Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
Що більше я думаю про цей могутній хвіст, то більше шкодую про свою неспроможність його змалювати. Часом він робить жести, що були б не в сором і людській руці, проте їхній зміст залишається незрозумілим. У великому стаді ці загадкові жести іноді бувають такими очевидними, що китобої, як мені доводилося чути, вважають їх чимось подібним до масонських знаків чи символів; на їхню думку, у такий спосіб кити ведуть розумну бесіду з довколишнім світом. Тілу кита теж властиві таємничі порухи, яких не розуміють навіть досвідчені мисливці. І хоч як я розтинав його тушу, а все ж таки лишаюся на поверхні; я не знаю його — і не пізнаю ніколи. Та якщо я не знаю навіть його хвоста, як мені пізнати його голову? І тим паче, як пізнати його обличчя, якщо обличчя в нього взагалі немає? Ти побачиш мою спину і мій хвіст, нібито промовляє він, та моє обличчя лишиться невидимим для тебе. Я не можу зрозуміти як слід навіть задню частину його тіла; і нехай він каже що хоче про своє лице, ще раз повторюю — обличчя в нього немає.
Розділ 87
Велика армада
Довгий і вузький півострів Малакка, що видається на південний схід від території Бірми, досягає крайньої південної точки Азії. Від цього півострова безперервним ланцюгом простягаються довгі острови Суматра, Ява, Балі і Тимор, які разом з багатьма іншими утворюють велику загату чи видовжений мол, що з'єднує Азію та Австралію і відділяє простір Індійського океану від щільної низки східних архіпелагів. Цей мол для зручності китів і кораблів у кількох місцях має отвори-брами, найбільш визначними серед яких є протоки Зондська і Малаккська. По Зондській протоці кораблі, що прямують із заходу до Китаю, проходять у води китайських морів.
Вузька Зондська протока відділяє Суматру від Яви; вона міститься посередині величезної острівної загати, укріпленої круглим зеленим мисом, який моряки називають Яванська Голова; ця затока вельми нагадує парадну браму, що відкриває вхід до обгороджених мурами імперських володінь; а якщо згадати про безцінні скарби — прянощі, шовки, самоцвіти, золото та слонову кістку, — якими володіють тисячі острівців у цих східних морях, то стає зрозуміло, що природа вчинила досить розумно, коли, створюючи землю, захистила всі ці скарби такою огорожею від пожадливих рук західного світу. Береги Зондської протоки не прикрашені неприступними фортецями, які захищають вхід до Середземного моря, Балтики і Пропонтиди[293]. На відміну від датчан, жителі Сходу не вимагають, щоб їм низько вклонялися спущеними марселями незліченні процесії кораблів, що вже багато століть плавають по вітру між Суматрою і Явою, несучи на собі дорогоцінні дари Сходу. Проте, нехтуючи безглуздими церемоніями, вони не відмовляються від більш цінної данини. Ще бозна-відколи «прао»[294] піратів-малайців ховалися серед малих бухт і острівців поблизу узбережжя Суматри, щоб несподівано вискакувати назустріч кораблям, які йдуть протокою, і зі списами наготові вимагати своєї данини. І хоча кривавий суд, який не раз вершили над ними європейські мореплавці, дещо потамував бойовий запал піратів, нам і донині трапляється чути, що англійський чи американський корабель був безжально взятий на абордаж і пограбований у цих водах.
«Пеквод» при свіжому попутному вітрі наближався до протоки; Ахаб хотів пройти по ній у Яванське море, а звідти, тримаючи курс на північ, пропливти в ті райони, де, як він чув, інколи з'являються кашалоти; потім прослизнути уздовж філіппінських берегів і опинитися на сході від узбережжя Японії до початку великих ловів. Отже, завершуючи своє навколосвітнє плавання, «Пеквод» мав відвідати всі відомі промислові зони, перш ніж спуститися до екватора в Тихому океані. Ахаб, чиї пошуки досі були марними, сподівався натрапити на Мобі Діка саме в тих водах, які той, наскільки було відомо, відвідував найчастіше, і саме о тій порі року, коли слід було чекати його появи.
А що тепер? Невже Ахаб під час цих невтомних пошуків не пристає до берега? Чи його команда не тамує спрагу водою? Ну звісно, він десь зупиняється, щоб набрати води. Та ні! Сонце споконвіку біжить по своєму вогненному колу, мов по цирковій арені, і не потребує ніякої поживи, окрім тієї, що міститься в ньому самому. Так і Ахаб. Зверніть увагу на цю особливість китобійця! Якщо інші кораблі везуть у трюмах чужі для них товари, щоб звільнитися від них у далекій гавані, китобоєць, мандруючи світами, не має іншого тягаря, окрім себе самого та своєї команди разом з її знаряддями та потребами. У його просторому трюмі хлюпоче велике озеро, розлите в бочки. І обтяжує його всіляке приладдя, а не свинцеві та залізні болванки. Він несе з собою річний запас води. Чудової, прозорої, смачної нентакетської води, яка, навіть пробувши три роки у трюмі корабля, смакує морякові в Тихому океані краще, ніж солона водиця, напередодні привезена шлюпками з річок Перу чи Вест-Індії. Саме тому, хоча інші кораблі по дорозі з Нью-Йорка до Китаю та на зворотному шляху заходять у десять, а то й двадцять портів, китобійний корабель за той самий час може не побачити жодної крихти землі; а його команда хіба що випадково зустріне десь таких самих плавучих мандрівників. Тож якщо ви принесете їм звістку про новий всесвітній потоп, вони лише скажуть: «Ну, хлопці, маємо ковчег!»
Відомо, що багато кашалотів було спіймано біля західного узбережжя Яви, в безпосередній близькості Зондської протоки; китобої вважають цю зону багатим мисливським районом; ось чому, у міру того як «Пеквод» просувався до Яванської Голови, чатових на щоглах дедалі частіше закликали пильно стежити за горизонтом. Та ось справа виринули зелені, зарослі пальмами скелі, у повітрі розлився звабливий аромат кориці, а на горизонті не було видно жодного фонтана.
І лише тоді, коли корабель, зневірившись у зустрічі з китами, приготувався входити у протоку, згори пролунав тріумфальний поклик, і невдовзі перед нами постала дивовижна та велична картина.
Тут слід зауважити, що
