Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Щойно виголошений початок промови був точним повторенням спічу, який виголосив Керенський два місяці тому на засіданні Петроградської Ради в зв'язку з обвинуваченням у поблажливому ставленні до членів імператорської фамілії. Керенський тоді, як відомо, зомлів на трибуні і був з тріумфом винесений експансивними дамами на руках.

Отже, Керенський перечекав, з рукою за бортом френча, поки стихне овація, і сказав і далі точнісінько так, як два місяці тому:

— Я віддаю себе цілого діяльності на користь революції — і вдень, і вночі. Але раз тут у вас з'явились настрої, скеровані супроти моєї особи і моєї політики, то я заявляю: будь ласка, як хочете, я можу собі піти…

— Ні! Ні! Ні! — вискнули дами, а за ними підхопив і весь зал: — То каламутять більшовики і українці з Центральної Ради!

Керенський похитнувся, заточився — точнісінько, як і тоді, два місяці тому, — і, не виймаючи руки з–за борта френча, впав.

На щастя, його підхопили члени президії, що сиділи позаду.

В залі зчинився ґвалт. Дами плакали. Дівиці вищали. Поважні меншовики і есери гукали: «Ось до чого довели людину! Ось що зробили з вождем російської революції сепаратисти–українці!»

Військовий міністр Керенський щойно — перед виїздом з Петрограда — заборонив формування української армії. Делегацію Центральної Ради, на чолі з письменником Винниченком, він не прийняв.

Коли Керенському дали ковтнути води й понюхати нашатирного спирту, він кволим голосом заявив, що має намір докінчити промову. Його ледве вблагали, щоб промовляв далі сидячи.

Не зводячись з стільця, одначе заклавши руку за борт, Керенський сказав:

— Я більше ніж задоволений з того, що зараз тут відбулося. — Так сказав він і тоді, в Петрограді. — До останніх сил моїх я працюватиму для вашого блага. Коли буде у вас якась потреба, приходьте до мене запросто — і вдень, і вночі…

Дами революції підхопили Керенського — разом із стільцем — і так, на стільці, понесли з зали геть: в фойє, на вулицю, в скверик між театром опери та мебльованими кімнатами «Северные». Там вже вирувала юрба всіх станів та сословій і репетувала:

— Хай живе Тимчасовий уряд!.. Геть українців!..

Керенський прибув до Києва спеціально, щоб внести ясність у вирішення українського питання, але жодного слова про Україну, українське питання і українців не сказав. І поведінку Керенського юрба відразу ж стлумачила зовсім точно. Юнкери, вишикувані шпалерами довкола театру, заспівали:

А втім, з Грушевським Керенський все ж таки мав розмову.

Розмова відбулась нашвидку — в сімнадцятому номері готелю «Континенталь», — де після хвилюючого мітингу Керенський мав п'ятнадцять хвилин, щоб перепочити. Поїзд–експрес вже стояв на станції Київ–Перший під парами — семафор на захід відкрито.

Голова Центральної Ради і військовий міністр Тимчасового уряду перекинулись кількома словами, поки Керенський міняв сорочку.

Грушевський: Сердечно вітаю вас, вельмишановний Олександре Федоровичу! Прийміть найкращі побажання від вашого колеги по партії! Як ся маєте?

Керенський: Спасибі, професоре. Вашими молитвами… Поручику! Подайте, будь ласка, ту, що в блакитну смужечку, — вона на дні жовтого чемодана.

Довершуючи свій туалет, Керенський циркулював між ванною, гардеробною та салоном.

Грушевський: Я розумію важливість державної справи, яка не дозволяє вам затриматись тут і на хвилину. Але, дорогий Олександре Федоровичу, справа організації української армії…

Керенський: Я вже мав нагоду висловити мої погляди, Михаиле Сергійовичу: вони зафіксовані в державній ухвалі… Ах, поручику! Ну, який–бо ви, право! Це ж зовсім не та: це ж — в сині цяточки…

Грушевський: Дорогий Олександре Федоровичу! Але ж ми просимо дозволити нам комплектування національних частин у складі російської армії! Ми зовсім не збираємось утворювати якусь спеціальну українську армію!

Керенський: Тепер ще галстук, поручику!.. Ну, звичайно, червоний — скільки раз вам це говорити?… Всі українські питання можуть вирішити лише Установчі збори: я вже говорив про це не раз!

Грушевський: Установчі збори можуть потім санкціонувати цей факт. А коли б ви поклали цьому початок, українська історія записала б ваше ім'я золотими літерами на свої скрижалі!

Керенський на мить спинився, продівши голову у комір сорочки. Спокуса була надто велика: скрижалі! Але то була лише хвилинна слабкість. Керенський просунув руки в рукава і виринув із сорочки. Голос його дзвенів відгомоном перемоги після жорстокої внутрішньої боротьби:

— За мною — десяток націй, передо мною — двунадесят язиков!

Другий ад'ютант, який весь час стовбичив при порозі, вихопив із закавраша білу целулоїдову картку, з–під погона — олівець і записав. Така і була функція другого ад'ютанта — записувати афоризми Керенського. Щоб не трапилось непорозумінь і не записати якийсь непотріб, другого ад'ютанта спеціально підібрано з вищою філологічною освітою.

Грушевський: Але ж, любий мій Олександре Федоровичу! Зважте і це: партія, до якої ми з вами маємо високу честь належати, таким актом втерла б носа тим капосним більшовикам — з їх ідеєю національного самовизначення! Зважте: їхній Ленін оголосив поривання українців справедливими, а домагання