Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Але ж я справді цього не хочу, — сказав він. — І нічогісінько не боюся, хоч як воно буде.
— Я зараз закричу, — сказала дівчина.
Із-за завіски вийшла жінка з двома кухлями пива й поставила їх на вогкі повстяні кружальця.
— За п'ять хвилин прибуває поїзд, — сказала вона.
— Що вона каже? — спитала дівчина.
— Що за п'ять хвилин прийде поїзд.
Дівчина подякувала їй усмішкою.
— Треба б перенести валізи на той бік, — сказав чоловік.
Вона усміхнулася до нього.
— Іди. А тоді вертайся і доп'ємо пиво.
Він підняв дві важкі валізи й поніс їх поза станцією до протилежної платформи. Тоді поглянув на колії, одначе поїзда ще не було видно. Назад він пішов через буфет, де пасажири, дожидаючи поїзда, пили пиво. Він випив біля прилавка чарчину Anis del Toro й подивився на людей у буфеті. Усі вони спокійно дожидали поїзда. Він розсунув завіску і вийшов. Дівчина сиділа за столиком і усміхалася до нього.
— То як тобі, краще? — спитав він.
— Чудово, — відказала вона. — Зі мною все гаразд. Я почуваю себе чудово.
УБИВЦІ
Двері до їдальні Генрі відчинились, і зайшли двоє. Вони сіли біля прилавка.
— Що подати? — спитав їх Джордж.
— Не знаю, — відказав один. — Ти що їстимеш, Еле?
— Та не знаю, — озвався Ел. — Не надумаю навіть, що б його вибрати.
Надворі сутеніло. За вікном засвітилися ліхтарі. Двоє біля прилавка читали меню. Нік Адамс роздивлявся їх з другого кінця прилавка. Коли вони зайшли, він саме розмовляв із Джорджем.
— Мені смажену вирізку з яблучною підливою та картопляним пюре, — сказав перший.
— Ще не готове.
— Якого ж біса воно стоїть у меню?
— Це обідня страва, — пояснив Джордж. — Обіди в нас від шостої.— Він поглянув на стінний годинник за прилавком. — А тепер п'ята.
— Годинник показує двадцять на шосту, — сказав другий незнайомець.
— Він на двадцять хвилин поспішає.
— Та біс із ним, з тим годинником, — сказав перший. — Чим же тут можна підживитися?
— Можу подати різні сандвічі,— відповів Джордж. — Яєчню з шинкою, яєчню з салом, печінку з салом, біфштекс.
— Давай мені курячі крокети в сметані, з горошком і картопляним пюре.
— Це теж обіднє.
— Все, що ми замовляємо, обіднє, так? Он ти як повертаєш!
— Можу дати яєчню з шинкою, яєчню з салом, печінку…
— Я беру яєчню з шинкою, — сказав той, котрого звали Ел. Він був у котелку й чорному пальті, застебнутому на всі гудзики. Обличчя мав дрібне, бліде й тонкогубе. На шиї в нього було шовкове кашне, на руках — рукавички.
— А мені яєчню з салом, — сказав другий. На зріст він був майже такий самий, як Ел. Вони різнились обличчями, але одягом скидалися на близнят. На обох були пальта, видимо тісні. Та й сиділи вони однаково — нахилившись уперед і поклавши лікті на прилавок.
— А випити щось є? — спитав Ел.
— Пиво, морс, імбирний напій.
— Я питаю випити.
— Оце все, що я сказав.
— Чудове містечко, — мовив другий. — Як воно хоч зветься?
— Семміт.
— Ти чув коли про таке? — спитав Ел свого товариша.
— Ні,— відказав той.
— А що тут роблять вечорами? — спитав Ел.
— Обідають, — сказав його товариш. — Приходять сюди і їдять цей знаменитий обід.
— Таки вгадали, — мовив Джордж.
— То ти думаєш, що я вгадав? — спитав його Ел.
— Атож.
— Ти молодець хоч куди, еге?
— Атож.
— Ніякий ти не молодець, — сказав другий. — Правда ж, Еле?
— Бовдур він, — сказав Ел. Тоді обернувся до Ніка — Тебе як звати?
— Адамс.
— Ще один молодець, — сказав Ел. — Як по-твоєму, він молодець, Максе?
— У цьому містечку самі молодці,— відказав Макс.
Джордж поставив на прилавок дві тарілки: яєчню з шинкою і яєчню з салом. Тоді присунув до них по тарілочці смаженої картоплі й зачинив віконце до кухні.
— Котра ваша? — спитав він Ела.
— А ти не пам'ятаєш?
— Із шинкою.
— Бач, який молодець, — сказав Макс. Тоді простяг руку і взяв тарілку з яєчнею. Обидва їли в рукавичках. Джордж дивився, як вони їдять.
— А ти чого витріщився? — глянув Макс на Джорджа.
— Та нічого.
— А я кажу — чого. Ти витріщався на мене.
— То він, певне, пожартував, Максе, — сказав Ел.
Джордж засміявся.
— Тобі нема чого сміятися, — сказав йому Макс. — Тобі зовсім нема чого сміятися, зрозумів?
— Гаразд, не буду, — мовив Джордж.
— Він гадає, що це гаразд. — Макс обернувся до Ела. — Він, бач, так гадає. Он він який!
— О, він розумник, — сказав Ел.
Обидва знову взялися до їжі.
— А як звати отого молодця, що стовбичить коло прилавка? — спитав Ел у Макса.
— Гей ти, молодче! — тукнув Макс до Ніка. — Ану катай за прилавок до свого приятеля.
— А що таке? — спитав Нік.
— А нічого.
— Сказано тобі, то йди, — докинув Ел.
Нік зайшов за прилавок.
— Що це означає? — спитав Джордж.
— Не твоє діло, — відказав Ел. — Хто є в кухні?
— Негр.
— Який ще негр?
— Кухар.
— Скажи, нехай вийде сюди.
— А це навіщо?
— Скажи йому, нехай вийде.
— Чи ви знаєте, де ви?
— Ми добре знаємо, де ми, — відказав той, котрого звали Макс. — Хіба ми схожі на дурників?
— Розмовляєш ти й справді наче дурник, — сказав йому Ел. — Якого ти дідька панькаєшся з цим хлопчиськом? Слухай, ти, — звернувся він до Джорджа. — Скажи негрові, щоб вийшов сюди.
— Що ви хочете йому зробити?
— Нічогісінько. Помізкуй трохи, молодче. Що б то ми мали робити якомусь негрові?
Джордж штовхнув віконце, що відчинялося до кухні.
— Семе! — гукнув він. — Вийди-но на хвилинку.
Двері з кухні розчинились, і звідти вийшов негр.
— Що таке? — спитав він.
Ті двоє біля прилавка окинули його поглядом.
— Усе гаразд, негритосе. Отам і стій, — сказав Ел.
Негр Сем стояв у фартусі й дивився на двох незнайомців, що сиділи біля прилавка.
— Слухаюсь, сер, — мовив він.
Ел зліз з високого табурета, на якому сидів.
— Я піду до кухні з негром і оцим молодцем, — сказав він. — Вертай у кухню, негритосе. А ти за ним, молодче.
І невеличкий чоловік рушив до кухні слідом за Ніком та кухарем Семом. Двері за ними зачинились.
Другий, на ім'я Макс, сидів біля прилавка навпроти Джорджа. Та дивився він не на Джорджа, а в довге дзеркало, що прикрашало стіну за прилавком. У цьому приміщенні до їдальні Генрі був салун.
— То що, молодче, — спитав Макс, дивлячись у дзеркало, — чому ти нічого не кажеш?
— Що все це означає?
— Чуєш, Еле! — гукнув Макс. — Мій хлопець хоче знати, що все це означає.
