Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
А чи є інший шлях, яким кит міг би доправити пророка до околиць Ніневії? Є! Він міг пронести його кружною дорогою, оминувши мис Доброї Надії. Проте, окрім переходу через усе Середземне море і другого переходу вгору через Перську затоку і Червоне море, таке припущення вимагає триденної подорожі навколо всієї Африки і плавання до Ніневії вгору по Тигру, надто мілкому, щоб ним міг пропливти кит. До того ж, припускаючи, що Йона ще за тих давніх часів оминув мис Доброї Надії, ми відбираємо почесне звання першовідкривача цієї славетної місцини в Бартоломео Діаса[287] і оголошуємо всю новітню історію вигадкою.
Проте всі ці дурні міркування старого Сег-Харбора свідчать лише про дурну пиху його розуму — ґандж, тим паче вартий осуду, що в нього не було ніяких знань, окрім тих, які він дістав від сонця і моря. Я певен, що все це лише викриває його дурну безбожну пиху і його негідний, просто диявольський бунт проти превелебних отців церкви. Адже, як вважає один португальський католицький священик[288], сама ідея подорожі Йони до Ніневії навколо мису Доброї Надії тільки прославляє велич Господа-чудотворця. І це справді так. Освічені турки і донині вірують в історичну правдивість події, що сталася з Йоною. Ще триста років тому один англійський мандрівник описував у «Подорожах» Харріса турецьку мечеть, зведену на честь Йони, у якій чудесна лампа горить удень і вночі без будь-якої олії.
Розділ 84
Кидок
Для того щоб карета котилася легше та швидше, її вісь зазвичай змащують дьогтем; з такою ж метою деякі китобої піддають подібній операції свої вельботи: вони намащують дно лоєм. Безперечно, така процедура, що в будь-якому разі не може зашкодити, буває дуже корисною; адже олія і вода — ворожі стихії; олія полегшує ковзання, а в цьому випадку потрібно зробити так, щоб вельбот спритно ковзав по хвилях. Квіквег щиро вірив у змащування свого вельбота, і якось вранці, невдовзі після того, як німецький корабель «Юнгфрау» зник із очей, він взявся за цю справу із ще більшим завзяттям, ніж бувало досі; він заліз під дно човна, що висів за бортом, і так ретельно вмащував лій, наче сподівався зібрати щедрий врожай волосся з голих боків човна. Він наче діяв з волі якогось провісницького чуття; і невдовзі це передчуття справдилося.
Опівдні побачили китів; та щойно корабель наблизився до них, вони розвернулися і стрімголов удалися до втечі, безладно, наче кораблі Клеопатри, що тікали від Арціуму.
Проте вельботи продовжували гнатися за ними; попереду йшов Стабб. Тештіго насилу спромігся встромити один гарпун; але поранений кит, не пірнаючи, ще швидше помчав уперед. А при такому безперервному натягу гарпун, встромлений в тіло кита, рано чи пізно неодмінно вилетить; тому потрібно було або забити кита острогою, або примиритися з неминучою втратою гарпуна. Підтягти вельбот до кита було неможливо — він вихором мчав по хвилях. Що ж тут удієш?
З усіх чудесних пристосувань і досягнень людської майстерності, з усіх мудрувань та хитрощів, що їх знає бувалий китобій, ніщо не зрівняється з тим маневром остроги, який називають «кидком». Ні шпага, ні рапіра не виявляють у своїх випадах подібної спритності. Цей прийом застосовують лише тоді, коли кит, незважаючи на всі заходи, вперто тікає; при цьому найбільш вражає та велика відстань, на яку влучно закидається довга острога з вельбота, що розгойдується на хвилях, та ще й на повній швидкості. Довжина всієї остроги від сталевого вістря до кінця дерев'яного руків'я — десять-дванадцять футів; древко набагато тонше, ніж у гарпуна, і виготовляється з більш легкого матеріалу — сосни. До нього кріпиться тонка, але досить міцна мотузка — перлінь, за допомогою якого закинуту острогу знову втягають у човен.
Перш ніж ми рушимо далі, слід зауважити, що, хоча гарпун можна закинути так само, як острогу, це робиться нечасто; такі спроби здебільшого бувають невдалими через велику вагу і невелику довжину гарпуна, що при кидку є значною перешкодою. Тому спочатку треба взяти кита на гарпунний лінь, а тоді вже робити «кидок».
Тепер погляньте на Стабба; цей чоловік, що в будь-якій небезпеці зберігає життєрадісний спокій та витримку, наче створений для того, щоб уславити себе влучним «кидком». Погляньте на нього: ось він стоїть, випроставшись на весь зріст на хиткому носі вельбота, який стрімко мчить на тросі за китом, що летить у вихорі піни за сорок футів від нього. Легко піднявши довгу острогу на рівні очей, щоб перевірити, чи вона досить пряма, Стабб, насвистуючи, підхоплює останнє кільце перліня і затискає вільний кінець у кулаці. Потім, тримаючи острогу нарівні з пряжкою свого пояса, він починає цілитись у кита; прицілившись, повільно опускає вниз кінець руків'я, таким чином піднімаючи вістря, щоб ця смертельна зброя стала рівно на його долоні, зблискуючи лезом на п'ятнадцятифутовій висоті. Він нагадує жонглера, який балансує довгою жердиною в себе на підборідді. Ще мить — і сяюча криця від блискавичного поштовху злітає догори, описавши над збуреним простором красиву дугу, і тріпоче, вп'явшись у живу плоть кита. І кит замість водяних бризок випускає в повітря червоний кров'яний струмінь.
— Бачте, як із нього чіп вибило! — кричить Стабб. — Сьогодні благословенне Четверте липня; нехай усі фонтани сьогодні б'ють
