ми вважатимемо горизонтальну площину одновимірною, вертикаль — двовимірною, діагональ — тривимірною, а інтерпретацію просторових площин — четвертим виміром (архітектура є мистецтвом саме четвертого виміру), то зможемо чітко побачити, що ця будівля — гомалоїдна, або ж — мовою непрофесіоналів — пласка. Плинність життя, джерелом якого є впорядкований хаос, або, якщо бажаєте, єдність у багатоманітності, й навпаки, втілення протиріч, властивих архітектурі, тут абсолютно відсутня. Я намагаюся висловлюватися якомога зрозуміліше, але неможливо показати стан діалектики, цнотливо прикриваючи його фіговим листком задля зручності ментально лінивих обивателів.

Джон Ерік Снайт стримано і ненав'язливо підтвердив, що брав на роботу Рорка, одначе той виявився ненадійним, нелояльним і непорядним працівником, і що Рорк розпочав свою кар'єру з того, що вкрав у нього клієнта.

На четвертий день судового процесу адвокат позивача викликав свого останнього свідка.

— Міс Домінік Франкон, — урочисто оголосив він.

Меллорі зойкнув, але ніхто його не почув; Майк схопив його за руку, закликаючи до спокою.

Адвокат приберіг Домінік для фіналу, зокрема тому, що багато від неї не очікував, а також через те, що непокоївся: вона була єдиним свідком, який не узгодив промови і відмовився від настанов. Вона ніколи не згадувала у своїй колонці храм Стоддарда; але адвокат переглянув її попередні статті про Рорка, а Еллсворт Тухі порадив йому викликати її.

Домінік на мить завмерла на підвищенні трибуни для свідків, повільно розглядаючи натовп. Її врода вражала, але була надто відчужена, наче належала не їй; здавалося, ця врода присутня у цій залі сама собою. Люди бачили видиво, що не до кінця проявилося, жертву на ешафоті, людину, яка стоїть уночі на палубі океанського лайнера.

— Ваше ім'я?

— Домінік Франкон.

— Ваша професія?

— Журналістка.

— Ви — автор блискучої колонки «Ваш дім» у нью-йоркському «Знамені»?

— Я автор колонки «Ваш дім».

— Ваш батько Ґай Франкон — видатний архітектор?

— Так. Мого батька теж запрошували прийти свідчити, але він відмовився. Сказав, що не схвалює таких будівель, як храм Стоддарда, але вважає, що ми поводимося непорядно.

— Гаразд, міс Франкон, чи можете ви не відходити у відповідях від суті поставлених запитань? Насправді нам пощастило, що ви з нами, оскільки ви єдина жінка-свідок, а жінки завжди мають напрочуд сильну віру. А оскільки ви ще й відомий авторитет у царині архітектури, то маєте достатньо компетентності, щоб надати нам те, що я з усією повагою називаю жіночим поглядом на ситуацію. Чи не повідаєте нам власними словами, що ви думаєте про храм Стоддарда?

— Думаю, містер Стоддард припустився величезної помилки. Не маю жодних сумнівів у його праві вимагати в суді не лише покриття витрат на